Діяння 23. Павло перед синедріоном. . Діяння 24. Павло перед феліксом. . Діяння 25. Павло перед Фестом. . Діяння 26. Захист Павлів перед агріппою.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 201 из 310Следующая ⇒

Діяння 23

Павло перед синедріоном.

1. Павло, спрямувавши погляд на синедріон, сказав: Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня.

2. А першосвященик Ананія наказав тим, що стояли перед ним, бити його по устах.

3. Тоді Павло сказав йому: Бог буде тебе бити, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити за законом, і, всупереч законові, наказуєш бити мене.

4. А присутні сказали: Першосвященика Божого ганьбиш?

5. Павло сказав: Я не знав, браття, що він першосвященик; бо написано: старшого в народі твоєму не обмовляй.

6. А коли Павло дізнався, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, проголосив у синедріоні: Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять.

7. А коли він сказав це, стався розбрат поміж фарисеями і саддукеями, і зібрання розділилося;

8. Бо саддукеї кажуть, що воскресіння немає, ні Ангела, ні духу, а фарисеї визнають і те, і те.

9. Зчинився великий галас, і підвелися книжники з групи фарисеїв, сперечалися, кажучи: Нічого поганого ми не бачимо в цьому чоловікові; а якщо дух чи Ангел казав йому, то не будемо чинити спротиву Богові.

10. Та оскільки розбрат посилився, то тис'яцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, наказав воякам зайти і взяти його з-поміж них і відвести до фортеці.

11. Наступної ночі Господь з‘явився до нього і сказав: Дій, Павле; бо як ти засвідчував про Мене в Єрусалимі, так належить тобі засвідчувати також у Римі.

12. Із настанням дня деякі юдеї вчинили змову і поклялися не їсти і не пити, доки не заб‘ють Павла;

13. А було близько сорока таких, що вчинили подібне закляття;

14. Тож вони, прийшовши до першосвящеників і старшин, сказали: Ми присягою присягалися не їсти нічого, аж доки не заб‘ємо Павла;

15. Отож, нині ви із синедріоном мусите дати знати тис'яцькому, щоб він узавтра вивів його до вас так, неначе ви хочете пильніше розглянути справу про нього; а ми передніше, аніж він наблизиться, спроможні убити його.

16. Зачувши про цю змову, син сестри Павлової прийшов і, зайшовши до фортеці, повідомив Павлові.

17. А Павло покликав одного із сотників і сказав: Відведи цього юнака до тис'яцького, бо він має дещо сказати йому.

18. Той узяв його і привів до тис'яцького і сказав: В‘язень Павло покликав мене і попросив відвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобі.

19. Тисяцький взяв його за руку, і усамітнившись з ним, запитав: Що саме ти маєш сказати мені?

20. Він відповідав, що юдеї дійшли згоди просити тебе, щоб ти завтра вивів Павла перед синедріоном, нібито вони хочуть пильніше дослідити справу про нього;

21. Але ти не слухай їх; бо його підстерігають понад сорок чоловіків із них, котрі заприсяглися не їсти і не пити, аж доки не заб‘ють його; і вони зараз готові і чекають на твою згоду.

22. Тоді тис'яцький відпустив юнака сказавши: Нікому не кажи, що ти оголосив мені це.

23. І прикликав двох сотників, і сказав: Приготуйте мені вояків піших двісті, вершників сімдесят і стрільців двісті, щоб з третьої години ночі йшли до Кесарії;

24. Приготуйте також віслюків, аби, Павла посадовивши, припровадити його до правителя Фелікса.

25. Написав також листа ось такого змісту:

26. Клавдій Лісій - високоповажному намісникові Феліксу - вітання;

27. Цього чоловіка юдеї схопили і мали намір убити; а я, прийшовши з вояками, врятував, дізнавшися, що він римський громадянин;

28. Потім, бажаючи дізнатися, за що звинувачували його, привів його до їхнього синедріону.

29. І знайшов, що його звинувачують за те, що має суперечливі думки щодо закону їхнього, але що немає в ньому жодної провини, вартої смерти чи кайданів;

30. А коли до мене дійшло, що юдеї змовляються на лихе супроти цього чоловіка, то я негайно послав його до тебе, наказавши й обвинувачам свідчити на нього перед тобою; Бувай здоровий!

31. Тож вояки, виконуючи одержаного ними наказа, взяли Павла і повели вночі в Антипатриду,

32. А другого дня полишили вершників йти з ним далі і повернулися до фортеці.

33. А ті, коли прийшли до Кесарії, віддали намісникові листа і поставили перед ним також Павла.

34. Коли намісник прочитав листа, то запитав, із якого він краю, і, довідавшися, що з Килікії, сказав:

35. Я вислухаю тебе, коли з‘являться твої обвинувачі. І наказав бути йому під охороною в преторії Ірода.

Діяння 24

Павло перед Феліксом.

1. За п‘ять днів прийшов першосвященик Ананія зі старшиною і з одним ритором Тертуллом, котрі скаржилися намісникові на Павла.

2. А коли його покликали, то Тертулл почав звинувачувати його, кажучи:

3. Завжди і скрізь з усілякою вдячністю ми визнаємо, що тобі, вельмишановний Феліксе, зобов‘язані ми великим миром, і твоєю турботою позначений добробут цього народу,

4. Але, щоб тебе довго не обтяжувати, прошу тебе вислухати нас стисло, з властивою для тебе прихильністю:

5. Ми переконалися, що чоловік оцей – то виразка суспільства, підбурювач заколоту поміж юдеями, що живуть на всій землі, і є представником назорейської єресі,

6. Котрий наважився навіть храм опоганити, і ми схопили його і хотіли судити його за нашим законом;

7. Однак тис'яцький Лісій прийшов і з великим насильством забрав його з рук наших і послав до тебе,

8. Наказавши й нам, обвинувачам його, з‘явитися до тебе; ти можеш сам дослідити й довідатися від нього про все це, за що ми звинувачуємо його.

9. І юдеї підтвердили, сказавши, що все це так є.

10. А Павло, коли намісник подав йому знака говорити, відповів: Знаючи, що ти чимало років справедливо судиш народ цей, я тим паче сміливіше буду захищати мою справу;

11. Ти можеш дізнатися, що не більше дванадцяти днів тому, як я прийшов до Єрусалиму для поклоніння;

12. І ні в святині, ні в синагогах, ні по місту вони не знаходили мене, щоб я з кимось сперечався, або ж підбурював народне заворушення;

13. І не можуть довести того, за що нині звинувачують мене;

14. Але за те признаюся тобі, що за вченням, котре вони називають єрессю, я справді служу Богові батьків моїх, віруючи всьому, що написане в Законі і пророках;

15. Маючи надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведних і не праведних, чого й самі вони чекають;

16. А тому я пильно дбаю завжди мати чисту совість перед Богом і людьми;

17. По багатьох роках я прийшов, аби принести моєму народові милостиню і приношення;

18. Ось при цьому знайшли мене, що якраз очистився в храмі не з народом і не з колотнечею:

19. Це були деякі азійські юдеї, котрим належало б постати перед тобою і звинуватити мене, якщо мають щось супроти мене;

20. Або ж нехай ці самі скажуть, яку неправду в мені вони знайшли, коли я стояв перед синедріоном,

21. Хіба що лише одне слово, котре голосно мовив я, стоячи поміж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нині приймаю суд від вас.

22. Вислухавши це, Фелікс тимчасово відклав перегляд справи їхньої, сказавши: Розгляну справу вашу, коли прийде тис'яцький Лісій, і я достату дізнаюся про це вчення.

23. А Павла наказав сотникові стерегти, але не обмежувати його і не забороняти нікому з його близьких служити йому чи приходити до нього.

24. За кілька днів Фелікс прийшов із дружиною своєю Друзіллою, що була юдейкою, покликав Павла і слухав його про віру у Христа Ісуса.

25. І оскільки він говорив про правду, і про поміркованість, і про майбутній суд, то Фелікс виповнився страхом і відповів: Тепер іди вже, а коли знайду час, то покличу тебе.

26. Причому він сподівався, що Павло дасть йому грошей, аби відпустив його: тому часто викликав його і розмовляв з ним.

27. А як проминуло два роки, на місце Фелікса приїхав Порцій Фест; прагнучи вдовольнити юдеїв, Фелікс залишив Павла у в‘язниці.

Діяння 25

Павло перед Фестом.

1. Коли Фест прибув до провінції, то за три дні вирушив із Кесарії до Єрусалиму.

2. Тоді першосвященик і найвідоміші з юдеїв з‘явилися до нього зі скаргою на Павла і переконували його,

3. І просили, щоб він учинив милість, викликав його до Єрусалиму; і мали недобрий замір убити його на дорозі.

4. Проте Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і що він сам невдовзі вирушить туди.

5. Отож, сказав він, котрі з вас можуть, нехай ідуть зі мною, і якщо є щось за цим чоловіком, нехай звинувачують його.

6. А коли пробув у них не більше восьми-десяти днів, повернувся в Кесарію, і другого дня, присівши на місце судді, наказав привести Павла.

7. Коли він прийшов, стали довкола юдеї, які прийшли з Єрусалиму, бо принесли на Павла багато і важких звинувачень, котрих не могли довести;

8. Але він на виправдання своє сказав: Я не вчинив жодного злочину супроти закону юдейського, а також супроти храму і проти кесаря.

9. Фест мав бажання догодити юдеям, а тому сказав Павлові у відповідь: Чи хочеш піти до Єрусалиму, щоб я там тебе судив за це?

10. Павло сказав: Я стою перед судом кесаря; де мені й належить суд прийняти; юдеїв я нічим не образив, ти про це гаразд відаєш;

11. Бо коли я завинив і вчинив щось варте смерти, то не зрікаюся померти; а якщо нічого такого немає, за що звинувачують мене, то ніхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого.

12. Тоді Фест, перемовившись із радою, відповідав: Ти вимагаєш суду кесаревого, то до кесаря й підеш.

13. Через кілька днів цар Агриппа і Верніка приїхали в Кесарію привітати Феста.

14. І коли вони пробули там багато днів, то Фест запропонував цареві Павлову справу, кажучи: Тут є чоловік, залишений Феліксом у в‘язниці,

15. На котрого, коли я був у Єрусалимі, з‘явилися із скаргою першосвященики і старшина юдейська, вимагаючи суду над ним.

16. Я відповідав їм, що у римлян немає звичаю видавати якого-небудь чоловіка на смерть передніше, аніж звинувачений буде мати обвинувачів перед собою і дістане волю захищатися супроти звинувачення.

17. А коли вони прийшли сюди, то без найменшого зволікання, другого ж таки дня сів я на суддівське місце і наказав привести того чоловіка.

18. Оточивши його, обвинувачі не висловили жодного звинувачення, як я сподівався;

19. Але вони мали певні суперечки з ним про їхню побожність, а також про якогось Ісуса померлого, про Котрого Павло свідчив, що Він живий.

20. Маючи певні складнощі у розв‘язанні цієї проблеми, я сказав: Чи хоче він піти до Єрусалиму і там прийняти суд за це?

21. Та оскільки Павло вимагав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я наказав тримати його під наглядом сторожі до того часу, коли пошлю його до кесаря.

22. Проте Агріппа сказав Фестові: Хотів би і я послухати цього чоловіка. Завтра, – сказав той, почуєш його.

23. Другого дня, коли Агріппа і Верніка прийшли з превеликою пишністю і зайшли до судової палати з тис'яцькими і найвідомішими громадянами, за наказом Феста привели Павла.

24. І сказав Фест: Царю Агріппо і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, супроти котрого безліч юдеїв докучали мені в Єрусалимі, а також тут кричали, що він не повинен далі жити.

25. Але я знайшов, що він не вчинив нічого, що підлягало б смерти, і оскільки він сам вимагав суду в Августа, то я вирішив послати його до нього;

26. Я не маю нічого певного написати про нього кесареві; а тому привів його до вас і особливо до тебе, царю Агріппо, щоби, по розгляді, мав що написати;

27. Бо мені здається нерозважливим послати в‘язня і не вказати звинувачень супроти нього.

Діяння 26

1. Агріппа сказав Павлові: Дозволено тобі говорити про себе. Тоді Павло простягнув руку і скористався словом на свій захист:

2. О, царю Агріппо! Маю себе за щасливого, що нині можу захищатися перед тобою за все, в чому мене звинувачують юдеї;

3. Тим паче, що ти відаєш звичаї і суперечливі думки юдеїв. А тому прошу тебе вислухати мене щиросердо.

4. Життя моє від юности моєї, котре спочатку минало в Єрусалимі поміж народом моїм, відоме всім юдеям;

5. Вони здавна знають про мене, якщо забажають свідчити, що жив я фарисеєм за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням.

6. І нині я стою перед судом за надію на обітницю, котру Бог дав батькам нашим,

7. Котрої виконання сподіваються побачити наші дванадцятеро колін, щиросердо служачи Богові вдень і вночі: ось за цю надію, царю Агріппо, звинувачують мене юдеї.

8. Ну, що тут сказати? Невже ви неймовірним вважаєте, що Бог воскрешає мертвих?

9. Щоправда, я також гадав, що мені треба діяти супроти ймення Ісуса із Назарету;

10. І чинив те в Єрусалимі: діставши владу від першосвящеників, я багатьох святих кидав до в‘язниць і, коли убивали їх, я подавав за те голос;

11. І по всіх синагогах я багаторазово мучив їх і примушував паплюжити Ісуса, і в надмірній супроти них люті переслідував навіть у чужих містах.

12. Ідучи з цієї метою до Дамаску із владою і дорученням від першосвящеників,

13. Осередь дня на шляху я побачив, володарю, світло з неба, ясніше від сяяння сонця, що осяяло мене і тих, що йшли зі мною.

14. Усі ми упали на землю, і я почув голос, що говорив мені єврейською мовою: Савле, Савле, нащо ти переслідуєш Мене? Важко тобі йти супроти рожна.

15. Я сказав: Хто Ти, Господе? Він сказав: Я Ісус, Котрого ти переслідуєш;

16. Але підведися і стань на ноги твої; бо Я на те й з‘явився тобі, щоб настановити тебе служником і свідком того, що ти бачив, і що Я відкрию тобі;

17. Визволяючи тебе від народу юдейського і від поганів, до котрих Я відтепер посилаю тебе,

18. Відкрити їм очі, щоб вони навернулися від пітьми до світла і від влади сатани до Бога, і вірою в Мене дістали прощення гріхів і жереба із освяченими.

19. Ось чому, царю Агріппо, я не зміг суперечити небесному видінню,

20. Але спершу мешканцям Дамаску та Єрусалиму, а відтак усій землі юдейській і поганам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, вдаючись до справ, що достойні каяття.

21. За це схопили мене юдеї в храмі і хотіли розтерзати.

22. Одначе, діставши поміч від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому й великому, нічогісінько не кажучи, окрім того, про що пророки і Мойсей казали, що це станеться.

23. Тобто, що Христос мусив постраждати і, поставши перший з мертвих, сповістити світло народові юдейському і поганам.

24. Коли він отак захищався, Фест дужим голосом сказав: Ти втрачаєш здоровий глузд, Павле! Значна освіта доводить тебе до божевілля.

25. Ні, високоповажний Фесте, сказав він, я не втрачаю глузду, але повідую слова істини і здорового розуму:

26. Бо відає про те цар, перед котрим якраз і повідую сміливо; я зовсім не вірю, щоб від нього було щось із цього утаємничене, бо це не в якомусь закутку відбувалося;

27. Чи віриш, царю Агріппо, пророкам? Знаю, що віриш.

28. Агріппа сказав Павлові: Ти замалим не переконав мене стати християнином.

29. Павло сказав: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не лише ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, стали такими, як я, окрім оцих ланцюгів.

30. Коли він сказав це, то цар і намісник, Верніка і ті, що сиділи з ними, підвелися.

31. І, відійшовши набік, розмовляли поміж собою, що, мовляв, цей чоловік нічого, що варте смерти чи ув‘язнення, не чинить.

32. І сказав Агріппа Фестові: Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав суду в кесаря. А тому й зважився намісник послати його до кесаря.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности