Служіння Івана Хрестителя; його свідчення про Ісуса 16 страница

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 75 из 310Следующая ⇒

25. І коли звеселилося серце їхнє, сказали: Покличте Самсона, нехай він посмішить нас. І прикликали Самсона з дому в'язнів, і він тішив їх жартами, і поставили його поміж стовпами [що підпирали стелю].

26. І сказав Самсон юнакові, що водив його за руку: Підведи мене, щоб намацати мені стовпи, на яких цей дім стоїть міцно, і щоб я прихилився до них.

27. А дім той був виповнений чоловіками та жінками, і там були всі володарі филистимські, і на даху було близько трьох тисяч мужів та жінок, що приглядалися до витівок Самсона.

28. І закликав Самсон до Господа і сказав: Господе, Боже! Згадай мене і зміцни мене хоч би цього разу, о, Боже! Щоб мені водночас помститися филистимлянам за двоє очей моїх.

29. І зсунув Самсон з місця два середніх стовпи, на котрих стояв дім той, обіпершися на них, на одного правицею своєю, а на другого – лівою рукою своєю.

30. І сказав Самсон: Нехай помру я разом із филистимлянами! І він щосили натиснув на стовпи, і рухнув дім на володарів і на весь народ, що був у ньому. І було мертвих, котрих погубив [Самсон], сам гинучи, набагато більше від тих, котрих він понищив за життя свого.

31. І прийшли брати його і увесь дім батька його, і пішли, і поховали його поміж Цор'а та між Ештаолом у гробі Маноаха, батька його. А суддею Ізраїля він був двадцять літ.

Судді 17

1. І був чоловік на Єфремовій горі, на ймення Миха.

2. Він сказав матері своїй: Тисяча і сто [шеклів] срібла, котрі в тебе взяли і за які ти при мені вирікла прокляття, це срібло в мене, я взяв його. Матір його сказала: Благословенний син мій у Господа!

3. І повернув він матері своїй тисячу сто [шеклів] срібла. І сказала матір його: Це срібло я від себе присвятила Господові для сина мого, щоб зробити з нього ідола різьбленого та ідола литого; отож, віддаю його тобі.

4. Але він повернув срібло матері своїй. І матір його взяла двісті [шеклів] срібла і віддала їх ливарникові. Він зробив з них ідола різьбленого, та литого ідола, які й знаходилися в домі Михи.

5. І був у Михи дім, як дім богів. І зробив він ефода й терафи, і посвятив одного з синів своїх, і він був йому за священика.

6. Того часу не було царя в Ізраїлі, – кожен робив, що правдиве було в очах його.

7. І був юнак із Віфлеєму Юдиного, з Юдиного роду, а він левит, і був він там зайшлим.

8. Цей чоловік пішов з міста Віфлеєму Юдиного, щоб замешкати, де знайде. І прийшов він на Єфремову гору до Михиного дому, щоби йти далі своєю дорогою.

9. І сказав йому Миха: Звідкіля ти йдеш? Він сказав йому: Я левит із Віфлеєму Юдиного і йду замешкати, де знайду.

10. І сказав йому Миха: Залишися у мене, і будь у мене батьком і священиком; я буду давати тобі по десять [шеклів] срібла щороку, одежу на потребу і харчі.

11. Левит пішов до нього і погодився левит залишитися у цього чоловіка, і був юнак у нього, як один із синів його.

12. Миха посвятив левита, і цей юнак був у нього священиком, і мешкав у домі Михи.

13. І сказав Миха: Тепер я знаю, що Господь буде мені щедрити, тому що левит у мене за священика.

Судді 18

1. Того часу не було царя в Ізраїля; і за тих днів коліно Данове шукало собі наділу, щоб оселитися, тому що дотепер не дістав він [повного] жереба на спадок між колінами Ізраїлевими.

2. І послали сини Данові від коліна свого п'ятеро чоловіків, мужів дужих із Цор'а та Ештаолу, щоб оглянути землю і вивідати її, і сказали їм: Рушайте, пізнайте землю. Вони прийшли на гору Єфремову до Михиного дому, і ночували там.

3. Коли вони були біля Михиного дому, впізнали вони голос молодого левита, і зайшли туди, і запитували його: Хто тебе привів сюди? Що ти тут робиш і навіщо ти тут?

