Зменшення залишкової вартості

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 5Следующая ⇒

1. Ек. Суть ынвестицый.

 Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки України в цілому. нині це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення.Сутність — це комплекс необхідних, глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні риси, особливості І тенденції розвитку певної матеріальної системи. Сутність розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні, причинно-наслідкові зв'язки між економічними явищам/ і процесами.В більш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладений капіталу з метою подальшого йога збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання неявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, повернути втрати від інфляції в майбутньому.Отже, інвестиції тісно пов'язані зі збільшенням капітал. Проте, щоб досягти цього, необхідно спочатку вкласти коші й Причому найчастіше

люди відмовляються від якихось благ, від споживання, щоб зберегти певну суму, яку вони потім хотіли б інвестувати. Тобто маємо ще одне економічне явище — збереження капіталу.В реальному житті люди прагнуть розмістити частину свого доходу у зберігання та інвестиції.В будь-якому розвиненому суспільстві люди повинні використовувати частину виробничих можливостей для кзпіталоутворення, а не для споживання. Тому економічна сутність Інвестування полягає не у споживанні, а у виробництві. При цьому чистий національний продукт включатиме всі споживчі товари і послуги, а також суму чистих інвестицій, які являють собою загальний обсяг Інвестицій, зменшений на суму амортизаційних відрахувань.

3.Заг класиф інвест

1) за напрямками вклад коштів: а) фін (вклад коштів в різні фін інститути: фондові ЦП, депозити), б) реальні (вклад у в-чі фонди, в основі та обор засоби. Це вклад в мат та немат активи (ліцензії, ноу-хау)).Різновидом реальн І є: - інновац (вклад немат активів, які забезпеч розв-к НТП і успішна дія конкурентів на тов ринку, - інтелектуальні (вклад в творч потенціал с-ва, в об’єкти інтелект власн, які виплив із авторського, винахідного, патентного права, права на пром зразки та корисну модель.

2) за джерелом фін: а) власні кошти інвестора(Пр пот та мин періодів, амортиз, страх сума покриття збитків за втрат майна, реінвест шляхом продажу ОЗ, довгострок фін І строк погаш яких настав в пот пер, залишок обор коштів), б) позич кошти (банк, фін кредити), в) залуч кошти (вклади засновн у залуч кап).

                   3) за формами власності: а) держ (фін-ся із коштів Держ бюджету), б) приватні (за кошти нас, прив п-ств), в) іноз (за рах позич-х іноз інв-ій корп-ій та ін п-ств).

4) Залежно від терміну освоєння: а) коротко- (до 1р), б)середньо- (1-3р), в) довгострокові (понад 3р).

5) за х-ром участі інв-я: а) прямі (найчастіше здійсн у формі кред без інв-х посередників з метою володіння контр-х пакетів акцій корп-ій або заснов-ким попитом), б) портфельні (як правило здійснює пас інвестор купуючи невел част компанії з метою отрим невел, але стабільних д-дів, такий інвестор не прагне до управління компанією).

10. Ринок цінних паперів зазвичай розглядають як складову фінансового ринку, який у найширшому сенсі є місцем, де зустрічаються ті, у кого в процесі господарської діяльності виникає потреба у коштах для розширення своєї діяльності, й ті, у кого накопичуються заощадження, що можна використати для інвестицій. Таким чином, саме на фінансовому ринку відбувається переливання коштів від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій.

Ринок цінних паперів є особливою формою торгівлі фінансовими ресурсами, сутність якої полягає у випуску та обігу цінних паперів.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових документів.

Ринок цінних паперів становить доволі розгалужену сукупність суспільних відносин, включно з державним та інституційно-правовим регулюванням їх. Він призначений для акумулювання капіталу з подальшим його перерозподілом у вигляді інвес тицій у виробничу і соціальну сферу народного господарства шляхом випуску, придбання і вільного розпорядження цінними паперами їхніми власниками.

Головна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару, наприклад нафти, полягає у тому, що товари виробляють (вирощують, видобувають), тоді як цінні папери випускають в обіг. Щоб товар дійшов до споживача, потрібна своя організація руху товарів, а для цінних паперів — своя. Товар продають один або кілька разів, а цінний папір може продаватися і купуватися необмежену кількість разів тощо.

Ринок цінних паперів — це складова ринку будь-якої країни. Підґрунтя ринку цінних паперів — це товарний ринок, гроші й грошовий капітал. Перший є надбудовою над другим, похідним стосовно нього.

14. Ринок цінних паперів України пройшов три основних етапи, що свідчить про еволюційний (об'єктивний) варіант його розвитку.

Так, для першого етапу (етапу приватизації) було характерне масове перетворен ня державних підприємств на акціонерні товариства та передача акцій у власність трудових колективів.

Відомо, що на період роздержавлення державної власності та її розподілу серед населення кожен громадянин став власником майнових сертифікатів, трансформувавши їх пізніше в акції приватизованих підприємств. Проблема в тому, що лише незначна кількість вітчизняних акціонерів змогла реалізувати свої права власності на акції, отримати доступ до процесів управління акціонерною власністю. Більшість населення - дрібні акціонери - втратила цінність цінних паперів у силу знецінення приватизаційних паперів у період 1991-1996рр., а відсутність вторинних ринків ЦП, на яких вони могли би вільно продавати або купувати акції, зробила ці процеси формальними, позбавленими реальної вартості.

Другий етап виявив себе появою перших ознак ліквідності на ринку, створенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, появою професійних учасників ринку цінних паперів (брокерів, інвестиційних компаній, фондових бірж тощо).

В Україні до 1996 р. тривав розвиток первинного ринку, який характеризувався такими параметрами, як передача державної власності через приватизаційні майнові та компенсаційні сертифікати, акціонування та приватизацію сус пільного виробництва, розвиток ринкових відносин, створення фондового ринку, зміна системи управління виробництвом, зміна суспільної свідомості тощо. І лише в 1996р., з прийняттям Закону „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", зроблено перший важливий крок на шляху створення вторинного ринку цінних паперів, його подальшого формування і розвитку.

В Україні створена досить чітка та стабільна організаційна система, що забезпечує функціонування ринку цінних паперів на професійній основі. Третій етап відображає зростання склад ності ринку: виникають інститути інвестиційних фондів, реєстраторів, депозитаріїв, номінальних держателів, удосконалюється система в цілому.

На сьогодні певною мірою ми можемо спостерігати формування четвертою етапу: активно розвиваються інститути спільного інвестування, компанії з управління активами, вдосконалюється законодавство (у 2006 р. прийнято нову редакцію Закону України „Про цінні папери та фондо вий ринок").

Згідно з чинним законодавством України статус цінних паперів мають акції, облігації підприємств, облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, векселі, депозитні (ощадні) сертифікати, приватизаційні цінні папери, казначейські зобов'язання, інвестиційні сертифікати.

15. Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.
Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
• новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;
• цінні папери (акції, облігації та ін.);
• цільові грошові внески;
• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.
Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються:
1) сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших суб'єктів інвестиційної діяльності);
2) екологічна сфера;
3) інноваційна сфера;
4) сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах);
5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.
Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою (контрактом) свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.
Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійснення.
Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.
Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації Інвестиційної стратегії компанії (фірми), підприємства па окремих етапах їх розвитку.
У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:
1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. 2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії (фірми), підприємства.
3. Забезпечення максимізації доходів (прибутку) від інвестиційної діяльності4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми), підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії (фірми), підприємства може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок добору високоприбуткових інвестиційних проектів, а з іншого - за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація доходів (прибутку) від інвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівня інвестиційних ризиків, отже ці показники мають бути оптимізовані між собою. Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми) у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

16. В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що повторюються: приріст нагромаджень — витрати — приріст капітального майна — прибуток — інвестиції (нагромадження). Постійне відтворення цього ланцюжка перетворень становить кругообіг інвестицій. Однак існують особливості кругообігу виробничих і фінансових інвестицій.

Кругообіг виробничих інвестицій, виокремлюючись у стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій, що справляє зворотний вплив на кругообіг виробничих інвестицій. У результаті це приводить до злиття, нероздільності потоків виробничих та фінансових інвестицій у межах окремої корпорації і до їх остаточного виокремлення за межі підприємства на локальних і національних ринках капіталів. Схематично кругообіг інвестицій показано на рис. 28.

Відповідно до рис. 28 виокремлюють такі основні етапи руху виробничих інвестицій, або інвестиційного процесу: перший — реалізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу створення виробничих потужностей; другий — процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); третій — реалізація продукції, одержання доходу; четвертий — розподіл доходу, формування інвестиційного попиту. Сукупність зазначених етапів руху інвестицій становить кругообіг інвестицій. З наведеної схеми випливає також, що інвестиційна діяльність відбувається як у сфері виробництва, так і у сфері обертання (обміну). У сфері виробництва інвестиційна діяльність означає створення нових інвестиційних товарів, що мають матеріально-речову форму. Це, зокрема, будівництво виробничих споруд і комунікацій, виробництво устаткування, видобування сировини, підготовка кваліфікованих кадрів тощо. Зазначена інвестиційна діяльність, тобто створення нових інвестиційних товарів, включається до складу кругообігу інвестицій конкретного підприємства тільки за умови її здійснення у власних виробничих цілях. Якщо ж нові інвестиційні товари виготовляються для інших економічних суб’єктів, то це різновид основної діяльності фірми.

19. В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що повторюються: приріст нагромаджень — витрати — приріст капітального майна — прибуток — інвестиції (нагромадження). Постійне відтворення цього ланцюжка перетворень становить кругообіг інвестицій. Однак існують особливості кругообігу виробничих і фінансових інвестицій.

Кругообіг виробничих інвестицій, виокремлюючись у стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій, що справляє зворотний вплив на кругообіг виробничих інвестицій. У результаті це приводить до злиття, нероздільності потоків виробничих та фінансових інвестицій у межах окремої корпорації і до їх остаточного виокремлення за межі підприємства на локальних і національних ринках капіталів. Схематично кругообіг інвестицій показано на рис. 28.

Виокремлюють такі основні етапи руху виробничих інвестицій, або інвестиційного процесу: перший — реалізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу створення виробничих потужностей; другий — процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); третій — реалізація продукції, одержання доходу; четвертий — розподіл доходу, формування інвестиційного попиту. Сукупність зазначених етапів руху інвестицій становить кругообіг інвестицій. З наведеної схеми випливає також, що інвестиційна діяльність відбувається як у сфері виробництва, так і у сфері обертання (обміну). У сфері виробництва інвестиційна діяльність означає створення нових інвестиційних товарів, що мають матеріально-речову форму. Це, зокрема, будівництво виробничих споруд і комунікацій, виробництво устаткування, видобування сировини, підготовка кваліфікованих кадрів тощо. Зазначена інвестиційна діяльність, тобто створення нових інвестиційних товарів, включається до складу кругообігу інвестицій конкретного підприємства тільки за умови її здійснення у власних виробничих цілях. Якщо ж нові інвестиційні товари виготовляються для інших економічних суб’єктів, то це різновид основної діяльності фірми.

21. Держава як суб’єкт інв-ої діял.

Держава в ринк-ій екон. Може виступати як в ролі інвестора, так і в ролі одного або декілька учасників. Держава впливає на інв-ня як безпосередньо (через держ. сектор екон.), так і опосередковано (через банки, позабюдж. фонди, антимоноп-і комітети та ін.).

Пряма дія держави полягає в наступному: Держ. як інвестор приймає на себе функції фін-ня тих галузей і виробництв, прод-ія яких має заг.-нац. хар-р і у відповідності із діючим законодавством може здійснювати лише на держ. підпр-х, або підпр-х приватизація яких не буде відбуватись в найближчий час.        Інв-і вкладення можуь здійснюватись державою і на паритетних частках з ін. інвесторами включаючи іноземних.

Світовий досвід представляє декілька основних форм непрямої дії держави (держава виступає як учасник). Основні з них: 1. Держ. кредитування; 2. Роздержавлення і прраватизація; 3. Держ. лізинг 4. Ліцензування і квотування; 5. Антимонопольні заходи; 6. Стандартизація. Методи непрямої дії держ. реаліз. через свої інститути як учасник інв-го процесу. 

22. Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність [3, 264].

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності:

– прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність;

– надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

– встановлення державних норм та стандартів;

– встановлення антимонопольних заходів;

– регулювання участі інвестора у приватизації власності;

– визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

– забезпечення захисту інвестицій тощо.

– бюджетно-податкова політика;

– грошово-кредитна політика;

– амортизаційна політика;

– регулювання фондового ринку;

– інноваційна політика;

– політика заохочення іноземних інвестицій;

– інші непрямі форми державного регулювання інвестиційної діяльності.

Органами державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні є: Кабінет Міністрів України, Державне агентство з інвестицій та інновацій, Національне агентство з іноземних інвестицій та розвитку, Міністерство економіки України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та низка галузевих міністерств і відомств [5,153].

На сьогодні Україною вже зроблено певні позитивні кроки на шляху до підвищення інвестиційної привабливості країни. Зокрема, створено правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Дана сфера регулюється Законами України: «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», тощо, якими передбачено:

– державна гарантія захисту інвестицій, незалежно від форм власності;

– відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов`язків щодо іноземного інвестора;

– повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі в разі припинення інвестиційної діяльності;

– застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення.

24. 9. Функціональні учасники інвестиц-го процесу.

Організація інвестиційного процесу на різних етапах освоєння інвестицій потребує широких господарських зв’язків інвесторів з іншими учасниками інвестиційного проекту. Можливість використання різноманітних форм взаємодії партнерів інвестиційних процесів спонукає до спільних інвестиційних дій різні фірми, функціями яких є надання спеціальних послуг і виконання різного роду робіт. Найчастіше з такими фірмами укладаються окремі договори, але разом з тим можливі й інші економічні відносини: залучення до складу акціонерів або співвласників, створення інвестиційних консорціумів та ін. Найбільш зручною для інвестора є фірма девелопер, яка приймає на себе відповідальність реалізувати інвестиційні проекти. Вимоги до неї: пошук найбільш вигідних об’єктів вкладення коштів інвестора, розробка його фінансування і введення в експлуатацію.        Як правило в угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими він може стати компаньйоном інвестора, відмовитись від проекту, або умови, за якими інвестор відмовляється від проекту, а фірма девелопер стає його власником. Зазвичай за свої послуги девелопер отримує від 5 до10% від загальної суми інвестицій. В ряді випадків при обґрунтуванні інвестиційного проекту для інвестора стає очевидною необхідність замість виконання будівельно-монтажних робіт придбати готові споруди, будівлі, або об’єкти. Ці послуги для інвестора здійснює рієлтер.

Інженіринго-консалтингова фірма – це фірма , яка займається розробкою на договірних засадах різного роду документації. Такі фірми накопичують банки даних про умови розміщення тих чи інших об’єктів. Інжинірингова фірма – на замовлення окремого інвестора виконує техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляє бізнес-план, може здійснювати моніторинг проекту.

25. Характеристика інвестиційного ринку.

Інвестиційний ринок – це ринок інвестиційних товарів та інвестиційних послуг. Інвестиційний ринок складається з:

- ринок об’єктів реального інвестування: 1) ринок прямих капітальних вкладень; 2) ринок об’єктів нерухомості; 3) ринок об’єктів приватизації; 4) ринок інших об’єктів реального інвестування.

- ринок інструментів фінансового інвестування: 1) грошовий ринок; 2) фондовий ринок (первинний і вторинний ).

Ступінь активності інвестиційного ринку і співвідношення окремих його елементів визначається шляхом вивчення ринкової кон’юктури. Для кон’юктури інвестиційного ринку в цілому і окремих його сегментів характерні 4 стадії: 1) підйом кон’юктури; 2) кон. бум; 3) послаблення кон. 4) кон. спад.     Процес вивчення інвестиційного ринку складається з ряду послідовних етапів: На 1 етапі здійснюється оцінка і прогнозування макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку. Результат цієї оцінки дозволяє визначити інвестиційний клімат в країні. 2 етап: оцінка і прогнозування інвестиційних галузей і підгалузей. Результат цієї оцінки використовується для галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності. 3 етап: оцінка інвестиційної привабливості регіонів. Результат цієї оцінки використовується для регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності, особливо при реальному інвестуванні. 4 етап: оцінка інвестиційної привабливості окремих підприємств і фірм.    

26. Кон'юнктура інвестиційного ринку - це форма виявлення на інвестиційному ринку загалом, або на окремих його сегментах системи факторів (умов), які визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та конкуренції [5].

Для кон'юнктури інвестиційного ринку характерні 4 стадії:

1) Підйом кон'юнктури, пов'язаний з підвищенням активності ринкових процесів у зв'язку з пожвавленням економіки загалом. Він характеризується ростом обсягів попиту на об'єкти інвестування, підвищенням рівня цін, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників.

2) Кон'юнктурний бум, пов'язаний з різким зростанням попиту на усі інвестиційні товари, які пропозиція не зважаючи на ріст, задовольнити не може. Одночасно ростуть ціни на усі об'єкти інвестування, підвищуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

3) Ослаблення кон'юнктури, пов'язане зі зниженням інвестиційної активності через спад в економіці загалом, майже повним насиченням попиту на об'єкти інвестування та деяким надлишком їх пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім і початок зниження рівня цін на більшість об'єктів інвестування. Відповідно знижуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

4) Кон'юнктурний спад - це найбільш не сприятлива стадія на інвестиційному ринку з позицій інвестиційної активності. Вона характеризується найнижчим рівнем попиту та скороченням обсягів пропозиції об'єктів інвестування. На цій стадії кон'юнктури ринку суттєво знижуються ціни на об'єкти інвестування, а доходи інвесторів та інвестиційних посередників падають до найнижчої позначки, а в ряді випадків інвестиційна діяльність є збитковою.

У зв'язку з тим, що кон'юнктура інвестиційного ринку постійно змінюється, то для формування ефективної інвестиційної стратегії та прийняття економічно обґрунтованих інвестиційних рішень її необхідно систематично досліджувати

28. Усі інвестиційні ресурси, що формуються на підприємстві для реалізації його інвестиційної діяльності, можуть використовуватися у фінансовій, матеріальній, нематеріальній та трудовій формах, див рис. 8.5.

Фінансові ресурси, зокрема, грошові кошти, в інвестиційній діяльності відіграють найбільшу роль. По-перше, вони можуть трансформуватися у будь-яку іншу форму інвестиційних ресурсів шляхом придбання предметів та знарядь праці, інновацій, робочої сили та інших елементів виробництва, а, по-друге, тільки грошові кошти дають можливість інвестору обирати будь-який об'єкт інвестування. Інвестиційні ресурси у вигляді цінних паперів, які вкладаються в об'єкти інвестування, зокрема в статутний фонд, в Україні майже не використовуються. Інвестиційні ресурси у формі матеріальних, нематеріальних та трудових вкладаються лише у процес виробництва.

Рис. 8.3. Форми інвестиційних ресурсів

Загалом, інвестиційні ресурси можна класифікувати за такими ознаками:

а) за характером власності:

? власні;

? залучені;

? позичкові.

б) за видами власності:

? державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти та кошти позабюджетних фондів, державні позики, пакети акцій та інші основні та оборотні кошти, що належать до державної власності);

? приватні інвестиційні ресурси, які містять власні та залучені кошти підприємств, а також інституційних інвесторів, у тому числі, банків, інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо.*

на рівні держави:

· кошти державного, регіонального, місцевих бюджетів, та позабюджетних фондів;

· залучені кошти державної фінансово-кредитної системи;

· позикові кошти у вигляді державних іноземних запозичень (зовнішній борг держави) та державних облігацій, боргових, товарних та інших позик (внутрішній борг держави);*

на рівні підприємства:

· власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо);

· залучені кошти, у тому числі, внески та пожертвування, кошти отримані від продажу акцій тощо;

· позичкові кошти у вигляді державних, банківських та комерційних (лізинг) кредитів та емісії корпоративних облігацій;*

на рівні інвестиційного проекту:

· кошти державного та місцевого бюджетів, позабюджетних фондів;

· кошти суб'єктів господарювання - вітчизняних підприємств

29.
Для фінансування розвитку підприємництва використовуються внутрішні та зовнішні джерела. Залучені кошти спрямовуються на забезпечення проведення операцій у звичайних умовах. З виникненням надзвичайних подій підприємство залучає ресурси для подолання руйнівних наслідків. Проведення господарських операцій за звичайних умов передбачає здійснення фінансування операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Для кожного із зазначених видів характерні певні особливості залучення та використання фінансових ресурсів. Значними є також відмінності, пов'язані зі стадією розвитку підприємства: заснування, сталого розвитку, реорганізації, ліквідації. Важливими можуть бути також і зміни, спричинені розвитком галузі, в якій функціонує підприємство.

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок власних доходів підприємства і передбачає використання таких джерел, як нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та надходження від реалізації (обміну) частини майна підприємства. Особливу роль відіграють дивідендні виплати, що спрямовуються на внутрішні інвестиції. Вони мають місце у випадках, коли власники фірми приймають рішення провести виплату дивідендів у формі власних акцій. Зовнішнє фінансування передбачає використання не власних, а залучених від інших інвесторів активів. Зовнішніми джерелами є: надходження від емісії акцій, розміщення боргових зобов'язань і збільшення кредиторської заборгованості. Крім того, зростання активів підприємства може відбуватися внаслідок одержання ресурсів від інших суб'єктів господарювання (у формі оренди, благодійних внесків, безповоротної допомоги та ін.)

30.
Найпростішим методом фінансування інвестиційних проектів є самофінансування, яке здійснюється лише за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства, до яких належать: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків; іммобілізовані надли-метод фінансування має можливість підприємства не тільки відшкодовувати затрати, а й здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, передусім, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.

Наступний метод фінансування інвестиційної діяльності - акціонування. Це метод, який використовується для фінансування великих інвестиційних проектів зі значними строками окупності витрат. При акціонуванні капітал залучається шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб, або через випуск варантів.

Інвестиційне кредитування як форма фінансування інвестиційних проектів застосовується при реалізації інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотку) та незначними строками окупності витрат.

Необхідність інвестиційного кредиту об'єктивно випливає із наявності товарно-грошових відносин, обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів що формуванню товарно-матеріальних запасів підприємств, що обумовлено недостатнім розміром наявних коштів потребам розширеного відтворення капіталу.

Державне (бюджетне) фінансування інвестиційних проектів мас державні інвестиції в основні об'єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку має свої особливості. Держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд із бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування, як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ.

Змішане фінансування - базується на комбінаціях різних методів фінансування інвестиційних проектів, і тому може бути використаним для фінансування будь-яких інвестиційних проектів.

33. Інвестиційний портфель — цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального, інтелектуального та фінансового інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому період

Формування портфеля фінансових інвестицій.Це формування здійснюється з урахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. У процесі їхнього добору у формований портфель враховуються наступні основні фактори:

- тип портфеля фінансових інвестицій, сформований відповідно до його пріоритетної цілі;

- необхідність диверсифікованості фінансових інструментів портфеля;

- необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля й інші.

Особлива роль у формуванні портфеля фінансових інвестицій приділяється забезпеченню відповідності цілей його формування стратегічним цілям інвестиційної діяльності в цілому.

Сформований з урахуванням викладених факторів портфель фінансових інвестицій повинен бути оцінений за співвідношенням рівня прибутковості, ризику і ліквідності для того, щоб переконатися в тому, що за своїми параметрами він відповідає тому типу портфеля, що визначений цілями його формування. При необхідності посилення цілеспрямованості портфеля в нього вносяться необхідні корективи.

Забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій. При істотних змінах кон'юнктури фінансового ринку інвестиційні якості окремих фінансових інструментів знижуються. У процесі оперативного управління портфелем фінансових інвестицій забезпечується своєчасна його реструктуризація з метою підтримки цільових параметрів його первісного формування.

Розроблена політика управління фінансовими інвестиціями підприємства визначає основні параметри інвестиційної діяльності підприємства в цій сфері і її найважливіші критерії.

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом добору найбільш дохідних і безпечних фінансових інструментів.

34.
Для оцінки ефективності інвестиційних проектів необхідно, зокрема, здійснювати:

o моделювання та прогнозування потоків продукції, ресурсів, коштів;

o Урахування результатів аналізу фінансового стану підприємства, котре реалізує інвестиційний проект;

o Виявлення впливу реалізації інвестиційного проекту на довкілля;

o Приведення майбутніх різночасових доходів і витрат до умов їх спів вимірності"

o Урахування чинника впливу інфляції;

o Порівняння результатів (вигод) і витрат з орієнтацією на досягнення сподіваної норми прибутку.

Критерії, використовувані для оцінки проекту, повинні відображати головні аспекти й умови його реалізації. При всім їхньому різноманітті їх можна об'єднати в наступні групи:
? фінансово-економічної;
? нормативні;
? забезпеченості ресурсами й ін.
До фінансово-економічної відносять традиційний їхній набір для ухвалення рішення щодо будь-якого проекту. Це можуть бути і звичайні фінансово-економічні показники, обумовлені в бізнес-плані, — вартість проекту, чиста поточна вартість, прибуток і рентабельність (віддача інвестицій), внутрішній коефіцієнт ефективності, період окупності й ін.
До числа нормативних критеріїв відносять: правові (норми національного і міжнародного права); вимоги стандартів, конвенцій і т.п.; екологічні вимоги; патентоспроможність і інші умови дотримання прав інтелектуальної власності. Недотримання кожного з них може зробити ефективний проект нездійсненним.
Ресурсні критерії також визначають потенційну можливість здійснення проекту і включають наступні їхні групи: науково-технічні ресурси (наявність необхідного науково-технічного заділу, фахівців відповідного профілю і кваліфікації й ін.), виробничі (наявність потужностей для виробництва даного продукту), технологічні альтернативи (варто оцінити існуючі конкуруючі технології), обсяги і джерела фінансових ресурсів і ін.

35. Метод окупності — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на використанні як критерій періоду часу (кількість років), необхідного для повернення інвестицій, вкладених у проект. Перевага цього методу як критерію добору проекту — простота розуміння і розрахунків, визначеність суми початкових капітальних вкладень, можливість ранжирування проектів у залежності від строків окупності.

Метод простої норми прибутку — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на критерії, обумовленому відношенням прибутку за звичайний повний рік їх (проектів) експлуатації до вихідних інвестиційних витрат. цей метод доцільно використовувати для розрахунку рентабельності загальних інвестиційних витрат у випадках, коли прогнозується, що протягом усього терміну експлуатації інвестиційного проекту валовий прибуток буде приблизно однакової, а податкова і кредитна система не перетерпить істотних змін

Метод дисконтування коштів — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, що базується на допущенні, що кошти, одержувані (що витрачаються) у майбутньому, будуть мати меншу (більшу) вартість, чим у даний момент.

Метод середнього рівня віддачі – один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів з визначенням їхньої прибутковості і середньої величини віддачі від вкладеного капіталу при очікуваному життєвому циклі продукції.

36.Прямолінійний

Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология