Друга світова війна (1939–1945)

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 5

Пам'ятник Леніну перед театром, Чернівці, 1941 р.

Друга світова війна розпочалася для України 14-18 березня 1939 р., коли новопроголошена Карпатська Україна першою в Європі вчинила збройний спротив агресивним планам гітлерівської Німеччини та її союзниці – Угорщини. Під час боїв більшість її оборонців – карпатських січовиків – загинуло або опинилося в полоні. Загинуло і більшість керівників "Карпатської Січі", а сотні полонених стрільців – добровольців з Галичини – розстріляли на польському кордоні. Карпатська Україна опинилася під владою гортистської Угорщини.

Наприкінці серпня 1939 р. міністр зовнішніх справ Німеччини Й. фон Ріббентроп і народний комісар закордонних справ СРСР В. Молотов підписали в Москві угоду про ненапад, відому під назвою пакт Молотова-Ріббентропа. У таємному протоколі до цієї угоди Третій рейх та СРСР поділили між собою сфери впливу у Східній Європі.

1 вересня 1939 р. нацистські війська перетнули територію Польщі. У відповідь на агресію Німеччини Великобританія і Франція оголосили їй війну. 17 вересня Радянський Союз напав на Польщу зі сходу, зайняв Західну Білорусь і Західну Україну. Ці події стали початком Другої світової війни.

Новий радянсько-німецький договір від 28 вересня 1939 р., підписаний у Москві, закріпив кордони між СРСР та Німеччиною вздовж річок Сян і Буг. На західних землях колишньої польської держави нацисти утворили Генерал-губернаторство, до складу якої увійшли українські Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя. Більшовики окупували Галичину і Волинь. У 1940 р. до СРСР були приєднані Бессарабія та Північна Буковина. Відбулася "радянізація" новоприєднаних територій, що супроводжувалась репресивними заходами. 22 червня 1941 р. Німеччина та її союзники напали на Радянський Союз. Почалася німецько-радянська війна.

Від початку воєнних дій Червона армія зазнала значних втрат через стратегічні прорахунки радянського командування та непідготовленість до ведення оборонних дій. До середини липня частини вермахту захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію; у середині серпня окупували Правобережну Україну, у вересні зайняли Київ і Полтаву, а вже в середині жовтня 1941 р. – Харків та Донбас.

Під час відступу більшовики застосували тактику "спаленої землі": руйнували промислові об’єкти, харчові запаси, залізниці, розстрілювали тисячі людей. Зокрема, за підрахунками дослідників О. Романіва та І. Федущак, влітку 1941 р. через неможливість евакуації в'язнів "перші совіти" замордували близько 22 тис. людей, яких утримували у тюрмах Західної України.

Нацистська окупація України 1941–1944 рр. спричинила нові лихоліття для людей. Нацисти вважали територію Східної Європи, в тому числі Україну, життєвим простором для німецького народу. Расистські теорії Фюрер виклав у генеральному плані "Ост". Відповідно до цього плану після перемоги Німеччини у війні нацисти проводили етнічні чистки на території Східної Європи та колонізовували захоплені землі.

Окуповані території нацисти освоювали шляхом етноциду і терору, в результаті якого було майже повністю винищене єврейське та циганське населення. Майже 2,4 млн осіб, більшість з яких – українці (т.зв. остарбайтери), вивезли на примусові роботи до Німеччини. Близько 6 млн українців служило у збройних силах антигітлерівської коаліції, понад 3 млн з них загинуло.

Для здійснення своїх планів Німеччина поділила українські землі на: дистрикт Галичина (ввійшов до складу генерал-губернаторства 1941 р.), рейхскомісаріат "Україна" (Правобережжя разом з Волинню, більша частина Лівобережжя, а також прилеглі до Криму області), українські землі під румунською окупацією (Північна Буковина, частина Бессарабії і Трансністрія – румунська область з центром в Одесі), а також Закарпаття, яке входило до складу Угорщини. Прифронтовими областями керувала військова адміністрація.

У перші місяці війни СРСР втрачав велику кількість солдат. Німці успішно просувалися вглиб території, хоча і не так блискавично як планували. У грудні 1941 р. підрозділи вермахту зазнали першої поразки під Москвою. Внаслідок успішного контрнаступу Червона армія відкинула частини вермахту на 400 км. Проте 1942 р. під Харковом німці оточили та знищили три армії Південно-Західного фронту (21-шу, 28-му та 38-му). Це було однією з найбільших невдач СРСР у війні.

Переломною подією у війні стала Сталінградська битва 17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р. Після перемоги на Курській Дузі в липні 1943 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, а невдовзі звільнили Лівобережну Україну та Донбас. 6 листопада 1943 р. ціною 417 тис. життів був звільнений Київ. У жовтні 1944 р. вся українська територія була звільнена від німецьких окупантів.

У тому ж 1942 р. керівництво ОУН(б) прийняло рішення про формування збройних загонів самооборони. Загони мали захищати населення від німецьких, польських та радянських військових формувань. ОУН виробила свою стратегію ведення боротьби: в стані озброєного нейтралітету дочекатися закінчення війни і боротися з виснаженими окупантами за незалежну Україну. З 1943 р. всі загони української самооборони отримали назву Українська повстанська армія (УПА).

Відкриття другого фронту західними союзниками значно пришвидшили поразку Німеччини. 9 травня 1945 р. Німеччина капітулювала, а 2 вересня 1945 р. Друга світова війна завершилась капітуляцією Японії. За підрахунками дослідників, загальні людські втрати України у Другій світовій війні становлять близько 7–8 млн осіб.

Повоєнний устрій світу визначали члени антигітлерівської коаліції. Згідно з ялтинськими домовленостями між союзниками (лютий 1945 р.), двосторонній угоді з Чехословаччиною (29 червня 1945 р.) та іншими договорами більшість етнічних українських територій увійшли до складу СРСР на правах союзної республіки УРСР.

Відновлення радянської влади на українських землях не означало припинення терору та війни. Усіх, хто побував під німецькою окупацією, органи держбезпеки вважали потенційними ворогами. Протягом більше 10-ти років на теренах Західної України продовжувала боротися за незалежну українську державу УПА.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии