Особливості розвитку особистості в молодшому шкільному віці.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 10

Пам'ять.Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, які відбуваються в розвитку пам'яті дитини. Пам'ять розвивається в двох напрямках: довільності і осмисленості.

Розвиток пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування (у бік зростання ролі довільного). Молодші школярі здатні запам’ятовувати матеріал не цікавий.

Розвиток довільної пам'яті не означає послаблення мимовільних видів запам'ятовування. Вони відіграють важливу роль у збагаченні досвіду молодших школярів. В учнів І—III класів довільне запам'ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом активної діяльності, хоч ця діяльність і не має спеціального мнемічного спрямування (П.І. Зінченко).

Молодші школярі мають добре розвинену механічну пам'ять. Розвиток, вдосконалення смислової пам’яті дозволяє засвоїти широкий круг мнемонічних прийомів (ділення тексту на окремі смислові частини, надання їм заголовків. складання плану; прослідковування основних смислових ліній, виділення основних слів. Або смислових опорних пунктів, повернення до вже прочитаних частин тексту з метою уточнення їх змісту. Відтворення тексту чи його частин вголос або про себе, а також раціональні прийоми заучування напам’ять). Дорослі повинні контролювати не тільки результат, а й сам процес запам’ятовування. Відбувається інтенсивний розвиток словесно-логічної пам’яті.

Відбуваються якісні зміни і у процесах впізнавання. Першокласники, впізнаючи об'єкти, більше спираються на їх загальні ознаки (родові), а третьоклас­ники детальніше їх аналізують, виділяють у них більш специфічні видові й індивідуальні ознаки (Є.М. Кудрявцева).

За даними дослідження П.І. Зінченка. А.О. Смірнова, ГА. Орпстейп та ін. при цілеспрямованій робо­ті учителя у молодших школярів поступово змінюються способи запам'ятовування. Більшість першокласників просто повторюють кожне слово, яке необхідно запам'ятати. У IIIкла­сі більшість дітей повторюють слова групами. Деякі з них групують слова за загальними ознаками. Окремі учні IV класу при запам'ятовуванні використовують семантичну обробку матеріалу, логічні висновки для реконструювання подій.

У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати й відтворювати. Зростає продуктивність запам'ятову­вання навчального матеріалу. Порівняно з першокласниками в учнів другого класу запам'ятовування конкретного матеріалу збільшується на 28%, абстрактного — на 68%, емоційного — на 35% (М.Н. Шардаков, Є.А. Фарапанова та ін.). Обсяг запам'ятовування за однаковий проміжок часу однакового матеріалу з віком і навчанням молодших школярів теж зростає.

В учнів II—IIIкласів зростає міцність запам'ятовування (С.Г. Бархатова). У молодших школярів інтенсивно розвива­ється точність запам'ятовування тексту.

З віком у молодших школярів підвищується точність впізна­вання запам'ятованих об'єктів.

Уява. Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого їх комбінування до логічно обгрунтованої побудови нових образів.Зростає вимогливість дитини до витворів своєї уяви. Зростає швидкість утворення образів фантазії.

Засвоєння молодшими школярами змісту прочитаних оповідань, розв'язування ними математичних задач, розуміння природних явищ, історичних подій потребує створення нових образів. Учні молодших класів успішно справляються з такими завданнями в роботі над текстом (наприклад, складання заголовків до його частини) тільки тоді, коли вони уявляють собі ті події, про які йдеться. Створення таких уявлень допома­гає учням зрозуміти зміст тексту, узагальнити в коротких назвах його окремі частини і краще його запам'ятати (Л.К. Балацька).

Успіхи в засвоєнні молодшими школярами усного й писемного мовлення збагачують зміст образів, змінюють способи їх утворення. Цей процес набуває дедалі довільного характеру (А.П. Семенова).

Активність творчої уяви учнів молодших класів може змінюватись залежно від поставленого перед ними завдання. За результатами розв'язання учнями третіх класів задач з поясненнями можна бодай частково судити про творчу уяву як складову здібностей (М.П. Задєсенець),

 Розвиток мислення. Мислення стає домінуючою пізнавальною функцією.Інтенсивно розвиваються, перебудовуються самі мислительні процеси. Від інтелекту залежить розвиток інших психічних процесів.

Завершується перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення, який намітився ще в дошкільному віці.

Вік першокласників, за Ж. Піаже. припадає на перехід від доопераційного мислення до мислення на рівні конкретних операцій. Діти цього віку здатні встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, якщо вони можуть безпосередньо спостерігати за зміною об'єкту. Досягнення рівня конкретних операцій відкриває можливості для учнів II—IV класів теоретич­но міркувати про світ, в якому вони живуть і створює основу для досягнення стадії формальних операцій, яка розпочинається уже в 11—12-річних дітей.

На базі життєвих понять формуються наукові поняття. Засвоєнняпід час навчаннясистеми наукових понятьдає можливість говорити пророзвитоку молодших школярівпонятійногоабо теоретичного мислення.

Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра зміню­ються співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів.  Виконуючи завдання на визначення об'єктів, першокласники на початку навчального року здебільшого виділяють функціональні їхні ознаки, тобто ознаки, пов'язані з призначеннями предметів («будинок, щоб жити», «ніж, щоб різати», «корова дас молоко» тощо). З'являються визначення, в яких перелічуються істотні й неістотні ознаки об'єктів («кавун— плід, він росте, зверху зелений або ж темний, а всередені червоний, смачний, є насіння»), а потім загальні й істотні ознаки, властивості окремих предметів.

Учні перших і частково других класів застосовують переважно практично-дієвий і образно-мовний аналіз. Діти порівняно легко розв'язують задачі, коли можна використати практичні дії із самими предметами, наприклад, паличками, кубиками або виділити ознаки частин предметів, спостерігаючи їх. Спочатку аналіз є елементарним. Так, першокласники на початку навчального року схильні аналізувати тільки одну частину предмета. Поступово аналіз набуває комплексного характеру, стає повнішим, оскільки учні розглядають більш-менш усі частини чи властивості пізнавального предмета, хоч ще не встановлюють взаємозв'язків між ними.

У частини учнів другого класу і в більшості учнів четвертого класу аналіз стає системним. Розглядаючи частини і властивостів предметів, учні знаходять серед них головні, виявляють їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Обсягом аналізу є предмети, явища, процеси, дії, вчинки людей, мовні явища. Аналіз при цьому тісно пов'язується з синтезом, тобто об'єднанням у думках виділених елементів у єдине ціле, встановленням зв'язків між ними. Аналіз, як і синтез, потрібний для того, щоб учні усвідомили будь-який наочний і мовний матеріал (Н.О. Менчинська).

Для молодших школярів аналіз є більш досяжним мислительним процесом, ніж синтез. Учні початкових класів краще виділяють частини предмета, ніж встановлюють співвідношення між части­нами. (А. Валлон, І. Ломпшер, Т. Лисянська).

Аналіз і синтез поєднуються в порівнянні об'єктів.Молодші школярі по-різному порівнюють предмети. Так, одні учні схильні знаходити тільки різні, інші й подібні ознаки. Одні порівнюють переважно яскраві, які привертають їх увагу, інші — виділяють і малопомітні ознаки. Одні діти здійснюють порівняння на основі випадково виділених ознак, інші намагаються дотримуватися певної послідовності. Кіль­кість ознак, за якими першокласники порівнюють предмети, під кінець навчального року зростає в 1,8 раза порівняно з тією, яка була на початку навчального року (А. Румянцева).

Якщо дидактичні умови сприятливі, молодші школярі успішно навчаються порівнювати також числові й алгебраїчні вирази, формули, схеми, речення тощо, знаходити в них щось схоже й відмінне. Молодшим школярам доводиться порівнюва­ти не тільки сприйняті, а й уявлювані об'єкти (О.В. Скрипченко, Т.М. Лисянська).

Аналіз переходить у абстрагування, яке стає важливим компонентом мислительної діяльності учнів, потрібним для узагальнення і формування понять. Однією з особливостей абстракції в учнів молодших класів є їх тенденція сприймати зовнішні, яскраві ознаки об'єкта за суттєві, хоч вони нерідко не є такими. Молодшим школярам порівняно легко дається абстрагування властивостей предметів, ніж сприйняття їх зв'язків і відношень.

Конкретне значення слів заважає молодшим школярам абстрагувати їх граматичну форму. З цієї причини учні плу­тають дієслова з іменниками, що означають дію (Н.М. Шадраков).

У молодших школярів можуть при певних дидактичних умовах розвиватися різні види абстракції. Вторинну абстрак­цію легше здійснювати учням тоді, коли їх навчають користуватись схемами. Схема полегшує застосування узагальнень на практиці, оскільки вона поєднує в собі риси наочного й абстрактного. Спеціальні дослідження, а також навчання учнів за новими підручниками з математики свідчать, що схеми допомагають молодшим школярам абстрагувати кількісні залежності від конкретного змісту задач. Ця допомога стає особливо ефективною, якщо учні навчаються самостійно креслити схеми, зіставляти їх з умовами задач і виявляти в різному їх змісті однакову абстрактну математичну залежність (Н.О. Менчинська).

Особливості процесу формування в учнів третіх класів прийомів предметної, вербальної і понятійної класифікації з наступним перетворенням їх у спосіб довільної логічної пам'яті розкриті у дослідженнях А.С. Ячини.

З віком зростає кількість індуктивних умовиводів (М.Н. Шардаков). Змістовність, істинність їх залежить від досвідної основи. Водночас формуються в учнів і дедуктивні умовиводи, які грунтуються спочатку на конкретних, узятих із чуттєвих спостережень, а далі й на абстрактних посилках, підтримуваних конкретною ситуацією (Т.М. Лисянська, О.М. Степанов та Ін.).

Здійснюючи індивідуальний підхід до учнів під час розв'язу­вання ними мислительних і навчальних задач, важливо варіювати переходи від наочно-практичних, наочно-мовних до абстрактних способів і навпаки. Під впливом навчання в учнів збільшується кількість мислительних операцій, які вони можуть виконати за певні проміжки часу.

Т.М. Лисянська виходила з того, що для молодших школярів притаманна допитливість. Діти цього віку часто ставлять дорос­лим питання: «Як люди дізнались?..» тощо. Інтерес до нового виходить за межі навчальних предметів (Л.І, Котлярова). Допитливість є важливим стимулом для розвитку всіх мислитель­них операцій.

Розвиток мовлення. Дитина приходить до школи, практич­но володіючи певним словником мови та її граматикою. Істотним у подальшому розвитку її мовлення є те, що вона вперше починає свідомо вживати різні форми слова.

Щоб формувати способи розвитку думки в мовленні учнів початкових класів, зазначає В.В. Андрісвська, необхідно: І) створювати в них активну установку на адекватну передачу думки в мовленні; 2) підбирати завдання, у виконанні яких поєднувалося б розв'язання мислительних і комунікативних задач: 3) допомагати учням усвідомлювати типові порушення структури в мовленні їхніх товаришів; 4) сприяти їм в усвідомленні та аналізі власних прийомів уточнення думки в мовленні; 5) виробляти в учнів спеціальні форми самоконтролю власного непід готовленого мовлення.

Граматичні знання, уміння і навички мають формуватись з максимальною активізацією мислительних дій, які мають підняти їх не тільки на номінальний, термінологічний, а й теоретичний рівень. Тільки за такої умови граматичні знання будуть відігравати провідну роль в оволодінні учнями мовлення (В.В. Репкін).

Розвиток мовлення у молодших школярів багато залежить від розвитку у першокласників мовного слуху. Для усвідомлен­ня звука, як одиниці мовлення, учень мас навчитися виділяти його із звукового комплексу (слова), знаходити-чути і впізна­вати в інших звукових спілкуваннях, зіставляти звуки, вимовлювані окремо та у словах, встановлювати звуковий склад, співвідношення між звуками і буквами у словах. Неодмінною передумовою успішного засвоєння залежностей між звуковою і графічною системами мови є звуко-буквенний аналіз слів. Оскільки українське письмо є фонетичним (буквою позначається основний варіант фонеми), виділення в ході аналізу окремих звуків у слові — надійна опора для правильного письма (М.С. Ващуленко, Н.Ф. Скрипченко).

За даними дослідження Ж. Піаже, мовлення дітей шести-восьми років виявляється в таких його функціональних формах:

· повторення (дитина повторює почуте слово, не звертаючи уваги на його суть);

· монолог (дитина говорить ні До кого не звертаючись);

· колективний монолог (дитина звертається до уявного співбесідника);

· повідомлення (дитина обмінюється думками з товаришами чи дорослими, будучи зацікавленою в і ому, щоб її слухали і розуміли);

· критика;

· наказ;

· прохання й погрози;

· питання і відповіді.

Серед інших показників виділяють зрушення в морфологічній структурі усного й писемного мовлення, зміни у словесних асоціаціях.

У молодшому шкільному віці, зазначає О.І. Пенькова, значно розширюється коло слів, якими означаються предмети навколишнього світу, явища, їх ознаки, способи вживання, дії, процеси, але далеко не всі з цих слів усвідомлюються учнями. Тільки 10—18% учнів І—ІІІ класів наближають визначення слів до наукових.

Учні II—IV класів можуть переносити слова на нові мовні ситуації, якщо навчати їх діяти із словами в такій послідовності: 1) самостійне перенесення слова у тому вигляді, в якому воно було засвоєно, в нові ситуації: 2) користування словом у нових контекстах за аналогією; 3) вживання слова у нових контекстах за аналогією із застосуванням в різних контекстах слів, схожих за змістом і вживанням (А.М. Гольберг).

Протягом молодшого шкільного віку відбуваються зміни в морфологічній структурі письмового мовлення, яким оволодівають учні. Морфологічна структура мовлення молодшого школяра наближається до морфологічної структури писемного мовлення дорослих. Наприклад, у писемному мовленні учнів ІІ класу іменників — 34,4%, діє­слів — 24,7; прикметників — 8,5; прислівників — 4,2; займенни­ків— 11,9; прийменників — 7,4 і сполучників — 7,9%. В усному і писемному мовленні третьокласників переважають іменники (24,4 і 21,0%). Дієслів приблизно однаково (24,4%). Відповідно дієслів 31,2 і 24,6%, займенників — 14,6 і 10,7% (М.Д. Цвіянкович).

Зростає з віком швидкість письма учнів, підвищується його якість. В кінці першого року навчання учні пишуть у середньому 10 букв за хвилину, в кінці другого — 33 І в кінці третього — 52.

Багато дітей уміють читатище до школи, вони мають значні переваги у навчанні над дітьми, які приходять до школи без цього вміння.

Уже в II класі якість читання значно підвищується, зменшується кількість випадків, коли учні, читаючи доступний для них текст, пропускають літери, замінюють одні літери іншими, повторюють слова, роблячи паузи між складами, замінюють і повторюють закінчення слів.

У Ш класі такі випадки є поодинокими.

Про успіхи в оволодінні навичками свідчить те, що учні III класу здебільшого правильно виділяють розділові знаки, читають з інтонацією, що відповідає змістові тексту; роблять логічні паузи, вільно, повно і послідовно переказують прочитане.

З віком зростає темп читання. Важливим показником успіхів учнів в оволодінні мовленням є мовчазне читання. У І класі читання про себе відстає в темпі від читання вголос. Якщо вголос першокласник у середньому прочитує 36 слів за хвилину, то про себе він за цей час може прочитати 24 слова. У II класі швидкість читання вголос і про себе стає майже однаковою. У ПІ класі швидкість читання про себе (120 слів на хв.) перевищує темп читання вголос. Змінюється і якість читання про себе. Так, більшість учнів II класу, читаючи про себе, здатна уявити звучання фрази й усвідомити її зміст (Н.Ф.Скрипчеико).

Увага.У першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне, їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник, здобувши знання про правила поведінки на уроці, може порушувати їх (голосно сказати щось іншому учневі), заважаючи іншим учням. Але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки (М.П.Задесенець, Т.М. Лнсянська).

Слабкість довільної уваги і занадто розвинена мимовільна увага в молодших школярів можуть спричинити до лінощів і слабовілля. Довільна увага спостерігається, особливо в учнів II—IV класів, тоді, коли безпосередній інтерес не захоплює дітей. Якщо для дошкільника потрібні сильні емоційні фактори, щоб зосередитися на певній діяльності, то для старших достатньо буває інколи тільки усвідомлення важливості завдання. Слід зважити і на загальну нестійкість, легке відволікання їх уваги, яке спостерігається тим більше, чим менше цікавий об'єкт, на якому концентрується увага.

Розвиток довільної уваги в молодших школярів здійснюєть­ся успішно, якщо створюються умови для їх цілеспрямованої роботи, за яких вони привчаються керуватись самостійно поставленою мстою. (М.Ф. Добринін, М.С. Горбач, М.М. Лила, С.В. Страхов та ін.).

З віком учнів початкових класів зростає обсяг і стійкість їх уваги. Стійкість і продуктивність уваги в учнів третіх класів зро­стає у порівнянні з першокласниками на 33%, а діапазон індивіду­альних відмінностей має тенденцію з віком учнів звужуватись, відповідно обсяг уваги зростає на 45%, а діапазон індивідуальних відмінностей з віком дітей має тенденцію також до звуження (В.В. Волошина).

Увага молодших школярів тісно пов'язана із значущістю для них навчального матеріалу (М.Ф. Добринін). Усвідомлення учнями необхідності, важливості його засвоєння, інтерес до його змісту є умовою стійкості їх уваги. Увага залежить від доступності навчальних завдань, поставлених перед ними. Діти Із захопленням працюють над тим, що є нелегким, але доступним для них.

Найбільш інтенсивно розвивається пам'ять.

Розумові особливості. У процесі керованої учбової діяльності відбувається розумовий розвиток молодших школярів, виникають зміни в структурному складі розуму школярів, у співвідношенні його основних компонентів. У структурі розумової діяльності першокласників спочатку провідними є компоненти сприймання і пам'яті.Третє місце посідає мовлення, четверте — мислення і п'яте — фантазія. Під впливом навчання в інтелекті учнів підвищується питома вага мислительних і мовних компонентів. Третє і четверте місце посідають компоненти пам'яті й фантазії.

Емоційні особливості. Основним джерелом емоцій у молодших школярів є учбова та ігрова діяльність. Формуван­ню почуттів сприяють успіхи і невдачі в учінні, взаємини з ровесниками і батьками, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри і т.п. Л.С. Виготський відмічав, що вже 6—7-літні діти досить добре усвідомлюють свої переживання, які зумовлені оцінкою дорослих.

До емоційної сфери особистості молодших школярів належать переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних інтересів, допитливо­сті учнів. Групові заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість.

Розвивається в учнів усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей. Проте, першокласники не завжди правильно сприймають зовнішні вияви страху й гніву, а також доброзичливого й недоброзичливого ставлення дорослих один до одного.

Для молодших школярів загалом характерним є життєрадіс­ний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостя­ми задовольнити їх прагнення домогтися високих оїдінок своїх якостей і дійсним ставленням ровесників до нього (Л.С. Славіна). У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забійкуватість та інші форми емоційної нестійкості. Якщо вчитель і батьки залишають такі випадки без належної уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них відбувається подальша диференціація соромливості, яка виявляється в тому, як діти реагують на людину, оцінка якої мас певне значення для них. Розвивається далі почуття самолюбства, що виявля­ється в гнівному реагуванні на будь-яке приниження їх особис­тості й позитивному емоційному переживанні визнання тих чи інших позитивних їх особистих якостей.

У молодшому шкільному віці розвивається почуття симпатії. Вони відзначаються нестійкістю, особливо в учнів перших і других класів. Як правило, переважна більшість хлопчиків симпатизує хлопчикам, а дівчата — дівчатам. Виявляються вони в посмішках, ласкавих поглядах, взаємодо­помозі, приятелюванні тощо. Почуття симпатії відіграє важливу роль в утворенні малих груп та позакласних об'єднань.

Вольові якості. Помітних успіхів досягають молодші школярі в набуванні здатності здійснювати цілеспрямовані дії, долати при цьому зовнішні та внутрішні труднощі.Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на волю і особливо на самоволодіїшя. Для деяких молодших шко­лярів характерна нестримність бажань, мінливість настрою, яким вони не можуть керувати.

Молодші школярі піддаються навіюванню. Учні І—II класів легко наслідують не тільки хороші, а й погані вчинки.

Індивідуально-типологічніособливості, зокрема, темперамент.

Під впливом навчання і виховання у дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як цілеспря­мованість, акуратність, любов до праці тощо.

Уважного індивідуального підходу потребують діти, які вчаться посередньо, і ті вихованці, самооцінка яких завищена або занижена.

Розвиток здібностей. Уже на початку навчання в школі першокласники відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.

У процесі навчання здібності в учнів не тільки використову­ються, а й розвиваються. Виробляються уважність, спостереж­ливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості.

Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкіль­ному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін за­знають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Фор­муються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.

В окремих випадках в учнів проявляються значні здібності до математики, до музики, до живопису.

Формування взаємовідносин, груп і колективів. Першо­класники спілкуються переважно в процесі виконання навчальних завдань або під впливом зовнішніх обставин (учні сидять за однією партою). Стосунки між дітьми в класі складаються в основному за сприяння вчителя. Учитель завжди виділяє деяких учнів у класі як зразок для інших в навчанні і поведінці, одночасно звертає увагу й на хиби в поведінці деяких учнів. Як правило, більшість першокласників відтворює в своєму ставленні до них ставлення вчителя, не досить ще усвідомлю­ючи критерії, з яких він виходить у своїй оцінці тих чи інших учнів.

 Від стилю взаємин, що складаються між учнем і вчителем залежить активність і самопочуття дитини. Характер спілкування з учителем значно впливає на формування не тільки провідної діяльності учіння, а й моральних якостей учня.

Поза школою товаришують першокласники, які живуть в одному будинку чи на одній вулиці. У групах, де переважають хлопчики, спостері­гається більша однорідність за віковою ознакою. Дівчата-першокласниці частіше залучають у гру дітей молодшого віку. Хлопчики-першокласники шукають собі товаришів не тільки серед однокласників, а й поміж своїх сусідів. Проте групи дітей-першокласників ще не складають єдиного колективу, об'єд­наного діяльністю, спрямованою на досягнення спільної мети (О.В. Киричук).

У III класах виникають короткочасні об'єднання, які іноді переростають у досить стійкі мікроколективи шкільного й позашкільного характеру. Структура цих груп гнучкаі швидко­змінна. У 10—12 років ці групи набувають рис колективу і відіграють важливу роль для дитини. Тиск на дитину з боку ровесників набуває значної сили. У групи виділяються діти із хорошою пристосованістю, ентузіазмом, контактністю, а також з хорошою шкільною успішністю. Не користуються популярністю у групі діти надзвичайно агресивні і соромливі. Останні відчувають найбільші труднощі у спілкуванні з ровесниками, що входять до групи, колективу.

Почуття соціальної самотності в групі чи колективі часто призводить до негативного ставлення до ровесників, учіння і самого себе. Проте деякі з цих учнів з часом намагаються пристосуватись до вимог колективу, навіть тоді, коли вимоги групи не є привабливими для дитини (висококомформні діти). Ця група дітей неоднорідна. Одні з них мають «комплекс неповноцінності», інші більш залежні від лідерів або тривожні, а ще інші — надзвичайно чутливі до думки і реплік оточуючих. Такі діти мають бути не поза увагою вчителів, батьків, шкільних психологів (Г. Крайг, К. Копитянська, Л. Скрипченко та ін.)

Тиск групи, колективу на окремих учнів може бути як позитивним (сприяти підвищенню навчальної мотивації тощо), так і негативним (куріння, антигромадські вчинки). Негативному впливові більше піддаються хлопчики у порівнянні з дівчатками.

Характер дружби у дітей змінюється. В учнів І—II класів дружба має егоцентричний характер. У ІІ1—IV класах діти починають встановлювати більш тісні взаємини з друзями. Ця дружба сильна, але недовготривала.

У межах молодшого шкільного віку змінюється зміст і якість скарг дітей один на одного. Першокласник, на якого скаржаться, здебільшого не ображається, оскільки скарги першокласників є наслідком намагання дитини сумлінно й відповідально виконати класне завдання, шкільні правила поведінки. Першокласник не тільки намагається сам виконувати вимоги вчителя, ай турбується проте, щоб усі учні робили згідно з встановленими правилами. Під кінець вікового періоду ця форма впливу дітей один на одного змінюється, і скарги набувають іншої якості. Іноді вони набувають характеру ябед. Тому учні III класу починають сприймати скаргу на товариша як щось негативне, а учень, який тихенько поскаржився на товариша, засуджується колективом класу (Л.І. Божович).

Формування самосвідомості. З перших днів перебування дітей у школі вчитель учить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об'єкти, запам'ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою тощо. Тим самим він звертає увагу на різні сторони їх психічної діяльності, допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, довільно їх скеровувати, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічати й виправляти свої вади. У молодшому шкільному віці формується всеточніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводить до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей (М.Й.Боришевський, П.Р. Чамата та ін.)

У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. У формуванні самооцінки, самокритики та інших проявів самосвідомості учнів важливу роль відіграють стосунки учнів у колективі. Взаємодіючи з членами колективу, школяр порівнює себе і іншими дітьми, учиться об'єктивніше оцінювати свої фізичні й розумові сили, свої якості, знаходячи критерії для об'єктивної оцінки своєї діяльності (М.Й. Боришевський, І.М.Данилюк, Г.О.Карповатаін.).

Формуванню самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності. Фізичній психічні стани, дії та вчинки дитини відображаються узагальнено в словах, у формі певних уявлень і понять. Завдяки цьому і про себе саму дитина починає думати в узагальнених формах.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология