Розділ 8. Знайдено ще два золоті квитки

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 19 из 27Следующая ⇒

Того вечора газета пана Бакета повідомила про знахідку не лише третього Золотого квитка, а й четвертого. «СЬОГОДНІ ЗНАЙДЕНО ДВА ЗОЛОТІ КВИТКИ, - волали заголовки. - ЗАЛИШИВСЯ ЛИШ ОДИН».

- Що ж, - сказав дідунь Джо, коли вся родина зібралася після вечері в кімнаті стареньких. - Послухаймо, хто їх знайшов. [48]

«Третій квиток, - прочитав пан Бакет, піднісши газету до самих очей, бо бачив поганенько, а на окуляри не мав грошей, - третій квиток знайшла панна Віолета Бореґард. Величезне хвилювання панувало в домі Бореґардів, коли наш репортер прибув туди, щоб узяти інтерв'ю в щасливої панночки - клацали фотоапарати, виблискували спалахи, а люди штовхалися й пхалися, намагаючись підійти хоч трохи ближче до знаменитості. А знаменитість стояла на кріслі у вітальні, шалено махаючи рукою з Золотим квитком, наче зупиняла таксі. Щось усім говорила дуже швидко й дуже голосно, та нелегко було зрозуміти її слова, бо водночас вона так само шалено жувала жуйку.

- Я жую безперестанку, - кричала дівчина, - та коли почула про ті квитки містера Вонки, то відклала жуйку і перейшла на цукерки - мала надію, що мені пощастить. Тепер, зрозуміло, я знову жуватиму. Я дуже люблю [49] жуйку. Не можу без неї жити. Жую цілісінькими днями, крім тих кількох хвилин, коли треба їсти. Тоді я приліплюю жуйку за вухо - щоб не загубити. Чесно вам зізнаюся, що почувалася б нікудишньо, якби цілий день не жувала жуєчку. Це щира правда. Мама каже, що панночкам таке не личить і що бридко дивитися, коли дівчачі щелепи постійно плямкають, але я не згодна. І хто вона така, до речі, щоб критикувати? її щелепи, якщо хочете знати, теж плямкають не менше - вона цілими днями на мене кричить.

- Цить, Віолето, - озвалася пані Бореґард з дального кутка кімнати, де вона стояла на піаніно, щоб не затовкла юрба.

- Маман, не заводься! - гаркнула панна Бореґард. - Вам, мабуть, - знову звернулася вона до репортерів, - цікаво буде знати, що я жую оцей шматочок жуйки уже три місяці. Тобто це новий рекорд. Я вже побила попередній [50] рекорд моєї найкращої подружки Кор-нелії Принцметель. Як вона казилася! Ця жуйка - мій найцінніший скарб. На ніч я її приліплюю до бильця ліжка, і зранку вона знову готова до жування... може, спочатку твердувата, але трохи пожуєш - і вона м'якне. Коли я ще не почала жувати на світовий рекорд, то міняла жуйку раз на день. Найчастіше робила це в ліфті, вертаючись зі школи додому. Чому в ліфті? Бо мені подобалося чіпляти липкі пожовані грудочки на ліфтові кнопки. Тоді до пальця того, хто заходив у ліфт після мене й натискав кнопку, приклеювалася моя стара жуйка. Га-га! Іноді зчинявся такий вереск. Найбільше репетували жінки в дорогих рукавичках. Ой, я така рада, що зможу відвідати фабрику містера Вонки. Тим паче, що після цього він дасть мені жуйки на все життя. Класно! Ура! - Мерзенне дівчисько, - скривилася бабуся Джозефіна. [51]

- Просто ганьба! - додала бабуня Джор-джина. - Вона зі своєю жуйкою обов'язково влипне в халепу, от побачите.

- Тату, а кому ж дістався четвертий квиток?

- Зараз побачимо, - відповів пан Бакет, знову придивляючись до газети. - Ага, ось воно. «Четвертий Золотий квиток, - прочитав він, - знайшов хлопець Майк Тіві».

- Ще один поганець, хай мені грець, - буркнула бабуся Джозефіна.

- Не перебивайте, бабусю, - попросила пані Бакет.

«Дім родини Тіві, - почав читати пан Бакет, - коли туди прибув наш кореспондент, теж був заповнений схвильованими гостями, однак щасливого переможця, тобто Майка Тіві, уся ця ситуація, здається, страшенно дратувала. - Ви що - подуріли? Не бачите, що я дивлюся телевізор? - сердито крикнув він. - Не заважайте!

Дев'ятирічний хлопець сидів перед величезним телевізором, не зводячи очей з екрана, й дивився фільм, у якому одна зграя бандитів розстрілювала з автоматів іншу.

Майк Тіві і сам був обвішаний вісімнадцятьма різноманітними іграшковими пістолетами й автоматами. Раз у раз він підстрибував і - тра-та-та! - давав довгі черги з котроїсь стрі-лячки.

- Тихо! - кричав він, коли хтось намагався його про щось запитати. - Я ж вам казав не заважати! Цей серіал такий кайфовий! Просто клас! Я дивлюся його щодня. Я всі серіали дивлюся щодня, навіть лажові - ті, де не стріляють. Але бандитські - найкращі. Вони такі класні, ці бандюги! Особливо, коли нашпиговують один одного свинцем або штрикають старими кинджалами, або лупляться кастетами! Я все віддав би, щоб теж так могти! Ото життя, кажу вам! Клас!» [53]

- Годі вже! - втрутилась бабуся Джозефі-на. - Не можу цього слухати!

- Я теж, - погодилась бабуня Джорджина. - Невже тепер усі діти так поводяться - як оці шмаркачі, про яких ми щойно почули?

- Звичайно, ні, - усміхнувся їй пан Бакет. - Хоч деякі, на жаль, так. Але не всі.

- Тепер лишився один-единий квиточок! - нагадав дідусь Джордж.

- Саме так, - зітхнула бабуня Джорджина. - Я точно знаю, що завтра на вечерю їстиму капусняк, і так само точно знаю, що цей квиток дістанеться якійсь огидній малій почварі, яка його не заслужила!

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии