розташований на вулиці Мечникова, 33, напроти кінця вулиці Пекарської)

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 24Следующая ⇒

Головний вхід на цвинтар

Існує з 1786 року – після того, як австрійська влада заборонила ховати людей на старих кладовищах, розміщених тоді в місті навколо храмів. Відтоді був одним із 4 цвинтарів Львова (решта три давно не існують) і призначався для Середмістя і IV дільниці Львова. На цвинтарі ховали здебільшого заможних і видатних мешканців міста, хоча ще на початку XVI ст. цю місцевість уже використовували для поховань знедолених. Цвинтар розпочинався з ділянок, які нині займають поля 6, 7, 9, 10, 14. Найдавніші збережені могильні плити Личакова належать до 1787 і 1797 років. У 1790, 1804 та 1808 роках відбулося значне розширення площі кладовища за рахунок купівлі прилеглих земельних ділянок від приватних власників. Наступне розширення кладовища відбулося 1856 року. Тоді університетський ботанік Карл Бауер разом із керівником цвинтаря Титом Тхужевським впорядкували територію. Були сплановані алеї та доріжки, кладовищу надали характеру паркової зони.

Згідно з австрійським законодавством, могили, за якими ніхто не доглядав і за які не сплачено протягом 25 років, можна було зрівнювати із землею, а на їх місці дозволялись нові поховання. На Личаківському цвинтарі було встановлено каменедробарку для подрібнення старих пам'ятників. Отриманий таким чином матеріал використано для фундаментів мурованої огорожі цвинтаря і для шутрування доріжок. У 1875–1876 роках скульптори Леопольд Шімзер і Юзеф Шидловський вирізьбили зі старих надгробків кам'яну неоготичну браму за проектом архітектора Юліуша Гохберґера. На брамі вмонтовано барельєф, що зображує Ісуса Христа, роботи Еміля Шредля.

У ті ж часи склалася традиція, за якою на полі № 1 ховали найвидатніших громадян міста. На решті полів на вільних ділянках ховали й простих людей.

У 1920-х роках львівський урбаніст Ігнатій Дрекслер розробив проект розширення та покращення планування цвинтаря.

Під час Другої світової війни цвинтар занепав. Частину надгробків із різних причин понищили. Після війни на кладовищі почали споруджувати стандартні надгробки, виготовлені комбінатом похоронного обслуговування. Через непродуману процедуру визначення місць під нові поховання, відсутність належного догляду за могилами людей, родини яких виїхали до Польщі, брак коштів на охорону цвинтар зазнав значних шкод і руйнувань, постраждало багато пам'яток – надгробків високої мистецької цінності. Через це вже від середини 1970-х років громадськість Львова, представники творчої інтелігенції, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, ЗМІ неодноразово зверталися до владних структур з вимогою надання кладовищу статусу заповідника, охорони та реставрації його мистецької спадщини. 1975 року прийнято рішення про припинення поховань. Виняток робиться лише для особливо відомих особистостей, родин, які мають власні гробівці, а також, в окремих випадках допускаються підзахоронення в існуючі могили родичів після 25-літнього строку поховання. 10 липня 1990 року ухвалою Львівської міської Ради народних депутатів територію Личаківського кладовища оголошено історико-культурним заповідником місцевого значення. 1991 року до його складу включено кладовище Пагорб Слави. 2001 року при музеї створено науковий відділ, який займається вивченням і популяризацією питань, пов'язаних із цвинтарем.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности