Умови та причини виникнення перших конституцій.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 38Следующая ⇒

Незважаючи на те, що в практиці функціонування європейської (як античної, так і середньовічної) держави використовували слово “конституція” для означення (назви) різного роду нормативно-правових документів, а пізніше у французькій політичній публіцистиці і словосполучення “основний закон”, – як такої конституції держави, в сучасному розумінні даного поняття, не було до початку демократичних антиабсолютистських буржуазних революцій ХVІІ – ХVІІІ ст. У кращому випадку, могли використовувати термін “конституція” для означення нормативного акта, політичного документа, наукового твору і т.д., який подавав би певне уявлення про устрій держави (яскравий приклад – “Афінська Політія” Арістотеля); в інших випадках даний термін міг вживатися для означення (назви) документів взагалі віддалених від предмета регулювання сучасних конституцій (приклади: конституції римських імператорів, “Constitutio Carolina Criminals” тощо).

Своєрідним “лакмусовим папірцем” початку епохи конституції держави як такої стала поява положення (ідеї), закріпленого в пункті шістнадцятому французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року “/.../ Суспільство, в якому не забезпечено гарантії прав (людини – П.С.), і не проведено розподіл влади, не має конституції” [11]. Саме від епохи буржуазних революцій, від реальних спроб проголошення та забезпечення прав людини в державі, фактичного проведення розподілу державної влади на окремі гілки з первинною метою недопущення узурпації всієї державної влади однією людиною чи групою людей бере свій початок історія конституційної держави, а згодом і конституціоналізм як доктринальне вчення.

Схематично, з деякою умовністю, “шлях виникнення”, появу перших конституцій можна подати в такому порядку:

1) в існуючій феодальній системі (феодальному ладі) назрівають умови ліквідації останньої і заміни її на більш демократичну та якісно нову соціальну систему; цьому сприяє ціла низка причин економічного, соціального та культурного характеру – як спільний результат розвитку суспільства, як наслідок соціального прогресу;

2) ліквідація феодального ладу переходить у стадію практичної реалізації; шляхи реалізації – революції, визвольні війни; народні повстання, інші соціальні катаклізми;

3) на найвищій хвилі соціального піднесення народу (пік, вершина соціальних заворушень) досягнуті права і свободи, соціальні та інші цінності – як завоювання революцій, визвольних війн, народних повстань – закріплюються на рівні політичних документів (різного роду декларації, резолюції, декрети, універсали, заяви, вимоги і т.д.);

4) для сталого збереження завоювань революцій, визвольних війн, народних повстань та для закладення основ подальшого демократичного розвитку суспільства і держави приймають конституції – правові акти найвищої юридичної сили, які фіксують (закріплюють) досягнуті соціально-політичні зміни [21].

У запропоновану схему виникнення конституцій легко можна вкласти перебіг подій соціально-політичного життя Англії, Франції, США напередодні (у широкому розумінні останнього) виникнення в них конституцій (див. схему № 1.1.). У цю схему повністю вкладаються і події на Україні від половини ХVІІ до початку ХVІІІ століття, пов’язані із виникненням конституцій, про що піде мова далі.

Виходячи із вищевикладеного, основною причиною виникнення конституцій, на наш погляд, була і залишається (оскільки процес творення конституційних держав перебуває у своєму розвитку і сьогодні) потреба правової фіксації на найвищому рівні зміни владних відносин (відносин державного владарювання) при переході суспільства і держави від тоталітаризму до демократії та створення правових основ дальшого їхнього демократичного розвитку, надання державі характеру конституційної з поступовим перетворенням її (і за духом, і за змістом) в державу демократичну, соціальну та правову.

Якщо на початках процесу виникнення конституцій (ХVІІ-ХІХ ст.) в абсолютній більшості випадків наявна фіксація зміни владних відносин при переході держави від феодальної до ранньобуржуазної демократичної системи, то пізніше, зокрема в другій половині ХХ ст., поруч із попереднім варіантом, трапляються також інші варіанти правової фіксації (закріплення на конституційному рівні) переходу від тоталітарних режимів до демократії, (наприклад: зміни фашистської в Італії, нацистської в Німеччині, сталінсько-більшовицької на просторах колишнього СРСР, “соціалістичної” в країнах Центральної та Східної Європи, різноманітних хунт в азійських та латиноамериканських країнах на демократичні конституційні режими). При цьому, як у ХІХ, так і в ХХ ст. практична реалізація переходу суспільства від тоталітаризму до різних за родом і ступенем демократичних форм, не завжди носила виключно грубий насильницький характер. Практика суспільного поступу знає чимало прикладів ненасильницького переходу до демократії: добровільна відмова від влади, надання (дарування) конституцій, мирні революції тощо. Однак сам процес такого переходу (від тоталітаризму до демократії), незалежно від часу і форм, повинен мати добре підготовану основу, певний “ґрунт для паростків” демократії взагалі та інститутів конституційної держави зокрема. В іншому випадку, проголошення (встановлення) навіть найкращої, найдосконалішої за текстом і духом конституції має всі шанси залишитися тільки добрими намірами. Саме з таких позицій можна пояснити, наприклад, те, що Росія практично не знала конституції до кінця ХХ століття, чи те, що в низці латиноамериканських країн практично все ХХ століття (не дивлячись на численні випадки проголошення на загал демократичних за змістом конституцій) пройшло в рамках жорстких тоталітарних режимів. Непоодинокі випадки загальної непідготовленості суспільства до функціонування в режимі конституційної демократичної державності (через як об’єктивні, так і суб’єктивні причини) протягом останніх десяти років минулого століття є і в ряді країн, які виникли на пострадянському просторі. На превеликий жаль, в окремих випадках не становить винятку щодо останнього і Україна.

Коротко підсумовуючи вищевикладене щодо умов та причин виникнення (появи) перших конституцій, логічним і правильним видається висновок про те, що конституція як соціальне і політико-правове явище є певним продуктом, витвором європейської цивілізації загалом, логічним наслідком розвитку європейської правової і політичної культури. Звідси конституція, конституційна держава, конституціоналізм як такий, є тісно пов’язаними із ментальністю та традиціями європейських народів, європейськими античними та християнськими моральними цінностями і постулатами. При цьому, Конституцію США 1787 року, на наш погляд, також варто розглядати виключно як витвір (невід’ємну, складову частину) власне європейського конституціоналізму другої половини ХVІІІ ст. Адже творцями цієї Конституції були не тільки вихідці з Європи (як правило, з Англії) або їхні діти, народжені вже у Новому світі (Америці), але й рівень необхідної політичної і правової культури жителів англійських колоній північноамериканського континенту був перенесений ними в Америку з Європи (правда, як потім стало зрозумілим, – на “благодатний” ґрунт суспільно-політичних реалій).

Зрозуміло, що вищевикладені міркування щодо причин виникнення конституцій держав є тільки однією із можливих версій (навіть, якщо автору цих рядків дуже хочеться надати їм “пальму першості”). У спеціальній літературі, окрім викладеного вище як причини виникнення конституцій, іноді, наприклад, називають потребу нової держави (держави, яка виникла, перетворилась і т.д.) “заявити про себе своїм співвітчизникам і всьому світові: ось, ми існуємо”, або поява конституції “виключно в цілях містифікації публіки: “велика” сталінська Конституція 1936 р., очевидно, служила тому, щоб ввести в оману весь світ” і т.д. [22].

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману