Джерела права в апк характеризуються певними особливо-

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 151Следующая ⇒

стями:

1. Наявність уніфікованих і диференційованих правових актів.

Уніфіковані акти складають ядро законодавства агропромислового

комплексу. Уніфікація здійснюється за предметом правового регулю-

вання, а диференціація по суб'єктах аграрних правовідносин. Особли-

вість актів уніфікованого характеру полягає в тому, що вони одночас-

но адресуються ряду або групі суб'єктів, проголошують і юридично

закріплюють принципи, які лежать в основі правового регулювання їх

діяльності. До таких актів можна віднести Земельний кодекс України,

Закон України «Про державну підтримку сільського господарства

України», тощо.

Уніфіковані акти приймаються з метою приведення аграрно-

правового регулювання до єдиної основи.

Диференційовані акти законодавства – нормативно-правові ак-

ти, в основі яких лежить диференціація правового регулювання відно-

син в агропромисловому комплексі з врахуванням специфіки і особ-

ливостей статусу суб'єктів аграрного підприємництва. Диференційо-

вані правові норми мають місце в спеціальних нормативних актах –

законах «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське

господарство» та ін.

2. У законодавстві агропромислового комплексу немає єдиного

41

нормативно-правового акту, що кодифікує, хоча теоретично можли-

вість розробки не виключається.

3. Важливе місце належить актам, прийнятим Міністерством аг-

рарної політики і продовольства України, яке в межах своїх повнова-

жень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, які є

обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами

виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємст-

вами, установами та організаціями незалежно від форми власності і

громадянами.

4. Крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні,

широко застосовують локально-правові акти (Статут фермерського

господарства).

5. Для права агропромислового комплексу характерним є те, що

досить часто, галузі права і галузі законодавства не збігаються. На-

приклад, до джерел аграрного права відносяться норми, які містяться

в актах інших галузей національного законодавства, в тій частині, в

якій вони регулюють аграрні відносини, – визначають правовий ста-

тус і правосуб’єктність фізичних і юридичних осіб у сфері сільського-

сподарської діяльності, якість і безпека продовольства, сировини рос-

линного і тваринного походження, їх реалізацію. При цьому акти ос-

новних галузей законодавства, регулюючи аграрні відносини, не вхо-

дять до складу аграрного законодавства.

До видів джерел права П. М. Рабінович відносить: правовий

звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт.

Визнання правового звичаю, зокрема звичаю ділового обороту

джерелом приватного права, одержало нині нормативне закріплення у

чинному ЦК України. За аналогією до ст. 7 Цивільного кодексу Укра-

їни аграрно-правовий звичай можна визначити як правило поведінки,

яке не встановлене актами законодавства, але є усталеним у певній

сфері аграрних відносин. Усталеним певне правило звичаєвої поведін-

ки стає у разі його відповідності таким ознакам: 1) визнання усім або

більшістю населення сільського населеного пункту або регіону, на

території яких розповсюджено такий звичай; 2) існування звичаю про-

тягом значного проміжку часу, який може нараховувати декілька сто-

літь; 3) наслідком порушення звичаю, крім морального суспільного

осуду, є настання певної матеріальної відповідальності. Наприклад, у

42

селі зазвичай спільна череда випасається почергово кожним із власни-

ків тварин замість найму професійних пастухів. Договір про таке ви-

пасання не укладається навіть в усній формі, але у разі нанесення

шкоди худобі під час випасання кожен із пастухів несе матеріальну

відповідальність у вигляді відшкодування завданої шкоди. Для звичаю

існує єдине обмеження, щоб він не суперечив актам чинного законо-

давства.

Правовий звичай як джерело аграрного права має нині досить

локальне застосування. Звичаї у сільській місцевості є залишковим

явищем, яке дісталося у спадщину від общинної організації ведення

сільського господарства. Застосовуються правові звичаї переважно у

аграрних відносинах, що виникають між особистими селянськими го-

сподарствами у процесі здійснення сільськогосподарської діяльності.

Наприклад, межі між земельними ділянками окремих селянських гос-

подарств встановлювалися споконвіку і призначалися для забезпечен-

ня вільного доступу до сусідніх земельних ділянок. Таке розмежуван-

ня здійснювалося завжди і фактично здійснюється й зараз на підставі

норм саме звичаєвого права. Зазначені аграрні відносини, будучи за

своєю сутністю сервітутними, лише нещодавно одержали нормативне

закріплення у чинних Цивільному та Земельному кодексах України.

Подібні відносини існують і щодо відведення земель для прогону, го-

дівлі, напування худоби тощо.

Нормами звичаєвого права досі врегульовуються і деякі аграрно-

трудові відносини між членами особистих селянських господарств.

Так, серед селян дотепер розповсюджені відносини щодо взаємної до-

помоги у «пікові» періоди посівних і збиральних робіт, кормозаготівлі

та обслуговування худоби. Така допомога є безоплатною і здійсню-

ється переважно на зворотній відробітковій основі. Звичаєвим правом

також встановлюються розмір і види оплати праці за виконання робіт і

надання сільськогосподарських послуг. Як правило — це натуральні

та відробіткові види оплати. Поряд із цим необхідно відзначити існу-

вання значних відмінностей у правових звичаях, які врегульовують

відповідні аграрні відносини, залежно від регіональних традицій сіль-

ських громад: соціально-економічних, культурно-побутових, суспіль-

но-моральних особливостей та ін.

Правовий прецедент у вітчизняній системі права правові набу-

ває обмеженої форми тлумачень (роз'яснень), здійснюваних відповід-

43

ними вищими судовими органами в межах своєї компетенції. До судо-

вих роз'яснень як джерел права агропромислового комплексу (аграр-

ного, земельного) можна віднести постанову Пленуму Верховного

Суду України «Про практику застосування судами земельного зако-

нодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. за № 7 у

частині, що стосується земель сільськогосподарського призначення.

Важливе значення також має постанова Судової палати у цивільних

справах Верховного Суду України «Практика розгляду судами земе-

льних спорів» від 1 вересня 2003 р., де узагальнюється практика вирі-

шення земельних спорів, що виникли внаслідок реформування колек-

тивних сільськогосподарських підприємств, та ін.

Основним видом джерел права за формою виступають нормати-

вно-правові акти України.

Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ,

прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначе-

ній законодавством формі та за встановленою законодавством проце-

дурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить

норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на не-

одноразове застосування.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними підстава-

ми.

За суб’єктами правотворчості: акти вищих органів державної

влади та управління (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів

України, Президента України); акти центральних органів державного

управління (міністерств, державних комітетів); акти місцевих держав-

них органів влади та самоврядування; акти керівників підприємств і

організацій.

За формою акта: закони, укази, постанови, розпорядження, на-

кази, інструкції, правила, положення, рішення тощо.

За сферою дії: загальні, відомчі, місцеві та локальні акти.

За ступенем узагальнення: кодифіковані (Земельний кодекс);

комплексні, тобто такі, які одночасно є джерелами декількох галузей

права (Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування на випадок безробіття»); поточні.

За юридичною силою: конституція України, міжнародно-

правові акти, ратифіковані Україною; закони України (кодифіковані,

44

спеціальні); підзаконні нормативно-правові акти (постанови ВРУ, ука-

зи Президента України, нормативно-правові акти КМУ, відомчі та ло-

кальні нормативно-правові акти).

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология