Основні критерії виділення типів держави

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 24 из 27Следующая ⇒

У зв’язку з великою кількістю держав у багатовіковій історії людства й у сучасному світі величезне значення має проблема наукової класифікації держав. Тому, для розподілу держав на певні типи, вчені використовують різноманітні критерії. Розглянемо наступні з них.

Так, одним з критеріїв типології держав є форма правління. Вона розкриває спосіб організації вищих органів державної влади, порядок їх утворення, взаємодії між собою та з населенням, ступінь участі суспільства в їх формуванні. На сьогодні науковці виділяють дві основні форми правління — монархію та республіку. Їх вищі органи різняться між собою як за порядком освіти, так і за складом та повноваженнями.

Монархія — це така форма правління, в якій вища державна влада фактично або формально належить одному главі держави — монарху (королю, царю, імператору, шаху тощо) і, як правило, передається у спадок. Виокремлюють монархії двох видів: необмежену та обмежену. При необмеженій (або абсолютній) — монарх є єдиним вищим органом держави, він здійснює законодавчу функцію, керує органами виконавчої влади, контролює правосуддя. В даний час до абсолютних відносяться деякі монархії Середнього Сходу (Саудівська Аравія, Оман). При обмеженій монархії влада монарха є обмеженою певним органом влади або конституцією. До обмежених відносяться станово-представницька монархія (Росія) і сучасна конституційна монархія (Великобританія, Швеція), в якій влада монарха обмежена конституцією, парламентом, урядом і незалежним судом [20, с. 164].

Республіка — це форма правління, в якій вища державна влада належить виборним органам, що обираються на певний термін і несуть відповідальність перед виборцями. Республіці притаманний демократичний спосіб утворення органів влади, в розвинених державах взаємини між вищими органами будуються за принципом поділу влади, вони мають зв’язок з виборцями і відповідальні перед ними.

Республіканська форма правління зародилася в рабовласницьких державах. Найбільш яскравий прояв вона знайшла в демократичній Афінській республіці. Тут всі органи держави, в тому числі вищі (найважливішим з них було народне зібрання), обиралися повноправними громадянами Афін.

Сучасні республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані (президентсько-парламентські або парламентсько-президентські). Розрізняються вони головним чином тим, який з органів верховної влади — парламент чи президент, формує уряд і направляє його роботу і перед ким — парламентом або президентом, уряд несе відповідальність [21, с. 358].

У парламентській республіці парламент наділений не тільки законодавчими повноваженнями, але й правом вимагати відставки уряду, висловивши йому недовіру, тобто уряд несе перед парламентом відповідальність за свою діяльність. Президент республіки є тільки главою держави, але не главою уряду. Політично це означає, що уряд формується партією (чи партіями), що перемогла на парламентських виборах, а президент, не будучи лідером партії, позбавлений можливості спрямовувати його. Керує урядом його глава — прем’єр-міністр, який може називатися інакше. Досить значна кількість парламентських республік зосереджуються у Європі (Італія, ФРН, Австрія, Індія, Угорщина, Чехія та інші).

Президентська республіка — це форма правління, де президент безпосередньо при певному парламентському контролі формує уряд, який несе перед ним відповідальність за свою діяльність. У президентських республіках зазвичай немає посади прем’єр-міністра, тому що найчастіше функції глави держави і глави уряду виконує президент. Ця форма правління отримала достатньо широке розповсюдження в державах, що звільнилися від колоніальної залежності (Афганістан, Азербайджан, Нігерія, Мексика, США, Індонезія, Танзанія та ін.).

В змішаних республіках парламент і президент у тій чи іншій мірі розмежовують свій контроль та свою відповідальність по відношенню до уряду. На сьогодні, прикладами президентсько-парламентських республік є наступні країни — Білорусь, Франція, Венесуела, Казахстан, Греція, прикладами парламентсько-президентських — Польща, Україна, Португалія, Єгипет, Фінляндія, Румунія, Сан-Марино [22, с. 70].

Варто зазначити, що монархія і республіка як форми правління довели виняткову живучість, пристосованість до різних умов і епох політичної історії. По суті, всі держави втілюються саме в названі форми.

За іншим критерієм типології держав розглядають відношення офіційної влади до релігії. З цієї точки зору прийнято виділяти світські, клерикальні, теократичні та атеїстичні держави.

Світська держава — це держава, в якій послідовно проведено відділення церкви від держави, не існує будь-якої державної чи обов’язкової релігії, визнається свобода віросповідання та атеїзму, релігійних і антирелігійних поглядів. Принцип світської держави зафіксований у конституціях багатьох зарубіжних країн (Франція, Німеччина, Бразилія) [23, с. 226]. Так, ст. 14 Конституції Російської Федерації 1993 р. встановлено, що Росія — світська держава. Зокрема, ст. 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання, включаючи свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Зазначено також, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова [24].

В клерикальній державі закріплена офіційна релігія, а церква має державний статус. Вона не зливається повністю з державою, але користується величезними привілеями, має ряд юридичних повноважень, які традиційно відносяться до державних (реєстрація актів цивільного стану, контроль у галузі освіти, релігійна цензура засобів масової інформації). Також церква має право брати участь в політичному житті. До таких держав відносять Велику Британію, де державною церквою є англіканство, главою держави виступає монарх, нині королева Єлизавета II. Прикладом також є Королівство Данія, де лютеранська церква є офіційною і повинна підтримуватися державою, а король є головою церкви.

У теократичній державі державна влада належить церковній ієрархії, релігійні тексти є основним джерелом права, а норми релігії мають пріоритет перед нормами права та іншими соціальними нормами. Вища влада належить главі панівної церкви, який визнається «намісником Бога на землі», «первосвящеником» (фараон, цар, імператор, халіф). Державні повноваження покладені на духовенство, жерців. В даний час прикладом такої держави є Ватикан, що представляє собою абсолютну теократичну монархію. Законодавча, виконавча і судова влада у Ватикані належать Папі, якій довічно обирається колегією кардиналів.

Атеїстичні держави характеризуються гоніннями державної влади на релігію, церкву, спостерігається систематичне переслідування віруючих і священнослужителів. Атеїзм, а точніше, безбожність є офіційною ідеологією, відступ від якої, при­наймні, не рекомендується, а то й карається [23, с. 227]. Саме така ситуація існувала в країнах Радянського Союзу, в Північній Кореї.

Цікавим є те, що держава формально може належати до одного типу, а по факту — до іншого. Наприклад, в Греції офіційно закріплена православна релігія, проте фактично держава є світською. Навпаки, Росія за конституцією світська держава, але деякі релігійні свята вважаються державними.

Ще одним критерієм для виділення типів держав є форма державного устрою. Історія існування держави свідчить про те, що в усі століття різні держави відрізнялися одна від одної внутрішньою структурою, тобто способом територіального поділу, а також ступенем централізації державної влади. Форма державного устрою визначає територіальну організацію держави, поділ її на певні складові частини та порядок їх взаємодії між собою і з державою в цілому. За даним критерієм всі держави поділяють на прості та складні.

До простої належить унітарна держава. Вона має єдині вищі органи влади, єдине громадянство, єдину конституцію, характеризується високим ступенем впливу центральної влади на всю територію країни. Її адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, округи та ін.) не мають власного суверенітету і знаходяться в повному підпорядкуванні центру, а також не можуть виступати суб’єктами міжнародних відносин. Іноді, до складу унітарної держави можуть входити автономні утворення, які мають певні ознаки державності і здійснюють деякі передані їм центральною владою суверенні права. Прикладами унітарних держав є Польща, Болгарія, Украї­на, Італія, Португалія, Фінляндія, Ізраїль.

Складною є держава, що утворилася з окремих державних утворень, які мали всі ознаки державності, але певну частину своїх суверенних прав передали вищим центральним органам союзної держави. До складних держав належать федерація, конфедерація та імперія.

У федеративній державі (федерації) її складові частини — суб’єкти федерації, — є державоподібними утвореннями, які мають певну юридично визначену політичну самостійність. Можуть мати власний адміністративно-територіальний поділ, власну конституцію, відмінну від загальної конституції федерації тощо. Така держава будується на розподілі функцій управління між центром і суб’єктами федерації. Прикладами є такі країни як США, ФРН, Канада, Індія, Бельгія.

Конфедерація являє собою тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об’єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей у політичній, економічній або військовій сферах. На сьогодні такою країною є Швейцарія.

Імперія — складна держава, яка насильницьким шляхом об’єднала території суверенних багатонаціональних держав або їх частин з головною державою (метрополією). У сучасному світі таких держав не існує. Світовій історії відомі такі імперії як Римська, Османська, Російська, Британська [25, с. 404].

Розподіляти держави на певні різновиди можна, звичайно, й за іншими критеріями. Зокрема, за географічними і кліматичними факторами, за характером правових систем, рівнем технічного розвитку суспільства, за ступенем свободи та незалежності людини по відношенню до держави, за способом виробництва матеріальних і духовних благ. Однак, жодна з вищенаведених класифікацій не відображає повністю соціальну сутність самої держави.

Тому, досліджуючи питання типології держав, багато авторів висловлюють свою думку відносно того, що її критерії повинні мати об’єктивний характер, всебічно і повно розкривати свою сутність. Містити в собі найбільш важливі та, в той же час, властиві державам, які знаходяться на певному етапі розвитку, ознаки. Максимально враховувати і відображати економічні, політичні, соціальні та інші умови, в яких функціонує держава.

Таким чином, найпоширенішими критеріями, які використовують для типології держав є форма правління, форма державного устрою, взаємозв’язок державної влади з релігією та церквою. Наведені класифікації найбільш повно відображають соціальну сутність держави.

Висновки до розділу 1.Типологія чи класифікація держав за типами являє собою об’єктивно необхідний, закономірний процес розподілу всіх держав, що існували в історії людства або існують нині, на такі групи, що дають змогу розкрити їх соціальну сутність. Соціальна сутність держави дозволяє з’ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об’єднані в певний тип. Розвиток держави не тимчасовий і не локальний, а єдиний, безперервний, всеохоплюючий, глобальний процес.

Особливості держави конкретного історичного періоду визначаються станом і рівнем розвитку суспільства. З розвитком суспільства змінюються зміст та методи управління, цілі, завдання й соціальна спрямованість. На характер і устрій держави впливають національний склад населення, своєрідність його культури, розмір території, географічне розташування, звичаї й традиції народу, релігійні переконання та інші фактори.

В історії людського суспільства, починаючи ще з часів античності, сформувалось чимало поглядів і теорій щодо типології держав. У зв’язку з цим, важливого значення набула проблема наукової класифікації держав. Їх розподіляють за різноманітними критеріями, однак, жоден з них не є досконалим. Тому, критерії виділення типів держав повинні мати об’єктивний характер, всебічно і повно розкривати свою сутність, а також ознаки і умови розвитку, притаманні тим чи іншим типам держави.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии