Методи вимірювання рівня і динаміки продуктивності праці

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 24 из 26Следующая ⇒

Відповідно до прийнятих методів визначення об'єму проведеної продукції розрізняють наступні методи вимірювання продуктивності праці:

1. натуральний і його різновиди на основі умовно-натуральних вимірників продукції;
2. трудовий і його різновиди на основі нормованого і фактично відпрацьованого часу;
3. вартісний і його різновиди на основі показників об'єму продукції (валовою і товарною) і об'єму (чистої, умовної чистої, нормативно чистої продукції, нормативної вартості обробки, нормативної заробітної плати).

Кожен з названих методів має самостійне значення, свої особливості, певну сферу застосування від правильності вибору відповідного методу вимірювання продуктивності праці залежить достовірність і значення економічних виводів.

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці найбільш поширений для оцінки продуктивності праці на робочих місцях і в бригадах. Він може застосовуватися також і в тих галузях промисловості, де проводяться однорідні по своєму складу і споживчим властивостям виробу. Натуральний метод вимірювання продуктивності праці ширший, ніж в інших галузях, застосовуються в електроенергетиці, гірничорудній, паливно-добувній галузях промисловості, в металургії, цементній, цукровій і інших галузях. Суть методу натурального вимірювання продуктивності праці полягає в тому, що кількість виробленої продукції в натуральному виразі, зміряна у фізичних одиницях міри, довжини, маси і так далі, виражають у витратах часу на її виготовлення. Найчастіше ці витрати представляються у відпрацьованих людино-годинах, людино-дні.

Такий розрахунок дозволяє визначити величину рівня продуктивності праці - випуск конкретних споживчих вартостей (у натуральному виразі) в одиницю часу.

Це єдиний зі всіх наявних методів вимірювання продуктивності праці, тобто вироблення (w) у фізичних одиницях протягом певного часу. Динаміка продуктивності праці по цьому методу визначається індексом, що має наступний вигляд:

Значення вказаного методу вимірювання продуктивності праці полягає в тому, що він дозволяє зміряти рівні і динаміку продуктивності живої конкретної праці, ступінь його ефективності. Отримувані показники рівня продуктивності праці за умови випуску однорідної продукції можуть бути використані для міжзаводської і міжнародних порівнянь. На основі обліку продуктивності праці в натуральних показниках відкривається можливість визначити ступінь використання робочих місць, ступінь напруженості виконання норм вироблення. Здійснюючи вимірювання продуктивності праці в натуральних одиницях, створюються сприятливі умови для аналітичної роботи в частині міжзаводських порівнянь продуктивності праці.

Великі аналітичні можливості натуральних показників вимірювання продуктивності праці, що забезпечує порівнянність показників вироблення отриманих на різних ділянках і підприємствах, можливість виявлення структури сукупності на динаміку загального середнього вироблення, висувають цей метод оцінки продуктивності праці на перше місце серед інших. Проте порівняння навіть таких, здавалося б зіставних величин, як видобуток вугілля на одного робочого на шахтах і розрізах, не зовсім правомірно зважаючи на якісні відмінності вугілля, що здобувається. Показники вироблення, обчислені на основі натурального методу вимірювання, мають обмежене застосування із-за неможливості включення в розрахунок не тільки всіх готових виробів, але і напівфабрикатів, деталей, послуг на сторону, тобто всіх видів продукції і робіт, незалежно від ступеня їх готовності.

В цьому випадку успішніше може застосовуватися трудовий метод вимірювання продуктивності праці. Суть трудового методу вимірювання продуктивності праці полягає в тому, що відповідні витрати часу (людино-години, людино-день) відносять до випуску продукції в натуральному або умовно-натуральному виразі. В цьому випадку отримують уявлення про середню трудомісткість виготовлення одиниці продукції даного вигляду:

Це один з найважливіших показників ефективності виробництва, що характеризує в динаміці зниження витрат на одиницю продукції. Проте і цей метод має свої обмеження в застосуванні. При розрахунку цього індексу на практиці виникають труднощі, пов'язані з необхідністю визначення фактичних витрат праці в базисному періоді на одиницю кожного виду продукції. Такий облік буває важко організувати в багатономенклатурних виробництвах. Крім того, в індексі використовуються дані про проведену продукцію в натуральних вимірниках, тому іноді важко врахувати зміни в її якості.

У цих умовах широке застосування знаходить вартісною метод вимірювання продуктивності праці, як найбільш універсальний, такий, що охоплює загальний результат виробництва на рівні міністерств, галузі, територій, промисловості в цілому і кожного підприємства окремо.

У плануванні і обліку продукції обчислюють показник вироблення товарної і нормативної чистої продукції на одного працівника промислово-виробничого персоналу. Показник, розрахований по товарній продукції, не може характеризувати рівень продуктивності живої праці, оскільки продукція за своєю вартістю складається з витрат живої упредметненої праці. Порівнювати різні галузі між собою по показнику середнього вироблення товарної продукції не можна. На початку 90-х років середнє річне вироблення товарної продукції в оптових цінах підприємств на одного працівника промислово-виробничого персоналу в харчовій промисловості в 5 разів перевершує рівень вироблення в лісовій, деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості, то з цього зовсім не виходить, що найвищий рівень продуктивності праці спостерігається в харчовій промисловості. Але це далеко не так. Пошук найбільш точного вимірника продуктивності праці на основі вартісного методу привів до показників "очищеним" в повній або частковій мірі від цих витрат.

В зв'язку з цим в останнє десятиліття широкого поширення набула концепція вартісного вимірювання продуктивності праці на основі чистої і нормативної чистої продукції. Формула індексу продуктивності праці по вартісному методу має наступний вигляд:

де q 0 і q 1 - фактичний об'єм продукції або об'єм виробництва базисного і звітного періоду в незмінних цінах або по незмінних нормативах; Т0 і Т1 - середня облікова чисельність працівників промислово-виробничого персоналу або робочих в базисному і звітному періодах; w 0 і w 1 - середнє вироблення на одного облікового працівника або робочого в базисному і звітному періодах.

Динаміку зростання продуктивності праці на виробництві можна виявити на основі стану нормування праці, ступені виконання і перевиконання норм вироблення, а так само і на основі тих, що існують в цехах підприємства таких називаючих науково обгрунтованих норм вироблення. Статистичне вивчення стану норм вироблення і їх виконання складає важливу сторону господарської і організаторської роботи на будь-якому підприємстві. На промислових підприємствах вивчення виконання норм вироблення організоване у формі оцінки робочих нарядів, рапортів про вироблення, платіжних відомостей, табелів і тому подібне, а в цілому по промисловості або іншій галузі матеріального виробництва у вигляді всестороннього аналізу статистичної звітності.

Сама норма вироблення - це об'єм роботи в натуральному численні, який може бути виконаний в одиницю часу (годину, зміну, місяць), виходячи зі встановленої на її випуск або виробництво норми часу. Отже, норма часу і норма вироблення знаходяться між собою в зворотній залежності.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры