Відбиття фонетичних процесів спільнослов’янського і спільносхідно-слов’янського періодів у фонологічній системі давньоруської мови

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 14Следующая ⇒

Розглядаючи й усвідомлюючи цю тему, студенти-філологи повинні зрозуміти, що фонетична система східнослов’янських мов зазнала певних змін від праслов’янського мовного періоду і до сучасного стану. Багато з тих фонетичних законів, що утворилися в спільнослов’янській мові, залишилися незмінними і в нових групах слов’янських мов.

До найдавніших змін спільнослов’янської мови належать:

1. Втрата придихових приголосних:

[bh]→[b] *bhгatr ® *bratr (укр. брат, чеське bratr, д-інд bhratar)

[ph]→[p] *sphoina ® *spoina (ст. укр. пhна, д-інд. phenah)

2. Перехід задньоязикових лабіалізованих приголосних [g^u], [k^u] у нелабіалізовані [g], [k].

*govend ® *govend (cт.сл. ГОВ¤ДО, рос. говядина)

3. Зміна [s] в [x]. Звука [x] в давньоіндоєвропейській мові не було. Він виник в спільнослов’янський мовний період: блоха – лит. blusa, мох – лат. muscus, муха – лат. musca.

4. Втрата складотворчих сонантів [r_o], [l_o], [m_o], [n_o]. При них став виникати голосний призвук:

*prst ® *pirst (д—р.пьрстъ)

Внаслідок цих звукових змін сформувалася фонетична система спільнослов’янської мови: 22 голосних фонем і 15 приголосних.

В період існування спільнослов’янської мовної єдності звуки г, к, х були твердими приголосними й у той час зовсім не могли пом’якшуватись. Голосні ж переднього ряду і, e, ь, h, ę вимагали обов’язкового пом’якшення тих приголосних, що стояли безпосередньо перед ними. З цієї причини г, к, х перед голосними переднього ряду не могли зберігатися, в такій позиції на їх місці розвинулися нові приголосні, здатні пом’якшуватися в той період розвитку мови. Таке утворення нових м’яких приголосних на місці г, к, х перед голосними переднього ряду називають перехідною палаталізацією.

У слов’янських мовах розрізняють три перехідних пом’якшень задньоязичних приголосних.

І палаталізація (ІІІ-ІV ст. до н.е.):

г, к, х перед голосними переднього ряду змінилися на м’які шиплячі ж (дж), ч, ш: другъ – друже, рQка - рQчька, сухъ – сушити.

Наслідки І палаталізації повністю зберігаються у всіх сучасних слов’янських мовах у вигляді чергування приголосних:

укр. книга – книжка, рос. книга – книжка.

блр. кніга – кніжка, блг. книга – книжка, польск. księga – ksiązka, чеськ. kniha – knizka.

ІІ палаталізація (ІІ-ІІІ ст. н.е.):

г, к, х перейшли у з (<дз), ц, с перед h та и (<оị):

нога - нодзh, другъ - друзh, ректи – рьци.

Внаслідок ІІ палаталізації виникло чергування г, к, х з м’якими з, ц, с: муха - мусh, бокъ - боцh. Це чергування зберегли сучасні українська и білоруська мови перед і (< h): укр. нога – нозі, рука – руці; блр. На берагі, ваўкі.

Чергування г, к, х // з, ц, с в російській мові не збереглося: ноге, руке, мухе, помоги.

ІІІ палаталізація: г, к, х ® з, ц, с після голосних переднього ряду: пътаха – пътица, отьць (з *отькъ), ликъ – лице.

У давньоруській мові не існувало жодного сполучення приголосних з ǔ. Усі такі сполучення ще у спільнослов’янський період зазнали асимілятивних змін, внаслідок яких той приголосний чи група приголосних, що стояли перед ǔ, більш або менш істотно змінили свою якість, а сам ǔ зовсім зник, своєрідно “розчиняючись” у попередніх приголосних.

1) Так сполучення гǔ, кǔ, хǔ змінилися в шиплячі ж, ч, ш: *друГǔQ®дружу, мокǔQ ® мочу, *плакǔQ ® плачу;

2) зǔ, сǔ ® ж, ш: *лазǔQ ® лажу, *пісǔQ ® пишу, *носǔQ ® ношу;

3) лǔ, рǔ, нǔ ® л¢, р¢, н¢: *полǔQ ® полю, *творǔQ ® творю;

4) дǔ, тǔ ® ж, ч: *медǔа ® межа, *свhтǔа ® свhча;

5) скǔ, стǔ, згǔ, здǔ ® ш¢ч¢ (щ), ж¢: *пустǔQ ® пущу, плету – плести, веду – вести, кладу – класти.

6) бǔ, пǔ ® л: бǔудо ® блюдо, *земǔа ® земля.

Спільним фонетичним явищем для східнослов’янських і південнослов’янських мов є спрощення груп приголосних дл, тл в середині слова. Сполучення тл, дл у східнослов’янських і південнослов’янських мовах спростилися у л, а в західнослов’янських залишилися без змін:

укр. горло, мило, сало; рос. горло, мыло, сало; польськ. gardło, mydło; чеськ. mýdlo.

Причину спрощення вбачають у тому, що артикуляція приголосних у них була об’єднаною, а це й зумовило заміну їх одним плавним л: радло-рало, плетла – плела.

Спільнослов’янським [gv], [kv], [xv] у східнослов’янських і південнослов’янських мовах перед колишніми [ĕ] та [i] (ai, oi) відповідають передньоязикові [zv], [cv], [sv]: *гвhзда (<гвоізда) ® звhзда (ст.сл.); *квhтъ®цвhтъ (ст.сл.); блг. звезда, цвете, цвят; срб. звезда, цвет.

Але в польськ. gwiazda, kwiat; чеськ. hvezda, kwet. Це явище пов’язане із палаталізацією г, к, х перед голосними переднього ряду (Селіщев О.М.)

Одна з найголовніших рис східнослов’янських мов – повноголосся (сполучення оро, оло, ере, еле): голова, мороз, середа, молоко.

Виникло воно із східнослов’янських звукосполучень –ор-, -ол-, -ер-, -ел- між будь-якими приголосними. У науковій лінгвістичній літературі ці східнослов’янські звукосполучення позначаються формулами tort, tolt, tert, telt, де літера t передає будь-який приголосний: *korva ® корова; *morzъ – морозъ, *berza – береза, *melko ®молоко.

Розвиток повноголосся пов’язаний з дією закону відкритого складу. Первісно звукосполучення голосного з плавним вимовлялось як дифтонг і становило один склад. Але коли дифтонг став розпадатися, то звуки р, л набували складотворчості.У східнослов’янських мовах ця властивість сонорних втрачається. У зв’язку з цим, щоб уникнути закритості складу, після р або л розвиваються нові голосні, аналогічні до тих, що стояли перед сонорними. Так у кінці VIII – на початку ІХ ст. розвинулося повноголосся.

*vorna ® vo – r_o – na ® ворона

*zolto ® zo – l_o – to ® золото

*berza ® be – r_o – za ® береза

У неслов’янських індоєвропейських мовах закон відкритого складу не діяв, тому відповідні сполучення голосного з дальшим плавним р і л між приголосними в них збереглися: лит. karve (корова), galva (голова), прус. berze (береза), нім. Bart (борода), лат. porcuc (свиня, порося), англ. milk (молоко).

Розвиток повноголосся в давньоруський мові відбувався тоді, коли спільнослов’янська мова перестала існувати. Цим пояснюється те, що з давніх спільнослов’янських сполучень ор, ол, ер, ел між приголосними виникли неоднакові відповідники в мовах східних, західних і південних слов’ян:

Повноголосся у мові східних слов’ян розвинулося в кінці VIII- поч. ІХст.

Вони засвічені в письмових пам’ятках: новhгородh, Володимера, поросятє, полоненъ (Остр. єв 1056-1057).

Спільнослов’янські звукосполучення –ор-, -ол-, що стояли на початку слова перед приголосними, також змінилися. Якщо початкові ор, ол мали довгий спадний наголос або були ненаголошеними, вони перетворювались на ро-, ло-:

*орзумъ > розумъ, *олдъка > лодка.

При довгому висхідному наголосні ці сполучення переходили в ра, ла: *ормен > рамено, *олнь > лань.

Наслідком процесу було перетворення закритих складів у відкриті.

Найважливішим явищем цього періоду була деназалізація носових голосних [Q], [ę].

Носові голосні з’явилися у спільнослов’янській мові внаслідок дії закону відкритих складів із сполучень голосних з носовим приголосним, що закривали склад: *ronka®*rQka; *pentь®*pętь.

У давньоруській мові, як і в більшості інших слов’янських, носові голосні деназалізувалися, тобто втратили носову вимогу в кінці ІХ - на поч. Хст., стали ротовими голосними:

Q > у; ę > а; гQба > губа, гQсь > гусь, чęдо – чадо.

Деназалізація носових голосних зумовила появу цілого ряду звукових чергувань: почати – почну – почин; жати – жну; ім’я – імені; дути – дму.

До давніх спільнослов’янских звукових змін належать також давні зміни h в і внаслідок регресивної асиміляції перед складом з наголошеним і: *dětina > ditina > укр. дитина, *sěnica > *sinica > д-р синица, укр. синиця.

Зміна [ě] в [i] іноді порушується законом аналогії: лhпити, мhсити, грhшити, смhшити. Переходу h в і не відбувалося під впливом форм лhплю, грhшу, смhшу, а також грhхъ, смhхъ.

Література:

1. Безпалько О.П., Самійленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови.-К., 1962.- с.89-122.

2. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови.-К.: Вища школа, 1980.- §§3-5,11-14,19-25.

3. Жовтобрюх М.А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. -К.: Наукова думка. - 1979.

Лекція №4

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов