Розрізняють повні й неповні омоніми.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 15Следующая ⇒

ПОВНІ ОМОНІМИ мають абсолютний збіг форм при їх змінюванні (приклад слово «ключ»).

НЕПОВНІ ОМОНІМИ збігаються не в усіх формах. Так, скажімо, омоніми образ «ікона» й образ «обличчя тип, художній засіб) мають розбіжності у формах родового відмінка однини (образа й образу).

За походженням омоніми поділяються на гомогенні й гетерогенні.

ГОМОГЕННІ - омоніми, які виникли внаслідок розпаду одного слова на два. Слово «порох» колись було багатозначним. Тепер значення цього слова є «вибухова речовина».

ГЕТЕРОГЕННІ – омоніми, які виникли внаслідок збігу етимологічно різних слів. Наприклад, «балка» 1) яр, 2) деревяна колода.

Крім власне омонімів існують суміжні з омонімією явища, до яких відносять омоформи, омофони, омографи.

ОМОФОРМИ – слова, в яких збігаються тільки окремі форми. Наприклад, числівник тир збігається з дієсловом терти лише в одній формі другої особи наказового способу (три олівці, три йому руки).

ОМОФОНИ – слова, які вимовляються однаково, але різняться написанням. Наприклад, Роман (імя) і роман (книжка).

ОМОГРАФИ – слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному. Наприклад, з а мок і зам о к; м у ка і мук а (міняється наголос).

Синонімія та антонімія.

Синоніми – слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються. Наприклад, веселка, райдуга; фонтан, водограй і т.д.

За ступенем синонімічності синоніми поділяються на абсолютні й часткові.

Абсолютні – синоніми, які повністю збігаються за значенням, тобто не різняться ні відтінками значень, ні емоційним забарвленням, ні сполучуваністю. Наприклад: мовознавство і лінгвістика, орфографія і правопис, коцюба і кочерга.

Часткові - синоніми, які не повністю збігаються. Вони можуть різнитися відтінками значень, емоційним забарвленням, стилістичними функціями. Наприклад: шлях і дорога (шлях -це велика проїзна дорога, тоді як дорога – будь-яке місце для проїзду).

Часткові синоніми діляться на семантичні, стилістичні й семантико-стилістичні.

Стилістичні – синоніми, які різняться емоційно-експресивним забарвленням (їсти і жерти; обдурити, надути, обвести; працювати, трудитися, ішачити).

Семантико-стилістичні – синоніми, які одночасно різняться відтінками значень і стилістичним забарвленням. Наприклад: іти, плестись (повільно, важко), перти (інтенсивно, грубо).

Сукупність усіх синонімів певного змісту називають синонімічним рядом. Члени кожного ряду ідентифікуються семантично і стилістично відносно домінанти ряду. Наприклад: лікар – доктор, ескулап; говорити – казати, мовити, гомоніти, бубоніти і т.д.

Антоніми – різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення (день-ніч, жар-холод, горе-радість).

Розрізняють чотири групи антонімів:

КОНТРАРНІ – виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції. Молодий (чоловік) – нестарий – середніх літ – старий; важкий (урок) – нелегкий – середньої трудності – легкий.

КОМПЛЕМЕНТАРНІ – доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером (істинний - хибний, живий – мертвий).

КОНТРАДИКТОРНІ - один із членів утворюється за допомогою префікса не і не має точної визначеності: молодий-немолодий, дорогий-недорогий.

ВЕКТОРНІ – виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: збирати-розбирати, піднімати-опускати, засвітити-загасити.

Антонімія – важливий стилістичний засіб. Вона є основою стилістичних прийомів антитези, суть якої полягає в зіставленні протилежних явищ, образів для посилення враження (любов і ненависть, правда і кривда).

Питання про лексико-семантичну систему мови.

Слова в мові існують не ізольовано. Вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми. Кожне слово в своїй мікросистемі має певне місце, і його значеннєвість визначається цим місцем, бо семантичний зміст слова зумовлений відношеннями, які формуються в сітці протиставлень даного слова іншим словам цієї ж мікросистеми.

Лексико-семантична система є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не порушувала системності, що необхідно для постійної комунікативної придатності.

Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях. Як і в фонології, тут відношення бувають парадигматичними й синтагматичними.

ПАРАДИГМАТИЧНІ ВІДНОШЕННЯ — це відношення між словами на основі спільності або протилежності їх значень. Зокрема, тут можна виділити:

1) відношення смислової подібності (синонімія);

2) відношення смислового протиставлення (антонімія);

3) відношення смислового включення (гіпонімія);

4) відношення супідрядності (наприклад: ялина, сосна, кедр, береза, дуб, вільха, осика, клен, явір перебувають між собою в сурядних відношеннях і в підрядному відношенні щодо гіпероніма дерево) і партитивності, тобто цілого та його частини (сосна — шишка,людина — рука, кінь — грива, лисиця — хвіст).

Найбільшими парадигматичними об'єднаннями є лексико-семантичні поля.

Лексико-семантичне поле - сукупність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну

й функціональну подібність позначуваних явищ.

СИНТАГМАТИЧНІ ВІДНОШЕННЯ — лінійні зв'язки слова, його сполучуваність, контекст. Кожне слово поєднується не з будь-яким іншим словом, а тільки з певними словами. Так, наприклад, слова гайнувати і розтринькувати поєднуються тільки з одним словом — відповідно час і гроші.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров