Соціально-економічна сутність, цілі та засоби фіскальної політики.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 6Следующая ⇒

ВСТУП

      Актуальність даної теми полягає в тому, що в сучасних ринкових умовах держава відповідальна за економічний стан. Вплив держави здійснюється за допомогою певних інструментів втручання у економіку з метою її стабілізації. До двох основних видів цих інструментів можна віднести бюджетно-податкову і кредитно-грошову політику. У даній курсовій роботі об’єктом вивчення є саме бюджетно-податкова, або ж  фіскальна політика, тобто регулювання доходів та видатків бюджету. В умах переходу до ринкової системи господарювання методи фіскальної політики мають чи не найбільш вирішальний вплив на зростання економіки.

Сучасні економічні реалії переконливо свідчать, що побудова моделі економіки ринкового типу вимагає дослідження місця й ролі саме фіскальної політики в розвитку економіки держави. Свою безпосередню реалізацію це знаходить у цілеспрямованому впливі фіскальних відносин на формування відповідних пропорцій розвитку продуктивних сил, пропорцій розподілу факторів виробництва та його результатів, що дало б змогу гарантувати соціальний захист населення, найповніше задовольнити його потреби в суспільних економічних благах, забезпечити міжгалузевий і міжтериторіальний перерозподіл фінансових ресурсів та їх концентрацію на найважливіших напрямах соціально-економічного розвитку.

Тому метою курсової роботи є визначення економічної сутності фіскальної політики, аналізу її сучасного стану, а також шляхів її удосконалення.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі виступає державний бюджет, а конкретніше – бюджетно-податкова система України. Об'єкт дослідження є складним, оскільки дана система України тісно пов'язана з іншими – фінансовою, економічною, грошовою, політичною, тощо, та поєднує в собі складові елементи всіх зазначених систем, але функціонує відповідно до принципів та завдань, що зумовлені діяльністю бюджетного механізму України.

Предметом дослідження в курсовій роботі є фіскальна політика, як невід'ємний стратегічний елемент функціонування державного бюджету країни, а також всієї її економічної системи на макрорівні.

При написанні курсової роботи було використано ряд видань спеціальної та періодичної літератури. Також при написанні курсової роботи широко використовувалась нормативно-правова база України, зокрема Закони України про державний бюджет на відповідні роки. Важливим джерелом аналітичної інформації стали статистичні матеріали Держкомстату України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика- це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня зайнятості, зменшення циклічних коливань, впо­рядкування державних фінансів, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних економічних явищ тощо.

Цій політиці властиві такі функції:

- вплив на стан господарської кон'юнктури;

- перерозподіл національного доходу;

- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

- стимулювання економічного зростання;

- підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Фіскальна політика і стратегія регулювання економіки скеровані на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості.                                                                        

Бюджетно-податкова політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.                                                                                

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.[6, ст 421]

 Бюджетно-податкова політика держави є важливим сутнісним компонентом державного регулювання економіки. На думку Дж. Кейнса та представників неокласичного напряму, в економічні теорії саме внаслідок фіскальної політики держава здійснює основні функції з регулювання основних макроекономічних процесів та явищ ринкової економіки.

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки, яка реалізується, як правило, її інструментами, тобто через маніпулювання державними видатками і оподаткуванням. Проте слід враховувати, що бюджетна політика породжує ситуацію, коли окремі статті державних видатків не завжди є доцільними.

Здебільше розглядають такі фіскальні інструменти державного регулювання:

1) податки, які скорочують приватні витрати і внаслідок чого створюють можливість здійснення державних витрат;

2) витрати державних коштів, які спонукають підприємства виробляти певні товари та послуги, а також трансфертні виплати, що забезпечують певний рівень доходів деяким верствам населення;

3) регулювання або контроль, які стимулюють певну економічну діяльність чи примушують відмовитися від неї.

Проте, слід зазначити, що поруч із макроекономічними інструментами має місце і мікрорівень, до якого входять, перш за все, елементи формування та розподілу прибутку (амортизаційні відрахування, заробітна плата, напрями розподілу прибутку, організація управління тощо). Суб’єктами фінансового інструментарію на мікрорівні висту­пають керівні структури підприємств та корпоративних об’єднань. Вони самостійно визначають складові свого фінансового меха­нізму: систему і порядок оплати праці, напрями і пропорції роз­поділу прибутку. Ефективність і фінансові результати діяльності підприємств визначаються як вдалою організацією управління, так і дієвістю фінансових інструментів. [2, c. 139-140]

Варто розглянути більш детально засоби фіскальної політики. Традиційно вони поділяються на економічні і адміністративні. Критерієм такого поділу є безпосередність впливу засобу на мету. При застосуванні економічних засобів у суб'єктів економіки залишається певна свобода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.

За всіх відмінностей економічних та адміністративних засобів між ними є дещо спільне: жоден економічний засіб не може здійснитися без адміністративних зусиль - певних законодавчих актів та дій органів виконавчої влади.

Економічні засоби.

Бюджетно-податкова політика здійснюється через податкові ставки та пільги, розподіл податкових надходжень за рівнями бюджетної системи(місцевим, середнім та центральним), певну структуру витрат, балансування бюджетів тощо.

Заходами грошової політики є норми банківських резервів та міжбанківських кредитів, норми процента за облігаціями та терміни їх випуску, регулювання грошової бази. Завдяки цим заходам досягається збільшення(або зменшення) сукупного попиту, стимулювання (або стримування) виробництва через вплив на кредит та інвестиції тощо.

У межах соціальної політики як засоби використовуються: диференційоване оподаткування доходів, обов'язкове страхування по безробіттю та втраті працездатності, різні види соціальної допомоги.

В результаті цих заходів забезпечується необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи, обмежується безробіття, гарантується здійснення соціальних програм (підтримки сім'ї, забезпечення житлом, підвищення рівня освіченості та культури тощо).

Засобами зовнішньоекономічної політики є податки, проценти за інвестиціями, пільги виробникам, що працюють на експорт, зміни у валютному курсі. Наслідком використання цих засобів може стати стимулювання або обмеження експортних можливостей держави.

Адміністративні засоби.

До типових адміністративних засобів належать: планування обсягів виробництва та цін для підприємств, через які здійснюється природна державна монополія, антимонопольне регулювання та протидія затуханню конкуренції, розробка державних норм та стандартів (мінімальної зарплати, якості виробів, шкідливих викидів у довкілля), ліцензування експорту,

консервування частини національних ресурсів, обмеження виробництва щодо деяких його видів чи на певних територіях.[7, ст 254]

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте