Схема морфологічного аналізу займенників

Активний стан – це така ознака дієслова-присудка, при якому підмет називає суб’єкт дії, що переходить на об’єкт.

Письменник (суб’єкт) пише повість (об’єкт).

Учитель (суб’єкт) перевіряє → диктанти (об’єкт).

Пасивний стан – це така ознака дієслова-присудка, при якому підмет називає об’єкт дії, а суб’єкт виражений додатком в орудному відмінку.

Пасивний стан утворюється від активного додаванням до дієслова формотворчого постфікса -ся, що супроводжується такою трансформацією речень.

Письменник (суб’єкт) пише повість (об’єкт) → Повість (об’єкт) пишеться письменником (суб’єкт).

Сніг (суб’єкт) замітає дорогу (об’єкт)→ Дорога (об’єкт) замітається снігом (суб’єкт).

Пасивний стан може виражатися також формами:

а) пасивних дієприкметників із суфіксами -н-, -ен-, -т-:  Повість (об’єкт) написа-н-а письменником (суб’єкт).

б) безособовими формами на -но, -то: Повість (суб’єкт) написа-но письменником (суб’єкт).

Постфікс -ся може виражати не тільки значення пасивного, а й значення активного стану у зворотних дієсловах.

Зворотними називаються дієслова, в яких постфікс -ся виконує словотвірну функцію, -ся в них виражає етимологічне значення займенника себе: Вона збирається ~ збирає себе. Вона вмивається ~ вмиває себе.

Зворотні дієслова поділяються на такі підгрупи:

а) загально-зворотні – у них –ся має значення ’себе’: вчитися, голитися. зупинитися, сердитися, заспокоїтися і под.;

б) взаємно-зворотні – називають дію, яка стосується двох суб’єктів: цілуватися, миритися, зустрічатися, змагатися;

в) зворотно-безоб’єктні – називають властивість суб’єкта поза відношенням до об’єкта: Собака кусається – означає, що собака кусається взагалі, а не кусає себе; так само: б’ється, гнеться, рветься, дряпається і под.

г) зворотно-пасивні – при яких суб’єкт виражений давальним відмінком: Галині пригадується минуле.

7. Спосіб – це граматична ознака дієслова, яка виражає відношення дії до реальної дійсності. Дії можуть бути реальними і нереальними. Відповідно, дієслово повинно вказувати, яка дія ним названа. Це необхідна умова нормальної комунікації.

Є три способи дієслова: дійсний, умовний і наказовий.

1) Дійсний спосіб виражає реальну дію, тобто таку, яка відбувалася, відбувається або відбудеться. Наприклад: вимагав, вимагав був, вимагає, вимагатиме; вирушив, вирушив був, вирушає, вирушить.

2) Умовний спосіб виражає нереальну дію, таку, що може відбутися за певних умов. Наприклад: Микола пішов би на концерт, якби мав квиток.

3) Наказовий спосіб виражає нереальну дію як наказ, побажання, заклик. Наприклад: Учіться наполегливо, здобувайте знання! Хай живе вільна Україна!

8. Час – це граматична ознака дієслова, що визначається за відношенням дії до моменту мовлення.

Якщо уявити собі часову вісь і точкою відліку вважати сегмент у момент мовлення, то часова система українського дієслова набуває такого вигляду:

· дія, яка виконується у момент мовлення (тобто під час повідомлення про неї), має значення теперішнього часу: сиджу, гомонять, здобуваємо, снідає;

· дія, яка була виконана до моменту мовлення, має значення минулого часу: сидів, гомоніли, здобувала, снідав;

· дія, яка була виконана до іншої минулої дії, має значення давноминулого часу: сидів був, гомоніли були, здобувала була, снідав був;

· дія, яка буде виконана після моменту мовлення, має значення майбутнього часу: сидітиме (буде сидіти), загомонять, здобуде, снідатимуть (будуть снідати).

Отже, словоформа дієслова може виражати одне з чотирьох реальних часових значень: теперішнього / минулого / давноминулого / майбутнього часу.

9. Дієслова дійсного способу в теперішньому і майбутньому часах та в наказовому способі змінюються за особами. Розрізняють три особи дієслова.

· І особа називає дію того/тих, хто говорить. І особа співвідноситься із займенникамия/ми: росту/ростемо; виросту/виростемо.

· ІІ особа називає дію того/тих, до кого звертаються. ІІ особа співвідноситься з займенниками ти/ви: ростеш/ростете; виростеш/виростете.

· ІIІ особа називає того/тих, те/ті, про кого/що говориться. Третя особа співвідноситься із займенником він, вона, воно/вони: він (син) росте, він (стадіон) будується, вони (сини) ростуть, вони (стадіони) будуються.

Ознака особи необхідна дієслову-присудку для правильного його зв’язку з іменником (займенником) – підметом: підмет і присудок мають однакове значення особи. Порушення цього зв’язку призводить до руйнування речення. Таку саму роль у дієслові виконують число і рід – вони служать для нормативного зв’язку підмета і присудка. Іншими словами, число і рід головних членів речення є однаковими.

Число – це постійна і обов’язкова ознака дієслова в усіх його способах – дійсному, умовному і наказовому. Наприклад: долати (перешкоди):

ти дола-єш здола-єш долати-меш дола-в-ø/-л-а долай-ø

ви дола-єте здола-єте долати-мете дола-л-и долай-те

Рід – це обов’язкова ознака дієслова в минулих часах (минулому і давноминулому) та в умовному способі. Напр:

Ілля читав-ø читав-ø був читав-ø би

Леся читал-а читал-а була читал-а б.

Таким чином, особа, рід і число у дієслові-присудку – це засоби його нормативного зв’язку з іменником (займенником) – підметом. Граматичні значення особи, роду і числа виражаються спеціальними закінченнями.

 10. Безособовими називаються дієслова, які не виражають значень особи, роду і числа. Ці дієслова вживаються тільки у формі:

а) ІІІ особи однини теп./майб. часу або наказового способу: світає, світатиме, нехай світає;

б) середнього роду минулого часу або умовного способу: щастило, щастило б;

в) інфінітива: Треба постійно вчитися.

Безособові дієслова вживаються у ролі присудка в безособових реченнях. При них не може бути підмета. Однак нерідко потрібен додаток у род./дав./зн./ор. відмінках. Наприклад: Йому добре живеться. Дитині не спиться. Подвір’я замело снігом.

Безособові дієслова означають дію, яка відбуваєтьсябез участі мовця, слухача або відсутньої особи (ІІІ ос.). Це назви: 1) явищ природи: темніє, розвидняється, моросить, замело, вечоріє і под.; 2) фізичного і психічного стану: температурить, морозить, хочеться, дихається, співається, живеться, кортить і под.; 3) успіху: щастить, фортунить. таланить, везе і под.; 4) недостатності чогось: бракує, не вистачало і под.;

5) повинності: (йому) довелося, припадає, належить і под. Дієслова з указаними значеннями, як правило, вживаються тільки як безособові: розвидняється, смерклося, здавалося, фортунить, вистачає.