4. Він сказав їм: Так і так учинив мені Миха, найняв мене, і я став у нього за священика.

5. Вони сказали йому: Запитай у Бога, щоб знати нам, чи пощастить нам на шляху, котрим йдемо?

6. Священик сказав їм: Рушайте з миром; перед Господом шлях ваш, котрим ви йдете.

7. І пішли ті п'ятеро мужів, і прийшли до Лаїшу і побачили народ, що в ньому, що він живе у спокої, за звичаєм сидонян, сумирно й безтурботно, і що не було на тій землі нікого, хто міг судити їх за щось: від сидонян вони жили далеко, і не мали жодних справ із сторонніми.

8. І повернулися до братів своїх у Цор'у та в Ештаол, і сказали їм брати їхні: Що ви скажете?

9. Вони сказали: Підведімося, та й підемо на них; ми бачили землю; вона вельми гарна. А ви зволікаєте? Не вагайтеся, рушайте і візьміть у спадок ту землю.

10. Коли ви підете, то прийдете до народу безтурботного, а земля ота вельми простора. Бог віддає її в руки ваші. Це таке місце, де немає нестачі жодної речі, що [дарує] земля.

11. І рушили звідти з коліна Данового, з Цор'у і Ештаолу шістсот мужів, оперезаних зброєю.

12. Вони пішли і отаборилися в Кір'ят-Єарімі, що в Юдеї. Тому й називають те місце: Махане-Дан, і так воно зветься аж донині. Він позаду Кір'ят-Єаріму.

13. Звідти перейшли вони на гору Єфремову і прийшли до оселі Михи.

14. І сказали ті п'ятеро мужів, котрі ходили вивідувати землю Лаїш, братам своїм: Чи знаєте ви, що в одному з домів оцих є ефод, терафи, і ідол різьблений та ідол литий? Отож, поміркуйте, що вчинити?

15. І зайшли туди і ступили у дім молодого левита, в оселю Михи, і привітали його.

16. А шістсот мужів із синів Данових, оперізані зброєю, стояли біля брами.

17. А п'ятеро чоловіків, що ходили на звіди землі, пішли, увійшли, взяли ідола різьбленого, і ефода, і терафи, й ідола литого. А біля входу до брами стояв священик та шістсот мужів, оперезаних зброєю.

18. Коли вони зайшли до Михиного дому і взяли ідола, ефод, терафи і литого ідола, священик сказав їм: Що ви робите?

19. Вони сказали йому: Мовчи! Поклади руку твою на уста твої і йди з нами; і будь у нас батьком і священиком. Чи краще тобі бути священиком у домі одного чоловіка, аніж бути священиком у коліні чи в племені Ізраїлевому?

20. Священик зрадів, і взяв ефода, терафи і ідола, і пішов з народом.

21. Вони обернулися і пішли, і відпустили дітей, худобу і важке пустили наперед.

22. Коли вони одійшли від оселі Михи, мешканці домів, що сусідили з домом Михи, зібралися і погналися за домом Дана,

23. І гукали синам Дановим. [Сини Данові] обернулися і сказали Михові: Чого тобі, що ти отак репетуєш?

24. Миха сказав: Ви забрали богів моїх, котрих я зробив, і священика, і відійшли; Чого ж іще? То нащо ви говорите: Чого тобі?

25. Сини Данові сказали йому: [Замовкни], щоб ми не чули голосу твого; інакше деякі з нас, розгнівавшися, нападуть на вас, і ти погубиш своє життя і життя родини своєї.

26. І пішли сини Данові шляхом своїм; А Миха, побачивши, що вони потужніші від нього, повернувся назад, у дім свій.

27. [А сини Данові] взяли те, що зробив Миха, і священика, котрий був у нього, і пішли на Лаїш, супроти народу спокійного і безтурботного, і звоювали його мечем, а місто спалили вогнем.

28. Нікому було допомогти, бо він був віддалений од Сидону і не мав стосунків з кимось. [Місто це] було в долині, що поблизу Бет-Рехова. І збудували [знову] собі місто і оселилися в ньому.

29. І назвали місто: Дан, за йменням батька свого Дана, сина Ізраїля; а передніше ім'я міста було: Лаїш.

30. І поставили в себе сини Данові різьбленого ідола; а Йонатан, син Ґершома, Манасіїного сина, сам і сини його були священиками у коліні Дановому до дня полону тієї землі.

31. І поставили в себе різьбленого ідола, зробленого Михою, на всі дні, коли дім Божий містився в Шіло.

Судді 19

1. За тих днів, коли не було царя в Ізраїля, жив один левит на схилі гори Єфремової. Він узяв собі наложницю з Віфлеєму Юдиного.

2. Наложниця його посварилася з ним і пішла від нього в дім батька свого у Віфлеємі Юдиному, і була там чотири місяці.

3. Чоловік її підвівся і пішов за нею, щоб поговорити до серця її і повернути її до себе. З ним був служник його і двоє віслюків. Вона завела його в дім батька свого.

4. Батько тієї молодиці, побачивши його, з радістю стрів його, і притримав його тесть його, батько молодої дружини. І пробув він у нього три дні; вони їли, і пили, і ночували там.

5. Четвертого дня підвелися вони вранці, і він підвівся, щоби йти. І сказав батько молодої жінки зятеві своєму: Підкріпи серце своє шматком хліба, і потім підете.

6. Вони залишилися, і обидва разом їли і пили. І сказав батько молодиці чоловікові тому: Я благаю тебе: лишися ще на одну ніч, і нехай звеселиться твоє серце.

7. Чоловік той підвівся було, щоб рушати, але тесть його вельми припрошував його, і він знову заночував там.

8. П'ятого дня підвівся він уранці, щоби йти. І сказав батько молодиці: Я благаю тебе: підкріпи серце своє [хлібом] і зачекай до схилу дня. І їли вони обидва.

9. І підвівся той чоловік, щоби йти, сам він, наложниця його і слуга його. І сказав йому тесть його, батько молодої жінки: Ось, день схилився до вечора, заночуйте, будь ласка; ось, дневі скоро кінець, ночуй тут, нехай звеселюється серце твоє; а взавтра рано-вранці підведетеся в дорогу вашу, і підеш у дім твій.

10. Але чоловік не погодився ночувати, підвівся й рушив; і прийшов до Євусу, що [нині] Єрусалим; з ним двоє нав'ючених віслюків, і наложниця його з ним.

11. Коли вони були поблизу Євусу, день уже схилявся. І сказав служник господареві своєму: Я благаю тебе, зайдемо в це місто євусеїв і заночуємо в ньому.

12. Господар його сказав йому: Ні, не зайдемо в місто чужинців, котрі не з синів Ізраїля, але дійдемо до Гів'ї.

13. І сказав служникові своєму: Дійдемо до одного з оцих місць і заночуємо в Гів'ї, або ж у Рамі.

14. І рушили, і йшли, і зайшло сонце біля Гів'ї, міста, яке належало Веніяминові.

15. І завернули вони туди, щоб переночувати в Гів'ї. І прийшов він, і сів на вулиці у місті, але ніхто не запросив їх у дім для ночівлі.

16. Аж ось, іде один літній чоловік з роботи своєї у полі надвечір; А був цей чоловік із Єфремової гори, і був він зайшлим у Гів'ї. А мешканці тамтешні були сини Веніяминові.

17. Він, підвівши очі свої, побачив перехожого на вулиці міській. І сказав той старий чоловік: Куди йдеш? І звідки ти прийшов?

18. Він сказав йому: Ми йдемо з Віфлеєму Юдиного до Єфремової гори, звідки я. Ходив я до Віфлеєму Юдиного, а тепер іду до Господнього дому; і ніхто не запрошує мене в дім.

19. У нас є солома і паша для наших віслюків; також хліб і вино для мене і служниці твоєї і для молодого юнака цього є у служників твоїх; не бракує нам чогось.

20. Старий чоловік сказав йому: Не турбуйся; всіляка нестача твоя на мені; лише не ночуй на вулиці.

21. І завів його у дім свій, і дав паші віслюкам [його], а самі вони обмили ноги свої, і їли та пили.

22. Коли вони звеселили серця свої, аж ось, мешканці міста, сини Веліяла, оточили дім, стукали у двері і говорили старому, господареві дому: Виведи чоловіка, що зайшов у дім твій, ми спізнаємо його.

23. Господар дому вийшов до них і сказав їм: Ні, браття мої, не робіть лихого, коли чоловік цей зайшов у дім мій, не чиніть цього божевілля.

24. Є в мене донька на видані, а в нього наложниця, виведу їх, дивіться на них і робіть з ними, що вам до вподоби; а чоловікові цьому не чиніть такої мерзоти.

25. Але вони не хотіли слухати його. Тоді чоловік [зайшлий] узяв свою наложницю і вивів до них на вулицю. Вони спізнали її і глумилися над нею цілу ніч. І відпустили її при з'яві зорі.

26. І прийшла вона перед з'явою зорі, і впала біля дверей того чоловіка, у котрого був господар її, і лежала, аж доки розвиднилося.

27. А господар її підвівся вранці і прочинив двері дому та й вийшов, щоби йти своєю дорогою, – аж ось та жінка, його наложниця, лежить біля входу до оселі, а руки її на порозі.

28. Він сказав їй: Підводься, підемо. Але відповіді не було, бо вона вмерла. Він поклав її на віслюка і пішов до свого місця.

29. Повернувшись до свого дому, взяв ножа і, взявши наложницю свою, розітнув її за членами її на дванадцять шматків і порозсилав по всій країні Юдеї.

30. Кожний, хто бачив це, говорив: Не бувало і не бачено такого, як це, від дня виходу Ізраїлевих синів з єгипетської землі. Зверніть увагу на це, радьтеся та скажіть!

Судді 20

1. І вийшли всі сини Ізраїля, і зібралася [вся] громада, як один чоловік, від Дана до Беер-Шеви, і землі ґілеадської перед Господом у Міцпу.

2. І зібралися старшини всього народу, всі коліна Ізраїлеві у зібранні народу Божого, чотириста тисяч піших, що оголюють меча.

3. Сини Веніяминові почули, що сини Ізраїля прийшли до Міцпи. І сказали сини Ізраїля: Скажіть, як сталося таке лихо?

4. Левит, чоловік тієї замордованої жінки, відповідав і сказав: Я з наложницею моєю прийшов, щоб заночувати до Гів'ї Веніяминової.

5. І зворохобилися супроти мене мешканці Гів'ї, і оточили через мене дім уночі. Мали намір забити мене і наложницю мою замордували так, що вона померла.

6. Я взяв наложницю мою, розітнув її, і послав її (члени її) по всіх краях володіння Ізраїлевого: тому що вони вчинили розпусту та гидоту серед Ізраїля.

7. Тому ви всі, сини Ізраїля, порадьтеся щодо цієї справи і вирішіть її чин.

8. І обурився увесь народ, як один чоловік, і сказав: Не підемо ніхто в шатро своє, і не зайдемо ніхто в оселю свою!

9. І вчинимо нині з Гів'ї отак: [Підемо] на неї за жеребом.

10. І візьмемо по десятеро чоловіків на сотню від усіх колін Ізраїля, по сто на тисячу, і по тисячі від десяти тисяч, щоб вони принесли харчів для народу, котрий піде супроти Гів'ї Веніяминової, покарати її за ту гидоту, котру вони вчинили в Ізраїлі.

11. І зібралися всі Ізраїльтяни супроти міста, одностайно, мов один чоловік.

12. І послали коліна Ізраїлеві в кожне коліно Веніяминове сказати: Яку це гидоту вчинено у вас!

13. Видайте розбещених отих людей, котрі в Гів'ї; ми заб'ємо їх, і викорінемо зло в Ізраїлі. Але сини Веніяминові не хотіли дослухатися до голосу братів своїх, синів Ізраїля.

14. А зібралися сини Веніяминові до Гів'ї, аби піти війною супроти синів Ізраїля.

15. І було того дня синів Веніяминових, [які зібралися] з міст, двадцять шість тисяч чоловік, що оголюють меча; окрім того, із мешканців Гів'ї прийшло сімсот добірних мужів.

16. Із усього народу цього було сімсот чоловіків добірних, котрі були лівшами, і всі ці, кидаючи з пращі каміння на волос, не хибили.

17. А ізраїльтян, крім синів Веніяминових, було чотириста тисяч чоловіків, які оголюють меча; і всі вони були придатні для війни.

18. І підвелися, і пішли у дім Божий, і молилися до Бога, і сказали сини Ізраїля: Хто з нас передніше піде на війну з синами Веніяминовими? І сказав Господь: Юда [піде] попереду.

19. І підвелися сини Ізраїля рано-вранці, і отаборилися біля Гів'ї.

20. І рушили Ізраїльтяни на війну супроти Веніямина, і стали сини Ізраїля в бойові лави поблизу Гів'ї.

21. І вийшли сини Веніяминові з Гів'ї, і поклали того дня двадцять дві тисячі Ізраїльтян на землю.

22. Але народ ізраїльський збадьорився і знову стали в бойові лави на тому місці, де стояли попереднього дня.

23. І рушили сини Ізраїля, і плакали перед Господом до вечора, і прикликали Господа: Чи розпочинати мені бій з синами Веніямина, брата мого? Господь сказав, – Рушайте супроти нього!

24. І підступили сини Ізраїля до синів Веніяминових другого дня.

25. Веніямин вийшов супроти них із Гів'ї другого дня, і ще поклали на землю вісімнадцять тисяч мужів з синів Ізраїля, що оголювали меча.

26. Тоді всі сини Ізраїля і увесь народ пішли, і прийшли в дім Божий і, сидячи там, плакали перед Господом, і постилися того дня до вечора, і принесли приношення всеспалення і мирні приношення перед Господом.

27. І зверталися сини Ізраїля до Господа (в той час Ковчег заповіту знаходився там),

28. І Пінхас, син Єлеазара, Ааронового сина, стояв тоді перед ним: Чи виходити мені іще на бій з синами Веніямина, брата мого, чи ні? Господь сказав: Рушайте: Я завтра віддам його в руки ваші.

29. І поставив Ізраїль засідку довкола Гів'ї.

30. І пішли сини Ізраїля на синів Веніяминових третього дня, і вишикувалися в бойові лави супроти Гів'ї, як і раніше.

31. Сини Веніяминові виступили супроти народу і відійшли од міста, і почали, як передніше, вбивати з народу на дорогах, з котрих одна піднімається до Божого дому, а одна до Гів'ї у полі, і [вбили] близько тридцяти чоловіків з Ізраїля.

32. І сказали сини Веніяминові: Вони падають перед нами, як передніше. А сини Ізраїля сказали: Будемо втікати від них і відтягнемо їх від міста на шляхи.

33. І всі Ізраїльтяни підвелися зі свого місця і влаштувалися у Баал-Тамарі, а Ізраїлева засідка рушила зі свого місця із луків Гів'ї.

34. І прийшли перед Гів'ї десять тисяч вояків одбірних із усього Ізраїля, і розпочалася жорстока січа; але [сини Веніяминові] не знали, що на них чекає біда.

35. І вдарив Господь Веніямина перед Ізраїльтянами, і поклали того дня Ізраїльтяни з синів Веніямина двадцять п'ять тисяч сто вояків, що оголили меч.

36. Коли сини Веніямина побачили, що вони зазнали поразки, тоді Ізраїльтяни поступилися місцем синам Веніямина; бо сподівалися на засідку, котру вони поставили поблизу Гів'ї.

37. А засідка заквапилася і поспішила до Гів'ї, і стала до бою, і понищила все місто мечем.

38. Тим часом, ізраїльтяни мали із засідкою [домовлене] гасло до нападу – стовп диму понад містом.

39. Отож, коли Ізраїльтяни відступили з поля бою, і Веніямин почав перемагати, і вигубив близько тридцяти ізраїльтян, бо, казали вони, знову падають вони перед нами, як і в першому бою;

40. Тоді почав підноситися з міста дим стовпом. Веніямин озирнувся назад, і ось, [дим] від міста підноситься до неба.

41. Ізраїльтяни повернулися, а Веніямин здивувався; бо побачив, що наближається до нього лихо.

42. І кинулися вони навтіч від ізраїльтян по дорозі в пустелю; але січа переслідувала їх, а ті, що виходили з міста, нищили їх там.

43. Оточили веніямитян, і переслідували його до Менухи, і винищували до самого східного боку Гів'ї.

44. Полягло тоді Веніямина вісімнадцять тисяч вояків – мужів хоробрих.

45. [А решта] завернула і побігла в пустелю, до скелі Ріммон, а [ізраїльтяни] винищили на шляхах іще п'ять тисяч вояків, і гналися за ними до Ґід'ому, і ще вбили з них дві тисячі люду.

46. А всіх синів Веніяминових, які впали того дня, було двадцять п'ять тисяч вояків, котрі оголювали меча, і всі вони були мужі міцні.

47. [І повернули ті], [що залишилися], і втікали в пустелю, до скелі Ріммону, шістсот чоловік, і сиділи там на кам'яній горі Ріммон чотири місяці.

48. А ізраїльтяни знову пішли до синів Веніяминових, і повбивали їх вістрям меча, і людей у місті, і скотину, все, що лише стрічалося, і все що було [на шляху] і міста, спалили вогнем.

Судді 21

1. І присягнулися ізраїльтяни в Міцпі, говорячи: Ніхто з нас не віддасть дочки своєї синам Веніяминовим заміж.

2. І прийшов народ у дім Божий, і сиділи там до вечора перед Богом, і зчинили грімке волання, і вельми плакали.

3. І сказали: Господе, Боже Ізраїлів! Для чого сталося це в Ізраїлі, що не стало тепер в Ізраїля одного коліна?

4. Другого дня підвівся народ уранці, і влаштували там жертовника, і піднесли приношення всеспалення і мирні приношення.

5. І сказали сини Ізраїля: Хто не приходив на зібрання перед Господом із усіх колін Ізраїлевих? Бо велике прокляття [проголошено] було про тих, котрі не прийшли перед Господа до Міцпи, і сказано було, що ті зроковані будуть на смерть.

6. І сумували сини Ізраїля за Веніямином, братом своїм і сказали: Нині відрубане одне плем'я від Ізраїля!

7. Як учинити нам з тими, котрі залишилися, [стосовно] жінок, бо ми присягалися Господом не давати їм дружин із дочок наших?

8. І сказали: Чи немає когось із колін Ізраїля, хто не приходив перед Господа до Міцпи? І виявилося, що з Явешу ґілеадського ніхто не приходив до табору на зібрання.

9. І оглянули народ, і ось, не було там жодного з мешканців Явешу ґілеадського.

10. І послала туди громада дванадцять тисяч чоловіків, мужів хоробрих, і наказали їм, говорячи: Рушайте і повбивайте мешканців Явешу ґілеадського мечем, і жінок та дітей.

11. І ось що учиніте: Кожного чоловіка і кожну жінку яка спізнала чоловіка, винищіть.

12. І знайшли вони поміж мешканцями Явешу ґілеадського чотириста юнок, які не спізнали чоловіка, і привели їх до табору в Шіло, що на землі ханаанській.

13. І послала вся громада переговорити з синами Веніямина, що були в скелі Ріммон, та й оголосили їм мир.

14. Тоді повернулися сини Веніяминові, і дали їм дружин, котрих залишили живими з дівчат Явешу ґілеадського; але виявилося, що цього замало.

15. А народ печалився за Веніямином, що Господь учинив такий пролом у племенах Ізраїля.

16. І сказали старшини громади: Що нам учинити з тими, котрі залишилися, стосовно дружин, бо винищені жінки у Веніямина?

17. І сказали: Спадкова земля нехай залишається тим синам Веніямина, що залишилися, щоб не щезло коліно від Ізраїля.

18. Але ми не можемо дати їм дружин із дочок наших; бо сини Ізраїля присягалися, говорячи: Проклятий, хто дасть дружину Веніяминові.

19. І сказали: Ось, кожного року буває свято Господнє в Шіло, котре на північ від Бет-Елу і на схід від шляху, що йде від Бет-Елу до Сихему, і з півдня від Левони.

20. І наказали синам Веніямина і сказали: Рушайте і вчиніть засідку у виноградниках.

21. І стежте, коли вийдуть дівчата Шіло танцювати в хороводах, то ви вийдете з виноградників і схопите кожний собі дружину з дівчат Шіло, і повертайтеся на землю Веніяминову.

22. І коли прийдуть батьки їхні зі скаргою на нас, ми скажемо їм: Простіть нам за них; бо ми не взяли для кожного з них дружини на війні, і ви не дали їм; тепер ви завинили.

23. Сини Веніямина так і вчинили, і взяли дружин за числом своїм із тих, що танцювали, котрих вони викрали, і рушили, і повернулися до наділу свого, і відбудували міста, і почали жити в них.

24. О тій же порі розійшлися Ізраїльтяни звідти кожний до свого коліна і до роду свого, і пішли звідти кожний до свого наділу.

25. За тих днів не було царя в Ізраїля; кожний чинив те, що йому здавалося справедливим.

Книга Рут

РУТ1

1. За тих днів, коли правили судді, стався у країні голод. І пішов один чоловік з Віфлеєму Юдиного, зі своєю дружиною і двома синами, жити на полях моавських.

2. Ім'я того чоловіка було Елімелех, а ймення жінки його Ноомі; і ймення двох синів його – Махлон і Кілйон єфремляни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на поля моавські і залишилися там.

3. І помер Елімелех, чоловік Ноомі і залишилася вона з двома синами своїми.

4. Вони взяли собі дружин з моавитянок: – ім'я однієї Орпа, а ім'я другої Рут; і мешкали там близько десяти літ.

5. Але потім повмирали й обидва сини її, Махлон і Кілйон, і залишилася та жінка після обидвох синів своїх і після чоловіка свого.

6. І підвелася вона з невістками, і пішла назад з моавського краю; бо почула на полях моавських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліба.

7. І вийшла вона з того місця, в котрому жила, і обидві невістки її з нею. Коли пішли вони по дорозі, вертаючись до краю Юдиного,

8. Ноомі сказала невісткам своїм: ходіть, повертайтеся кожна у дім своєї матері. Господь учинить вам добре, як ви учинили з померлими та зі мною.

9. І дасть вам Господь, щоб ви знайшли спокій кожна в домі свого чоловіка. І поцілувала їх. Але вони зчинили голосний плач,

10. І сказали: Ні, ми повернемося з тобою до народу твого.

11. Але Ноомі сказала: Поверніться, доні мої; Нащо вам іти зі мною? Хіба є ще в мене сини в моїм лоні, котрі стали б вашими чоловіками?

12. Поверніться, доні мої, ходіть своїм шляхом; бо я вже стара, щоб за чоловіком бути. Та якби й сказала: Є мені ще надія, і навіть, якби я оцю ніч була з чоловіком і потім народила синів, –

13. То чи можна вам чекати, доки вони виросли б? Чи можна вам не поспішати і не виходити заміж? Ні, донечки мої, я вельми опікуюся вами, бо рука Господня вийшла супроти мене.

14. Вони зчинили ґвалт і знову заридали. І Орпа поцілувала свекруху [на прощання], а Рут пригорнулася до неї.

15. І сказала Ноомі Рут: Ось, братова твоя повернулася до народу свого та богів своїх, – повернися й ти за братовою своєю.

16. Але Рут сказала: Не присилуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти підеш, туди і я піду, і де ти будеш мешкати, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом і твій Бог моїм Богом.

17. І де ти помреш, там і я помру і похована буду. Нехай те і те вчинить мені Господь, і ще більше вчинить: тільки смерть розлучить мене з тобою.

18. [Ноомі], переконавшися, що вона (невістка) твердо вирішила йти за нею, перестала умовляти її.

19. І йшли вони обидві, доки не прийшли до Віфлеєму. Коли прийшли вони до Віфлеєму, ціле місто зворохобилося через них, і говорили: Чи це Ноомі?

20. Вона сказала їм: Не називайте мене Ноомі, а називайте мене Мара, бо Вседержитель послав мені велику гіркоту.

21. Я вийшла звідси уповні, а повернув мене Господь з порожніми руками. Нащо називати мене Ноомі, коли Господь примусив мене страждати, і Всемогутній послав мені нещастя.

22. І повернулася Ноомі, і з нею невістка її Рут моавитянка, що прийшла з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячменю.

РУТ2

1. У Ноомі був родич по чоловікові її, чоловік вельми відомий, з Елімелехового роду, на ім'я Боаз.

2. І сказала Рут моавитянка до Ноомі: Дозволь мені піти в поле збирати колоски в того, в кого знайду милість. А вона сказала їй: Іди, моя доню.

3. Вона пішла, і прийшла і визбирувала в полі [колоски] після женців. І сталося, що та ділянка поля належала Боазові, що з Елімелехового роду.

4. Аж прийшов з Віфлеєму Боаз, і сказав женцям: Господь з вами! Вони сказали: Нехай благословить тебе Господь!

5. І сказав Боаз служникові своєму, що наглядав за женцями: Чия це молода жінка?

6. Служник, що наглядав за женцями, відповідав і сказав: Ця молода жінка – моавитянка, яка прийшла з Ноомі з моавських країв.

7. Вона сказала: Я благаю вас, дозвольте мені підбирати і збирати поміж снопами позаду женців; і прийшла, і була [тут] з самого ранку до цього часу; так що вона трохи спізнилася додому.

8. І сказав Боаз до Рут: Послухай, доню моя, не ходи підбирати на іншому полі і не переходь звідсіля, але будь тут з моїми служницями.

9. Нехай в очах твоїх буде те поле, де вони жнуть, і ходи за ними. Ось, я наказав слугам моїм не займати тебе. Коли відчуєш спрагу, йди до посудин і пий, звідки черпають служники мої.

10. Вона впала на обличчя своє і поклонилася до землі, і сказала йому: Яким чином знайшла я милість в очах твоїх, що ти приймаєш мене, хоч я чужинка?

11. Боаз відповідав і сказав їй: Мені оповіли про все, що ти вчинила для свекрухи своєї по смерті чоловіка твого, що ти залишила батька твого, що ти залишила матір твою, і твою батьківщину, і прийшла до народу, котрого ти не знала учора і третього дня.

12. Господь відплатить за добродіяння твоє, і буде нагорода твоя уповні від Господа, Бога Ізраїлевого, під чиї крила ти прийшла з довірою.

13. Вона сказала: Дозволь мені знайти милість перед очима твоїми, мій господарю! Ти заспокоїв мене і говорив [приязно] серцю служниці твоєї, хоч я не варта жодної із служниць твоїх.

14. І сказав їй Боаз: Обідня пора; підійди сюди і споживай хліб і замочуй у квасі шматок свій. І сіла вона біля женців. Він подав їй хліба і вона споживала, наїлася і ще залишилося.

15. І підвелася, щоб збирати (колоски). Боаз наказав слугам своїм, сказавши: Нехай збирає вона також поміж снопами, і не кривдіть її.

16. А також від снопів відкидайте їй і залишайте, нехай вона підбирає, і не лайте її.

17. Отак підбирала вона в полі до вечора, і вимолотила зібране, і було близько ефи ячменю.

18. Узявши це, вона пішла в місто, і свекруха її побачила, що вона назбирала. І дістала Рут їй те, що залишила, обідаючи сама.

19. І сказала їй свекруха її: Де ти збирала сьогодні, і де працювала? Нехай буде благословенний, що прийняв тебе! [Рут] сказала свекрусі своїй, у кого вона працювала, і сказала: Чоловікові тому, в котрого я сьогодні працювала, ім'я Боаз.

20. І сказала Ноомі невістці своїй: Благословенний він од Господа за те, що не залишив без милости своєї ні живих, ані померлих! І сказала їй Ноомі: Чоловік цей близький нам; він із наших родичів.

21. Рут моавитянка сказала їй: Він навіть сказав мені: Будь з моїми служниками, аж доки скінчать вони жнива мої.

22. І сказала Ноомі невістці своїй, Рут: Добре, доню моя, що ти будеш ходити зі служниками його, щоб не ображали тебе [чоловіки] на іншому полі.

23. Так була вона із служницями Боазовими і визбирувала [колоски], аж доки не скінчилися жнива ячменю і жнива пшениці, і мешкала у свекрухи своєї.

РУТ3

1. І сказала їй Ноомі, свекруха її: Доню моя, чи не пошукати тобі притулку, щоб тобі добре було?

2. Ось, Боаз, зі служницями котрого ти була, родич наш. Він цієї ночі буде віяти ячмінь на току.

3. То вмийся, намастися, одягни на себе [кращу] одежу свою і рушай на тік; але не показуйся йому, доки він не скінчить їсти й пити.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману