Діагностичний підхід, як важлива умова професійної позиції вчителя-вихователя.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 20Следующая ⇒

Найскладнішою функцією вчителя є виховна. Бути вихователем – це означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного школяра.

Виховна робота у школі здійснюється повсюдно, якщо вчитель може у кожній маленькій справі побачити велику мету, якщо він живе життям дітей.[10, С. 13].Тобто виховна функція полягає в організації діяльності з переведення загальнолюдських цінностей у свідомість і досвід поведінки учнів крізь вияв власного ставлення вчителя, організацію життєдіяльності дітей. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання його до самопізнання, до керування своїм розвитком.

Для того, щоб вирішити це завдання, сучасному вчителю необхідно засвоїти інструментарій педагогічної діагностики, яка виконує дві ролі: з допомогою діагностики прослідковується результативність роботи учнів і учителя; діагностика з інструменту тільки пізнання перетворюється в інструмент формування.

Як бачимо, педагог стає майстром тоді, коли він може налагодити взаємодію з учнями на засадах рефлективного керування: вміє організувати доцільну діяльність дітей і бачить не лише наслідки предметного плану, а й зміни в розвитку вихованців.

Педагогічна діагностика (в перекладі з грецької “здатність розпізнавати”) – це процес постановки “діагнозу”, тобто встановлення рівня розвитку суб’єкта діагностики. Зміст педагогічної діагностики полягає у спостережувані якісних змін, які відбуваються в суб’єкті діагностики, крім того важливий аналіз зібраної інформації з метою визначення успіху і неуспіху в розвитку, становленні професійної позиції вчителя, в розкритті якості змін, які спостерігаються в його діяльності, в розвитку школярів.

Педагогічна діагностика – це педагогічна діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об’єктів (суб’єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання.

При діагностичному підході до формування загальної мети виховання, яка є складовою частиною навчально-виховної системи школи, має використовуватись особистісний підхід до формування дитини, який передбачає такі основні компоненти

а) соціальні риси;

б) власний життєвий досвід;

в) інтелектуальні риси;

г) генетичні риси.

Такі риси (якості) зазначаються в багатьох психолого-педагогічних дослідженнях, що стосуються проблем структури особистості (у працях Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьєва, К.К. Платонова, А.П. Петровського та ін.).

Педагогічна діагностика як самостійна галузь педагогічної діяльності вчителя-вихователя:

• дозволяє об’єктивно оцінити характер і особливості виховного процесу, як процесу взаємодії і взаємозмінювання вихователя і вихованця;

• з допомогою педагогічної діагностики ми визначаємо зону найближчого розвитку особистості учня;

• діагностика пов’язана з визначенням шляхів досягнення виховної мети;

• діагностика розгорнута в часі і прослідковує виховний процес, як перехід з однієї виховної ситуації в іншу, виділяючи при цьому цикли реалізації виховних мети і завдань;

• діагностика в виховних технологіях виступає, як індикатор і як метод виховання.

Якщо діагностика проводиться цілеспрямовано, вона перетворюється в засіб керівництва організованим самопізнанням. Підвищує ефективність індивідуального підходу, дає необхідну інформацію педагогам і батькам, поєднує педагогічну науку і практику через виховні технології.

В основі діагностичного підходу, як важливої умови професійної позиції вихователя лежить теза про те, що розвиток дитини повинен реалізовуватися в процесі виконання таких завдань, як:

а) розвиток матеріально-технічної бази школи з урахуванням найважливіших досягнень науки і техніки на основі комп’ютеризації та вдосконалення інформаційної технології виховання;

б) створення в школі психологічної атмосфери, здатної сприяти співтворчості за схемою вчитель – учень – мікро - макросередовище рівню вихованості учнів, розвитку виховуючого колективу;

в) використання у школі виховних технологій, як суспільного руху вихователів і вихованців по шляху самовдосконалення на основі певних принципів.

Принцип – першооснова, провідна ідея, основне правило поведінки (філософський словник).

Формування творчої особистості починається з дитинства. Тому розвивати в дітей інтереси і нахили потрібно вже в дошкільному віці. У цей час “чомучка” протягом дня може задати дорослому більше сотні запитань. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку дитини. Тому змалку слід підтримувати допитливість, відповідаючи на запитання малюка, пропонуючи йому найрізноманітніші ігри тощо.
Основним видом діяльності школяра є навчання. Ось чому для процесу виховання дуже важливо, щоб учень соромився свого неробства, ненавидів лінощі і недбальство у навчальній праці. “Найстрашніше горе, — на думку В. Сухомлинського, — горе для сім'ї, горе для школи, горе для суспільства, — якщо молодій людині не хочеться знати! Небажання знати — це символічні залізні ґрати, якими людина закриває від себе безмежне небо, замість символічних потім можуть з'явитися справжні”.
Робота з обдарованими дітьми у школі. Одним з важливих напрямів діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні здібності. Це обдаровані діти. Вони легко запам'ятовують навчальний матеріал, мають сформовані навички самоконтролю, велику працездатність, неординарно мислять, вільно виражають свої думки, а також критично осмислюють різноманітні наукові факти та явища дійсності.
Учні з підвищеними навчальними здібностями мають сприятливі психологічні можливості для активної навчальної діяльності. Тому вчитель повинен так підбирати для них навантаження, щоб воно сприяло їх інтелектуальному та особистісному розвитку, а не стримувало його.
Варіанти стратегії роботи з такими дітьми можуть бути різні:
1) задоволення їх запитів у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення з досягненнями сучасної науки;
2) створення умов як для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів, так і для розвитку здібностей до певного виду діяльності;
3) забезпечення можливостей для творчості в їх навчальній і позашкільній активності;
4) залучення до надання допомоги однокласникам у навчанні;
5) запобігання появі в них переоцінки своїх можливостей, ліні через систематичну незавантаженість.
Формами роботи з такими учнями можуть бути групові й індивідуальні заняття на уроках, факультативах і в позаурочний час. Зміст навчальної інформації одночасно слід доповнювати науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань за рахунок вищого, ніж у інших учнів, темпу оброблення навчальної інформації.
Серед методів навчання обдарованих дітей повинні превалювати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєння знань, формування умінь і навичок. Контроль за їх знаннями має стимулювати поглиблене вивчення матеріалу, його систематизацію, перенесення знань у нові ситуації. Домашні завдання для таких дітей повинні бути творчими.
Особлива увага до обдарованих учнів на уроках має доповнюватися системою позакласної та позашкільної роботи, яка передбачає відвідування гуртків, участь у тематичних масових заходах (вечорах любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін., оглядах-конкурсах художньої, технічної творчості, зустрічах із ученими і т. ін.). Позакласна робота передбачає виконання різноманітних позанавчальних завдань. Велику роль відіграє участь обдарованих учнів у предметних олімпіадах. Учитель повинен постійно спрямовувати їх активність, допомагаючи обрати профіль позашкільних занять, керуючи позакласною роботою.

Формування творчої особистості майбутнього фахівця у вищому навчальному закладі. У процесі підготовки спеціаліста у вищому закладі освіти розвиток його професійних умінь і творчих здібностей проходить п'ять етапів (рівнів).
1. На інтуїтивному рівні студенти виявляють сукупність “передпрофесійних” умінь. Приступаючи до вирішення професійної проблеми, вони не усвідомлюють її навіть як задачу, а діють інтуїтивно, часто не вміючи пояснити, чому роблять щось саме так, а не інакше, і чого прагнуть досягти.
2. На репродуктивному рівні студенти, розв'язуючи професійну задачу, не виходять за межі суворо регламентованих інструкцій і правил, надають перевагу роботі за підказкою, існуючими шаблонами і стандартами.
3. Досягнення репродуктивно-творчого рівня означає, що студенти задовільно справляються з вирішенням типових проблем. Однак у складних і неочікуваних ситуаціях вони орієнтуються важко.
4. Творчо-репродуктивний рівень передбачає, що студенти мають достатньо сформовану систему знань, умінь та навичок, які дають змогу в основному успішно виконувати професійні функції. У змінених ситуаціях вони, як правило, не шукають оригінальних способів розв'язання задач. На цьому рівні недостатньо розвинута здатність до прогнозування виробничих процесів.
5. Творчий рівень найвищий у розвитку фахових умінь і навичок. Досягнувши його, студенти виявляють виражену професійну спрямованість особистості, добре розвинуті професійні вміння, їм властивий пошук нових методик, засобів і прийомів роботи.

Гуманізм, як відомо, передбачає таке ставлення до людини, яке перейняте турботою про її благо, повагою до її гідності, людяності. Формування творчої, достатньо само реалізованої особистості майбутнього вчителя – головне завдання педагогічної освіти, розв’язання якого значною мірою залежить від викладача вищого педагогічного навчального закладу. Він постає в ролі “вчителя вчителів”, педагогічні діяння якого позначаються не лише на особі студента, а й опосередковано через діяльність майбутнього вчителя на особистостях дітей. Зайшовши в аудиторію, викладач повинен зважати на те, що тут навчається майбутнє освіти і педагогіки.

Гуманізація педагогічного процесу покликана подолати невиправданий дидактичний гегемонізм у вищій школі, за яким завдання навчання повністю подавлюють завдання формування майбутнього вчителя перш за все як особистості. Результатом депересоналізації і знеособлення навчання у педагогічному навчальному закладі є дипломований молодий вчитель, який успішно склав сотні екзаменів і заліків, але позбавлений творчої ініціативи і індивідуальності, зашарований педагогічними догмами і професійними стереотипами, невпевнений у собі і обтяжений внутрішньоособистісними конфліктами. Пройшовши “школу” моносуб’єктивного навчання, коли головною і неподільною діючою особою був викладач, студент засвоює досвід авторитарного педагогічного петризму, який скоріш за все складатиме основу моделі його майбутньої педагогічної поведінки.

Одним із чинників гуманізації навчального процесу в педагогічному навчальному закладі є, на наш погляд, високий рівень психологічної компетентності викладачів, яка є складовою їх загальної психологічної культури. Встановлено, що недостатній рівень психологічних знань є причиною багатьох помилок і упущень педагогів. Сюди відносяться і перебільшення ролі пам’яті у процесі навчання поряд з недооцінкою мислення, і недемократичний стиль спілкування, який є причиною різноманітних ускладнень у взаєминах з вихованцями, і наявність стереотипів у сприйманні та оцінюванні тих, хто навчається.

Одним із чинників гуманізації навчального процесу в педагогічному навчальному закладі є високий рівень психологічної компетентності викладачів, яка є складовою їх загальної психологічної культури . Встановлено , що недостатній рівень психологічних знань є причиною багатьох помилок і упущень педагогів. Сюди відносяться і перебільшення ролі пам'яті у процесі навчання поряд з недооцінкою мислення, і недемократичний стиль спілкування, який є причиною різноманітних ускладнень у взаєминах з вихованцями, і наявність стереотипів у сприйманні та оцінюванні тих, хто навчається.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов