Багатотипність відмінювання іменників давньоруської мови

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 14Следующая ⇒

Морфологічна будова давньоруської мови зазнала багатьох змін і зрушень, доки на її базі витворилися морфологічні системи сучасних східнослов’янських мов.

Історична морфологія досліджує розвиток мови, її морфологічної будови від найдавніших часів і до сучасного стану.

Зміни в морфологічній будові мови перебувають у взаємозв’язку із змінами в інших структурних елементах мови. Наприклад, внаслідок ствердіння губних приголосних в українській мові іменники типу голуб, степ, глиб перейшли до іншої відміни, при цьому змінився граматичний рід деяких іменників (степ – д-р, ж.р.; степ – укр., чол.р.)

Чергування звуків, занепад редукованих також відбилися на морфологічній будові мови:

д-р даръ – укр. дар; д-р жиръ ® укр. жир

Серед тих змін, що відбулися в давньоруській мові значна кількість припадає на частини мови. До відмінюваних частин мови у слов’янських мовах належали: імена (сучасні іменники, прикметники, числівники, займенники) і дієслова, а до невідмінюваних – прислівники, прийменники, сполучники, частки, вигуки.

Ще з далекого минулого давньоруська мова засвоїла всі способи словотворення іменників, які відомі і сучасним східнослов’янським мовам.

Найбільш продуктивним способам утворення іменників у слов’янських мовах була суфіксація. Одні суфікси зникали, інші з’являлися, нові суфікси наростали на старі, створюючи нові, суфікси губили свою продуктивність, перестаючи бути афіксами і зливалися з коренем. Колишні спільнослов’янські суфікси – во (пиво), - то (жито), - но [сънъ], -ро (даръ, пиръ), - ко (злакъ) та інші тепер сприймаються як частини кореня.

Суфікс – икъ – (> ик) вживався ще в спільнослов’янський період. За допомогою цього суфікса від основ прикметників утворилися назви людей: старъ – старикъ. У сучасній українській мові цей суфікс продуктивний і у назвах конкретних істот і речей.

Суфікс – ьникъ (> ник) утворився шляхом наростання суфікса – икъ на суфікс прикметника –ьн: -ьн- + -икъ- > ьник > ник: правьдьникъ, грhшьникъ > праведникъ, грhшникъ.

Відповідником суфікса – ьникъ- у назвах жіночого роду був –ьниц(я): грhшьниця, правьдьниця. Ці суфікси продуктивні і в сучасній українській мові.

Назви осіб за дією утворювалися за допомогою спільнослов’янського суфікса –ьць- (> ець): купець, шьвьць, жьрьць, борьць. Продуктивний він і в сучасній українській мові.

Назви людей у давньоруській мові утворювалися і від спільно європейського суфікса –тель-: датель, зватель, житель.

В українській національній мові на місці –тель- вживаються суфікси –ник- (спокусник, згубник), -ок- (свідок), -ій (водій), -ар- (володар), -ач- (сіяч). Суфікс –тель- зберігся і в сучасній українській мові, у відповідних іменниках жіночого роду з додаванням суфікса –к(а): учитель – учителька, вихователь – вихователька.

Назви людей за професією і родом діяльності утворювалися і за допомогою суфіксів: -ар(ь)-, -тай-, -ич(ь), ух(ъ), -ак(ъ), ач(ь), -ит(ъ): гънчарь, вратарь, овчарь, пахарь, винарь, рыбарь, ратаи, питухъ (п’яниця), пастухъ, памятухъ (старожил), кърчьмитъ (корчмар), наимитъ.

Деякі з них (-ар-, -ух-, -ич, -атъ-, -ак) втратили свою продуктивність.

Суфікс –ач- продовжує залишатися продуктивним (діяч, шукач, відвідувач, слухач, перекладач).

***

У давньоруській мові і в мовах східнослов’янських народностей іменники утворювалися і за допомогою префіксів: у – (усобица), отъ > от, од >від (отъимание, отвращение), съ >со або с >з (сътворение), за- (заповhди), пре-(прhводь), пере- (перевозникъ), по- (поругание), при- (прикупъ), раз- (разбоиникъ), въз >воз- (въздьржание). Втратили свою продуктивність префікси: пре-, пред-, па-, су-, пра-.

Широковідомий спосіб складання основ:

Стрибогъ, Владимиръ, Новъгородъ, чьрноризьць, послhдословие, чародhиство, святополкъ, иноплеменьникъ.

Іменники в давньоруській мові мали категорію роду (чол., сер., жін. рід) в однині, множині і двоїні, змінювалися за відмінками.

Двоїна вживалася на позначення парності двох осіб або предметів. Двоїна характеризувалася особливими відмінковими закінченнями. Будь-який іменник у двоїні мав три форми:

І Н., Зн., Кл. відм.; ІІ Р.-М.; ІІІ Д., О.

Категорія двоїни почала руйнуватися ще до появи перших пам’яток слов’янського письменства. Поступово поняття двох предметів і багатьох усвідомлюється як категорія множини і протиставляється однині.

Усі іменники давньоруської мови поділялися на 6 відмін з основотворчими суфіксами (детермінативи) праслов’янського мовного періоду.

І відміна – основа на *ā, j ā: жена (<*gennā), вода, земля, нога, юноша, слуга;

ІІ – основа на *ŏ, jă: столъ, робъ (*<orbŏ-s), конь (<* konjŏ-s), дворъ (<*dvorŏ-s);

ІІІ – снова на *й: сынъ (<sūnŭs), волъ, вьрхъ, медъ, домъ;

IV – основа на *ǐ: кость (<*kostǐs), гость, соль, ночь, путь, радость, огнь, голубь, тьсть:

V – основа на приголосний:

-n- (<en-, men): дьнь, корень, имя (имене), камень, племя;

-s (<es): дерево, небо (небеса), слово (словеса), око, ухо;

-t (<ent): теля (телята), гуся, курча;

-r: мати (мате-р-і), дочка;

VI – на ū > ы > ъв: букы ® букъвь, кры ® кръвь, церкы ® церкъвь, *sverkry ® свекры ® свекръвь, любы ® любъвь.

У давньоруській період цей принцип відмінювання знаходився в стадії перебудови. Давні кінцеві форманти основ втратились, злившись з закінченнями, а в частині випадків (основи на приголосний) – з основами.

Тип відмінювання іменника все більше почав визначатися його родом.

Цей процес поступово привів в українській мові до сформування сучасних чотирьох відмін іменників за родами.

Отже, сучасні іменники сформувалися від давньоруської мови за іншим принципом –за родами, об’єднавши іменники різних відмін в одну.

Формування нових типів відмінювання іменників можна зобразити так:

Давньоруська мова Українська мова:

Ів. –*ā, jā: жена, земля Ів. жона, земя; кістка, дочка, буква

IIв. ŏ, jŏ: братъ, плодъ ІІв. брат, син; гість, слово

IIIв. ŭ: сынъ, волъ IIIв. ніч, мати, любов, кров

IV ǐ: гость, кость, ніч IVв. теля, імя (залишки Vв.)

V -n- (имя), -s- (слово), -t (теля)

-r- мати, дъчи

VI –ū ® ы-ъвь: любы, букы, кры

Отже, іменники давньоруській мові змінивши свою структуру, переходили з однієї відміни в іншу і переносили в цю відміну свої закінчення.

Так у сучасній українській мові з’явилися паралельні закінчення. Особливо відзначається цим сучасна ІІ відміна, в якій Р., Д., М. відмінки мають паралельні закінчення: Р.-а (я), у(ю), Д. –у, ові; М. –у, еві, і.

Процес виникнення паралельних закінчень можна показати на прикладах іменників

брат (< братъ – ІІв.); син (< сын – ІІІв. Д-р)

д-р ІІ відміна д-р ІІІв укр. ІІв.

Н. братъ сынъ брат, син

Р. брата сыноу брата, сина; вітру

Д. братоу сынови брату, братові

Отже, іменники сучасної ІІ відміни одержали в родовому відмінку закінчення –а від д-р ІІ в., закінчення –у від ІІІ відміни; у давальному відмінку закінчення –у від ІІ давньоруської відміни, закінчення –ові- від іменників ІІІ давньоруської відміни.

Література

1. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самійленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови.-К., 1962.-с.182-200.

2. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови.-К., 1980.-с.105, § §1-8, 13.

3. Жовтобрюх М.А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. -К.: Наукова думка. - 1979. - §58-75

4. Ковалик І.І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими мовами.- Львів.-1958.-ч.І

5. Нагін Я.Д. Відмінювання іменників у степових херсонських говорах / Наукові записи Херсонського підінституту.-Херсон.-1956.№6.

6. Cамійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови.-К., 1964, ч.І.

7. Cамійленко С.П. Типи відмін іменників української мови та провідні фактори їх становлення // Мовознавство, 1977.-№1.-с.30-40.

Лекція №7

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология