Основні теоретичні моделі політичних систем (Д. Истон, Г. Алмонд, К. Дойч).

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 44Следующая ⇒

СИСТЕМА – це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один із одним, яка утворює певну цілісність, єдність. Головною особливістю соціальних систем, на відміну від природних чи технічних, є те, що вони пов’язані з вольовою, свідомою, цілеспрямованою діяльністю людей та їх різноманітних об’єднань.

ТОЛКОТТ ПАРСОНС (1902–1979) – американський соціолог, представник структурно-функціональної школи. У праці “Соціальна система” (1951) розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства були:

– суспільні цілі,– норми,– цінності– ролі.

Суспільство складається з інститутів, кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції, що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи:

– адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб'єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища.

– досягнення цілей (забезпечує політична підсистема, політика).

– інтеграція, тобто досягнення стану зв’язаності окремих диференційованих елементів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб’єктами-індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо (забезпечують правові інститути, владні структури, норми права, звичаї).

– підтримання системи (забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації – сім’я, школа, мистецтво тощо).

ДЕВІД ІСТОН (нар. 1917 р.) – американо-канадський політолог. Вперше застосував системний підхід до аналізу політики у працях “Політична система” (1953), “Концептуальна структура для політичного аналізу” (1965) і “Системний аналіз політичного життя” (1965). За вихідну модель він використав біологічні системи, які, взаємодіючи між собою та з довкіллям, зберігаються як стабільні системи. Система зазнає впливу середовища й сама активно впливає на нього для самозбереження і розвитку. Політична система подібна до біологічних систем й існує в навколишньому середовищі, яке складають інші суспільні системи – економічна, соціальна і духовно-ідеологічна.

Політичну систему Істон розглядав як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві. Здійснюється такий розподіл завдяки владі, що є атрибутом великої суспільно-політичної системи. Головне призначення політичної системи полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примушенні більшості членів суспільства погодитися на нього на тривалий час. Невиконання системою цієї функції призводить до зростання напруження в системі і навіть до її руйнування.

Взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем і всередині самої системи відбуваться на вході, всередині й на виході.

На вході – це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовища, а на виході – рішення і дії.

Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу матеріальних благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо, є формою вираження думок і дій індивідів і груп з приводу розподілу цінностей у суспільстві. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи.

Крім вимог, необхідна й їх підтримка суб’єктами та об’єктами політичного життя, політична активність. Вона охоплює всі варіанти позицій і поведінки груп та індивідів, які сприяють системі і проявляється в формах голосуванні на виборах, сплаті податків, дотриманні законів, повазі до влади, патріотизмі тощо.

Всередині політичної системи відбувається конверсія введених до неї вимог і підтримки – вони трансформуються і переробляються, в результаті чого виходом, тобто продуктом, системи є авторитарні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві та відповідні дії для їх здійснення.

На виході системи можуть бути нові закони, субсидії, пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або виших посадових осіб тощо.

ГАБРІЕЛЬ АЛМОНД (1911–2002) – розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої маї певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи.

Це система взаємодії, шо виконує функції інтеграції і пристосування яв допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність.Як і будь-яка інша система політична система виконує два базових набори функцій – входу і виходу. Є чотири функції входу і три виходу.

Функції входу здійснюються недержавними формуваннями:

політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації, а

функції виходу – державними органами.

ФУНКЦІЇ ВХОДУ:

- політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті;

- артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам;

- агрегування, тобто поєднання інтересів;

- політична комунікація.

Дві функції входу – політична соціалізація і політична комунікація – передбачають наявність сфери політичної діяльності.

ФУНКЦІЇ ВИХОДУ:

- розробка норм (органи законодавчої влади);

- застосування норм (органи виконавчої влади);

- контроль за їх дотриманням (судові органи).

Г. Алмонд зосереджує увагу на аналізі визначального значення стійких структур політичної системи.

СТРУКТУРА – це доступна спостереженню діяльність, що формує політичну систему. Конкретна частина такої діяльності людей називається роллю. Ролі – це одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, у тому числі політична, компоненти системи.

Д. Істон і Г. Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політичної системи й дали поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства в цілому. Кожний із варіантів досліджує різні сторони політичної системи суспільства.

СУТЬ ПЕРШОГО ПІДХОДУ (Д. Істон), який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають всередині.

СУТЬ ДРУГОГО ПІДХОДУ (Г. Алмонд), який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, що він концентрується на вивченні входів і виходів, а також зворотніх зв’язків, нкі встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем.

Політична система суспільства грунтується у першому варіанті як система “взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності” (Д. Істон), у другому – як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються “із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу” (Г. Алмонд). Таким чином:

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА – це інтегрована сукупність політичної влади, суб’єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і має певну соціально-політичну орієнтацію. Іншими словами політичну систему суспільства можна визначити як стійку форму людських відносин, за допомогою якої приймаються і впроваджуються в соціально-політичне життя владні рішення.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ. Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. До політичної системи належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?