Паломництво Чайльда Гарольда

↑

Стр 1 из 3Следующая ⇒

Пісня перша 1 Звернення до Музі, дочки Поезії. …… Простий розповідь мій починаючи нині, Я не смію волати про допомогу до богині. 2 Жив в Альбіоні юнак, який … У божевільної жадобі радощів і млості Розпустою не гребуючи потворним, Душею відданий ницим спокусам, Але чужий одно і честі і сором … 3 Він звався Чайльд Гарольд. …… Яким він вів блискучим предкам рахунок! …… Але осоромить і найкращий рід Один нероба, розбещений лінню … 4 Йому виповнюється дев’ятнадцять. Але раптом, в розквіті життєвого травня, Заговорило пересичення в ньому, Хвороба розуму і серця фатальна, І здалося мерзенним все кругом: Тюрьмою – батьківщина, могилою – рідну домівку. 5, 6 Переситившись життям, так і не пізнавши кохання, він вирішив покинути Альбіон. 7-11 Залишаючи рідну домівку, Гарольд не попрощавшись ні з матір’ю, ні з сестрою, «єдиною подругою в дні минулі». Він весь час думає про те, як він самотній, тому що у нього немає ні справжніх друзів, ні справжньої любові. 12, 13 Шумлять вітрила, все далі в море йде судно. Чайльд Гарольд співає пісню. …… Він лютню взяв, якої він звик Ввіряти все те, чим був обуреваем – Одно і в гіркий і в щасливу мить … 14-26 Наш герой прибуває в Лісабон. Слід опис землі, яку відвідує Гарольд. …… До нещастя, місто, настільки полонив нас, Поблизу втрачає принадність вороття. 27 І, повний смути, все вперед, вперед Між гірських круч похмурий Чайльд прагне. Він радий піти, бігти від всіх турбот, Він рветься в далечінь, невтомний як птах. Іль совість у ньому вперше ворушиться? Так, він кляне пороки буйних років, Він юності розтраченої соромиться, Її безумств і примарних перемог, І все похмурішим погляд, що побачив Правди світло. 28-36 Гарольд прагне відвідати нові країни. Перед ним Іспанія. …… Романтики воскресла країна, Іспанія, де блиск твоєї держави? Де хрест, яким ти була сильна? .. …… Твій стяг царям нав’язував закон, Він приборкав розбійницькі натовпу, І півмісяць упав, хрестом убитий … …… Тепер лише в піснях відгомін тих перемог … 37-44 Слід опис минулих битв. …… Так славте ж, у переказах брязкаючи, Поки, могили новим жертвам рою, Їх сонми новий вождь НЕ кине в жах бою. …… Щоб один прославлений був, повинні Мільйон пащу, наситивши землю кров’ю. Вітчизна да спасеться їх любов’ю! 45-51 «І ось Севілью бачить пілігрим». Місто веселий і безтурботний, бо не знає про небезпеку загибелі. … Вогненної п’ятою Увійде тиран, зрадить його розбою І грабежу … …… Царі, царі! Коли б ви тільки знали Просте щастя! Замовк би грім перемог, Не став би трубний поклик предвестьем стількох бід. 52, 53 Автор поеми пропонує заглянути в день прийдешній. Невже вам смерть доля визначила, Про юнаки, Іспанії сини! 54-59 Ліричний розповідь про жінок Іспанії. Гітару дочка Іспанії знехтувала, Повісила на вербу під вікном І з піснею, в жадобі доблесного справи, На брань з мужами поруч полетіла. …… Улюблений поранений – сліз вона не ллє, Пал капітан – вона веде дружину, Свої біжать – вона кричить: вперед! І натиск новий смів ворогів лавину. Хто полегшить вбитого кончину? Хто помститься, коли кращий воїн упав? Хто мужністю поможе рости чоловіка? Все, все вона! …… Голубка в ролі левиці розлюченого, І твердіше, а й жіночний вона, І благородней в принади вродженою, Чим наші пліткарки з їх вульгарністю салонної. 60-63 Так! Щоб віддати хвалу тобі, Парнас, Душі мимовільним рухомий поривом, Перервав я про Іспанію розповідь, Про тій країні, що новим стала дивом. 64-82 Опис іспанської кориди. Средь кінських трупів, бандерілій, пік, Зранений, загнаний, виснажений боротьбою, Варто, хропучи, розлючено бик, А матадор звивалися над собою Свій червоний шарф, він дражнить, нудить до бою, – І раптом стрибок, і вражий прорваний лад, І бик летить зірвалася горою. Даремно! Кинутий сміливою рукою, Шарф періщить по очах, – помах, блиск, і скінчено бій. …… Так ось який іспанець! З юних років Він любить кров і хижі забави. У серцях суворих состраданья немає, І живі тут жорстоких предків звичаї. На жаль! Дотримуючись звичай свій кривавий, Тут одному мстять через порожні образ, І життя теплий ключ в глухий пісок біжить. 83, 84 Спогади героя про колишню любов. 85-93 Хто хоче знати Іспанію, прочитай, Як воювати Іспанія вміла. Іспанія, такий твій жереб дивний: Народ-невільник став за вільність у бій. Біг король, здаються капітани, Але твердо прапор тримає рядовий, Нехай тільки життя йому дана тобою, Йому як хліб потрібна твоя свобода. Він все віддасть за честь землі рідної, І дух його мужніє рік від року. Пісня друга 1-16 Чайльд Гарольд приїжджає до Греції. Прочитай, що бачив він в краю одним, Там, де заморських варварів загони Безсоромно грабували спадщина Еллади. …… Над Грецією пройшли ворогів прапори. …… Але живий твій вічний дух серед попелу і каменів. Глух той, хто прах святощі не вшанує Сльозами горя, немов прах коханої. Сліпий той, хто між уламків не сумуй Про красу, на жаль, невозвратимой! О, якщо б гордо скрикнете могли ми, Що береже святині Альбіон, Що вівтарі його рукою храніми. Ні, все подолав, відвозить він Богів і мерзлякуватих німф під зимовий небосхил. 17-22 Ліричний відступ про красу моря, про морські подорожі. 23-30 Міркування про дружбу, мінливості долі, людську самотність. Ніч. Море спить. О, як в подібний годину Ми чекаємо любові, як віримо, що любили, Що друг далекий чекає і любить нас, Хоч друга немає, хоч все про нас забули. Ні, краще сон в передчасної могилі, Чим юність без коханої, без друзів! …… Зате в натовпі, в веселощі світла уявному, У тривогах, смутах, шумі суєти Йти крізь життя сумовитим пілігримом, Серед багатств і жалюгідною убогості, Де нелюбим і де не любиш ти, Де багато клянуться в дружбі нині І лестять тобі, хоч, право, їх риси Чи не затьмарять при твоїй кончині, – Ось самотність, от життя в глухий пустелі! …… 31-37 Присвячені любові до прекрасної Флоренс і природі. Хто лише зітхає – це всім відомо, – Не знає жінок, їх сердечних справ. Ти переможений, і їй нецікаво; Стогни, молі, але дотримуйся межа … …… Природа-мати, тобі подібних немає, Ти життя твориш, ти створюєш світила. Я припадав до тебе на ранку років, Мене, як сина, ти вигодувала І не відкинула, хай не полюбила, Ти мені рідніша в дикості своїй, Де влада людей твій лик не споганили. Люблю твою посмішку з дитячих днів, Люблю спокій – але гнів ще сильніше. 38-73 Албанія … Прекрасна ти, країна хребтів, печер, Країна людей, як скелі, непокірних, Де хрест похилений, принижений калойер, І півмісяць на дорогах гірських … …… Там лютий барс в щілинах таїться, Орел парить, вільний і могутній. Там люди вільні, немов звір і птах … …… Милуючись ними, а й страх тая, Інший мине скелі їх круті. …… У суворих чеснотах вихований, Албанець твердо свій закон дотримує. Він гордий і хоробрий, від кулі не біжить він, Без скарг важкий витримає похід. Він – як граніт його рідних висот. Зберігаючи до вітчизни відданість синівську, Своїх друзів у біді не зраджує І, рухомий честю, мщеньем иль любов’ю, Береться за кинджал, щоб змити образу кров’ю. 73-91 Ліричний герой знову в думках повертається до Елладі. Моя Еллада, краси гробниця! Безсмертна і в загибелі своєї, Велика в паденье! чия десниця Згуртує твоїх синів і дочок? …… Про Греція! Повстань же на боротьбу, Раб повинен сам добути собі свободу! Ти ланцюга обновиш, але не долю. Іль кров’ю змити ганьбу, иль бути рабом рабу! …… Ні, Греція, той хіба патріот, Хто, балаканина совість заспокоїти, Тирану лестить, покірно шию гніт І з видом ображеного героя Витійствує і ховається від бою. І це ті, чиїх дідів в они дні Боявся перс і тремтіла Троя! Ти все їм дати зуміла, але поглянь: Не люблять матері понівеченої вони! …… І все ж ти, як у давнину, чудесний, Ти кожною гранню минулого великий, Заповітний край героїв, битв і пісень, Де народився божественний мову … 92-98 Роздуми про рідну домівку, поезії, любові, друзів. Кохана, любляча вічно, Єдина! Скорбота не втомлюється До колишньому повертатися нескінченно. Твій образ навіть час не зітре. Хоч все викрав днів круговорот – Друзів, рідних, тебе, хто світ вмістила! Про смерть! Як точний стріл її політ! Все, чим я жив, жахлива сила Раптово забрала, навіки поглинула. …… Палаци Надії спалено дотла. Котитеся, дні, порожній, безплідною зміною! Всі життя без жалю відняла, І молодість моя, як старість, важка. Коментар. Поема Байрона – це художній твір, в якому реальні події і автопортрет з’єднані з вигадкою. Спочатку навіть здається, що вигаданий персонаж Чайльд Гарольд і є носієм головної ідеї поеми. Адже не випадково ж назву твору містить у собі вказівку на шлях героя, на його поведінку і навіть ставлення до того середовища, в якій він ріс. Коли ми ближче познайомимося з вмістом поеми, то переконаємося, що, крім Чайльд Гарольда, сам автор все частіше, глибше і наполегливіше виступає як аналітик, як коментатор, що оцінює роль героя поеми. І поряд з цими двома персонажами перед нами розкривається ще одна рушійна сила змісту твору: відтворена автором об’єктивна дійсність Європи, що з’являється в контрастному зображенні, в протиставленні славного минулого тієї гнітючої сучасності, яка повинна бути, на думку автора, перетворена. Така тришарова композиція поеми і така її ліро-епічна природа, оскільки образ автора в ній якщо не злитий з навколишнім світом, які мають абсолютно самостійну цінність, то зіставлений з цим об’єктивно існуючим світом. І це головне в «Паломництво Чайльд Гарольда».

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология