Характеристика уваги та уяви.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 26Следующая ⇒

Мимовільна чи довільна спрямованість і зосередженість психічної діяльності на якому-небудь об’єкті сприймання, називається увагою. Увагу треба розглядати як психофізіологічний процес, стан, яке характеризує динамічні особливості пізнавальних процесів. Увага і обумовлює вибірковість, усвідомлений чи полу свідомий вибір інформації, яка поступає через органи почуття.

Функції уваги:

1. вибір значимих (відповідним потребам) впливів;

2. ігнорування (гальмування) несуттєвих конкуруючих впливів;

3. утримання (збереження) даного виду діяльності до тих пір, доки не завершився акт поведінки (мета);

4. регулювання і контроль протікання діяльності.

Властивості уваги.

1. Об’єм (кількість об’єктів, які сприймаються одночасно);

2. Концентрація уваги – ступінь зосередженості свідомості на об’єкті (об’єктах);

3. Розподіл уваги – уміння одночасно виконувати декілька дій чи вести спостереження за декількома процесами, об’єктами (шофер, пілот, педагог);

4. Стійкість уваги – загальна спрямованість уваги у процесі діяльності. На стійкість уваги значний вплив надає інтерес;

5. Переключення уваги – перестройка уваги, перенос уваги з одного об’єкта на інший. Переключення уваги буває довільним і мимовільним. Умисне переключення уваги – участь вольових зусиль.

Види уваги.

1. Мимовільна увага – виникає сама собою; (пасивна увага). Мимовільна увага - це зосередженість свідомості на об’єкті в силу яких-то його особливостей (яскравий емоційний тон – барви, звуки, запахи).

2. Довільна увага – це свідоме зосередження на об’єкті, що регулюється. (Коли людина ставить перед собою мету діяльності).

3. Післядовільна увага – викликається через входження в діяльність і виникаючий при цьому інтерес, в результаті якого тривалий час зберігається цілеспрямованість, знімається напруга і людина не втомлюється, не глядячи не те, що після довільна увага може тягнутися годинами.

4. Сенсорна;

5. Зорова,

6. слухова;

7. Інтелектуальна (думки, пригадування).

Образи предметів чи процесів реальної дійсності, які ми сприймали раніше, а зараз подумки відтворюємо, називаються уявою.

Уявою пам’яті є відтворення, більш чи менш точним, предметів чи явищ, які колись впливали на наші органи почуття.

Уява притаманна лише людині. Як і свідомість, вона з'являється на початкових етапах історіогенезу, вдосконалюється у магічних діях, ритуалах, міфах, творах первісного мистецтва й стає вагомим чинником розвитку людства. Впродовж онтогенезу уява змінює свої функції, дедалі більше опосередковуючи процеси життя індивіда.

Позбавившися безпосередньої залежності від дії, уява дістає власну логіку розвитку - вже як особлива внутрішня діяльність. Простір життя, відповідно, розширюється: у людини з'являється засіб для створення образу бажаного майбутнього. Потреба в майбутньому спонукає до втілення образу в дійсність.

Та все ж не уява, а діяльність, практика визначає розвиток людства. Хоч би яким віддаленим від дійсності був образ уяви, він будується за її законами. Підраховано, наприклад, що з 108 фантастичних ідей, які висунув у своїх творах Жуль Верн, нездійсненими виявилися (та й то виходячи із сучасних можливостей) тільки 10, а з 50 подібних ідей О. Беляєва їх було тільки 3.

Дослідження показують, що з віком розвиток уяви уповільнюється, поступається розвиткові мислення. Навіть складається враження, що її значення в подальшому житті індивіда неухильно зменшується.

З розвитком діяльності взаємовідносини уяви та інших пізнавальних процесів, у тому числі й з мислення, міняються, але від цього її роль у діяльності не зменшується.

Так, у навчальній діяльності уява бере активну участь у відтворенні умов задач і пошукові шляхів їх розв'язку. Є чимало задач, які потребують створення наочного образу шуканого. Особливо помітною є роль уяви в літературній і художній творчості, де вона безпосередньо визначає і виникнення творчого задуму, і процес його втілення.

Виразно характеризує уяву наукове пізнання. Незважаючи на переважне значення мислення у цьому разі, уява нерідко є необхідним засобом побудови наукової гіпотези, проведення мисленого експерименту, осмислення нових фактів.

Отже, в науці уява заявляє про себе здатністю, що не поступається мисленню. Це внутрішня дія індивіда, антиципація, засіб, що дозволяє знайти шукане.

Інколи ця дія екстеріоризується, що вкотре підкреслює діяльнісну природу уяви.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США