Автоматичні стабілізатори та дискреційна

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 6Следующая ⇒

2. АВТОМАТИЧНІ СТАБІЛІЗАТОРИ ТА ДИСКРЕЦІЙНА

СТАБІЛІЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА.

За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу. Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).

Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції. Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель товарів (насамперед військової

техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макроекономічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний доход  (через державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має відомі межі.

Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету.

Сучасна фіскальна політика включає прямі і непрямі фінансові методи регулювання економіки. До прямих належать способи бюджетного регулювання. За рахунок бюджету фінансуються витрати на розширене виробництво; державні закупівлі; розвиток інфраструк­тури, наукових досліджень; проведення структурної політики та ін. За допомогою непрямих методів виявляється дія на фінансові можливості виробників і на розміри споживчого попиту. Залежно від характеру використання прямих і непрямих методів розрізняють два види фіскальної політики держави: дискреційну та недискреційну.

Дискреційна політика - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва

Отже, при дискреційній політиці держава свідомо регулює свої витрати і оподаткування в цілях поліпшення економічного стану країни. При цьому уряд враховує перевірені на практиці функціо­нальні залежності між змінними величинами.

Перша залежність: зростання державних закупівель збільшує сукупний попит (споживання та інвестиції). Інша функціональна залежність показує, що зниження податків веде до зростання купівельних витрат.

Коли відбувається інфляційне зростання виробництва, уряд проводить політику заборони ділової активності - скорочує державні закупівлі, збільшує податки. У результаті знижується сукупний попит і відповідно зменшується обсяг ВНП.

Другий вид фіскальної політики - політика автоматичних стабілізаторів. Автоматичний стабілізатор - економічний механізм, який без сприяння держави усуває несприятливе становище на різних фазах ділового циклу. До основних стабілізаторів належить зміна податкових надходжень у різні періоди економічного циклу.

При дискреційній фіскальній політиці в цілях стимулювання сукупного попиту в період спаду цілеспрямовано створюється дефіцит держбюджету. Дефіцит бюджетів призводить до несплати виконаних замовлень на постачання товарів, робіт і послуг. Це, у ряді випадків, є причиною відмови підприємств від участі в державних закупівлях.

Залежно від економічної ситуації у країні здійснюється дискретна стимулююча або стримуюча фіскальна політика.

Стимулююча податково-бюджетна політика здійснюється у період спаду економіки, характеристиками якої є:

- зміна структури державного бюджету у бік виробничого сектора економіки;

- збільшення державних закупівель;

- зниження податків.

Стримуюча (обмежувальна) податково-бюджетна політика здійснюється, коли в економіці виникає значна інфляція, що характеризується:

- зміною структури державного бюджету на користь соціаль­ного сектора економіки;

- зменшенням державних закупівель;

- підвищенням податків.

Таким чином, обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Основою фіскальної політики є бюджет. Оскільки бюджет відбиває циклічність розвитку економіки, то дефіцит/профіцит бюджету – нормальне явище. Більш того, збалансований бюджет посилює циклічні коливання економіки. Бюджет потрібний для досягнення економічної стабільності.

При проведенні фіскальної політики важливу роль відіграє удосконалення оподатковування, тому що система податків регулює циклічність коливань економіки.

Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки – це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому розумінні податки – це всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду).

Дискреційна фіскальна політика змінює ставку податку – розмір податку на одиницю обкладення. Існують такі види податкових ставок:

• прогресивні, тобто розмір податкових ставок збільшується при збільшенні доходу;

• пропорційні, тобто відсоток податкових відрахувань не змінюється від розміру доходу;

• тверді (фіксовані), що установлюються на об'єкти незалежно від їхньої вартості.

Підвищення податків знижує пропозицію праці, капіталу і зменшує заощадження. Зниження податків сприяє економічному росту в довгостроковій перспективі і зниженню темпів інфляції. Інфляція зменшується внаслідок того, що стимулювання виробництва дає можливість виробляти додаткові товари, що покривають грошову масу[3, c. 105-107].

Недискреційна фіскальна політика пов'язана із так званими вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну систему. Зокрема, таким вмонтованим стабілізатором є податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прогресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки, в умовах спаду застосовується регресивний податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.[5, ст. 24]

Отже, вмонтований стабілізатор - це будь-який захід, що має тенденцію збільшувати дефіцит державного бюджету (або скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спаду і збільшувати його позитивне сальдо (або зменшувати його дефіцит) в період інфляційного зростання цін без необхідності застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів.

Автоматичні стабілізатори – це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии