Основні підходи до вивчення глибинного психології

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 57 из 99Следующая ⇒

69. Основні підходи до вивчення глибинного психології

Виділяють класичну та сучасну глибинну психологію

Термін "глибиинна психологія" ввів Е. Блейер для визначеня галузі пси хологічної науки, яка займається феноменом безсвідомого. Виділяють кла сичну глибинну психологію і сучасну. Основою класичної глибинної пси хо логії є психологічні концепції Фройда, Адлера та Юнга – психоаналіз, ін. ди відуальна психологія і аналітична психологія. Сучасна глибинна пси хо ло гія об’єднується загальною проблемою розуміння психічного світу людини та її поведінки і включає в себе багаточисельні школи і напрямки пос лі дов ни ків та учнів названих вище класиків, а також і незалежних дослідників ( В. Зе ленський, Т.Яценко)

Тому включення у міжнародну навчальну програму з глибинної пси хо ло гії основ соціоніки, музикотерапії, гуманістичної психотерапії за К. Род жерсом, методу АСПН, гештальттерапії та інших дисциплін не суперечить парадигмі розуміння сучасної глибинної психології.

???70. Історія та розвиток Глибинної психології

Загальна ідея про несвідоме, висхідна до ідей Платона про пізнання - спогаді (анамнесіс), залишалася панівною аж до нового часу. Ідеї ​​Декарта, стверджувавшого тотожність свідомого та психічного, послужили джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце тільки чисто фізіологічна, але не психічна діяльність мозку. Концепція несвідомого вперше чітко сформульована Лейбніцем ("Монадологія", 1720 р.), трактовавшим несвідоме як нижчу форму душевної діяльності, що лежить за порогом усвідомлених уявлень, піднесених, подібно острівців, над океаном темних перцепцій (сприйняття). Першу спробу матеріалістичного пояснення несвідомого зробив Гартлі, що зв'язав несвідоме з діяльністю нервової системи. Кант пов'язує несвідоме з проблемою інтуїції, питанням про чуттєвому пізнанні (несвідомий апріорний синтез).
Своєрідний культ несвідомого як глибинного джерела творчості уражає представників романтизму. Ірраціоналістичне вчення про несвідоме висунув Шопенгауер, продовжувачем якого виступив Е. Гартмана, звів несвідоме в ранг універсального принципу, основи буття і причини світового процесу.
У XIX столітті почалося власне психологічне вивчення несвідомого (І. Ф. Гербарт, Г. Т. Фехнер, В. Вундт, Т. Ліппс). Динамічну характеристику несвідомого вводить Гербарт (1824 р.), згідно з яким несумісні ідеї можуть вступати між собою в конфлікт, причому більш слабі витісняються зі свідомості, але продовжують на нього впливати, не втрачаючи своїх динамічних властивостей.
Новий стимул у вивченні несвідомого дали роботи в області психопатології, де з метою терапії стали застосовувати специфічні методи впливу на несвідоме (спочатку - гіпноз). Дослідження, особливо французької психіатричної школи (Ж. Шарко та ін), дозволили розкрити відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характеру, неусвідомлювану пацієнтом. Продовженням цієї лінії стала концепція З. Фрейда, почав з встановлення прямих зв'язків між невротичними симптомами і спогадами травматичного характеру, які не усвідомлюються в силу дії особливого захисного механізму - витіснення. Відмовившись від фізіологічних пояснень, Фрейд представив несвідоме у вигляді могутньої сили, антагоністичної діяльності свідомості. Несвідомі потяги, за Фрейдом, можуть виявлятися і ставиться під контроль свідомості за допомогою техніки психоаналізу. Учень Фрейда Юнг, крім особистого несвідомого, ввів поняття колективного несвідомого, різні рівні якого ідентичні у осіб певної групи, народу, всього людства. Вчення Фрейда про несвідоме одержало чисто иррационалистическую трактування в ряді сучасних філософсько - психологічних концепцій.
Фрейд і його прихильники одними з перших спробували підібрати ключ до тайників свідомості і відкрили за ним світ "витіснених" або просто "забутих" їм і тому вже несвідомих психічних переживань. Вони ж одними з перших спробували зрозуміти ці явища, а через них і всю символічну активність свідомості. "Для нас основний сенс фрейдовского психоаналітичного несвідомого полягає в тому, що, згідно з Фрейдом, несвідоме являє собою зворотний бік свідомості, психологічну сутність якого можна зрозуміти лише через відповідне тлумачення цього, якщо вжити тут дещо штучно звучить словосполучення," свідомості - перевертня ". Їли б не ця властивість несвідомого психічного виявлятися у вигляді символічних образів свідомості, давно вже відчужених від нього самого, тобто у вигляді відчуженого свідомості, ми про нього взагалі нічого б не дізналися ".
Фрейд - центральна фігура несвідомого
Прийнявши несвідоме за головну характеристику людини, Фрейд, в кінцевому рахунку, підпорядкував йому і свідомість, і особистість у цілому, в силу чого його драматична теорія особистості стала повністю іррационалістічеськой.
Фрейд - центральна фігура, навколо якої групуються майже всі теорії несвідомого, після того як їм була запропонована тотальна система аналізу людської психіки аж до аналізу її прихованих утворень - несвідомої психіки, причому це стосується не тільки теорій, одна за одною потянувшихся слідом за ним, але і теорій, також одна одною потянувшихся проти нього. Якраз в цьому і полягає сенс "коперніковського повороту", скоїв у сучасній психології, психології XX століття. Тому за Фрейдом залишається роль одного із засновників цієї психології як науки не тільки про людську психіку - свідомості і несвідомому психічному, а й про особистості, їх носії.
Одним з поширених і впливових напрямів у сучасній філософській думці є неофрейдизм, який у своїх різних варіантах і модифікаціях відтворює ідеї психоаналітичного вчення австрійського лікаря - невропатолога і психіатра Зігмунда Фрейда. Виникнувши в рамках психіатрії, як своєрідний підхід до лікування неврозів методами "катарсису" або самоочищення, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, котрий розкриває і пояснює поряд з механізмами функціонування людської і закономірності суспільного розвитку. Однак поступово він завоював популярність не тільки в медичних колах, і його теоретичні положення та установки стали застосовуватися у філософії як спосіб пояснення особистісних, культурних та соціальних феноменів. Незважаючи на те що сам Фрейд у своїх роботах прагнув відмежуватися від будь-якої філософії, заявляючи, що психоаналіз не може бути розглянутий як філософське вчення, проте тенденція до філософських узагальнень не тільки чітко проглядається в основоположника психоаналізу, але й становить приховану сутність його теоретичних поглядів.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов