Виборча система сучасної України.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 44Следующая ⇒

Виборча система - це впорядкована сукупність норм, правил і прийомів, що визначають шляхи, форми і методи утворення представницьких і інших виборних органів державної влади.

Виборча система входить як складова частина в політичну систему, але і сама, як всяка система, підрозділяється на структурні компоненти, з яких як самих загальних виділяються два:

виборче право - теоретико-юридичний компонент;

виборча процедура (або виборчий процес) - компонент практично-організаційний.

В Україні застосовуються різні виборчі системи: при виборах Президента України та на місцевих виборах - мажоритарна, при виборах народних депутатів України – змішана

Існують дві основні виборчі системи - мажоритарна і пропорційна. Вони оцінюються за трьома критеріями: репрезентативність, тобто здатність відобразити в парламенті існуючий спектр політичних сил; простота механізму виборів;

коригування результатів виборів у разі розчарування виборців у депутатах.

Мажоритарна виборча система (від фр. majorite – більшість) - передбачає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав по округу більше половини всіх голосів (50% + один голос і більш), а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості – той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Загалом мажоритарна виборча система застосовується у 76 країнах світу.

Перевагою мажоритарної системи є те, що в ній закладені можливості ефективно працюючого стабільного уряду. Вона дозволяє крупним, добре організованим партіям легко перемагати на виборах і створювати однопартійні уряди.

Основні недоліки мажоритарної системи:

значна частина виборців країни (іноді до 50%) залишається не представленою в органах влади;

партія, що отримала на виборах менше голосів, ніж її суперники, може виявитися представленою в парламенті більшістю депутатських місць;

дві партії, що набрали однакову або близьку кількість голосів, проводять до органів влади неоднакове число кандидатів.

Пропорційна виборча система - порядок визначення результатів голосування, при якому мандати розподіляються чітко пропорційно числу поданих голосів. Ця система широко поширена в сучасному світі. В країнах Латинської Америки, наприклад, вибори проводяться тільки за пропорційною системою.

В більшості країн, що застосовують пропорційну систему, до розподілу мандатів допускаються тільки ті політичні партії, списки яких отримали зверху певного встановленого відсотка голосів виборців, як правило, понад 5% (так званий загороджувальний бар'єр, покликаний перешкодити надмірній дробовій політичних партій в парламенті).

До достоїнств пропорційної системи відноситься те, що в що сформувалися з її допомогою органах влади представлена реальна картина політичного життя суспільства, розстановки політичних сил. Вона забезпечує систему зворотного зв'язку між державою і організаціями цивільного суспільства, у результаті сприяє розвитку політичного плюралізму і багатопартійності.

Основні недоліки пропорційної виборчої системи:

виникають складнощі у формуванні уряду (причини: відсутність домінуючої партії; створення багатопартійних коаліцій, що включають партії з різною метою і задачами, і, як наслідок, нестабільність урядів);

вельми слабий безпосередній зв'язок між депутатами і виборцями, що голосують не за конкретних кандидатів, а за партії;

незалежність депутатів від своїх партій (така несвобода парламентаріїв може негативно позначитися на процесі обговорення і ухвалення важливих документів).

Виборчі системи в своєму розвитку пройшли великий шлях. В ході цього процесу в післявоєнний період почалося формування змішаної виборчої системи, тобто системи, яка повинна увібрати в себе позитивні характеристики мажоритарної і пропорційної систем. В рамках змішаної системи певна частина мандатів розподіляється за мажоритарним принципом. Інша частина розподіляється пропорційно. Досвід вдосконалення виборчих систем свідчить про те, що дана система найбільш демократична і ефективна в досягненні політичної стабільності.

Класичним прикладом застосування змішаної виборчої системи є ФРН, у якій 50 відсотків депутатів Бундестагу обираються за земельними партійними списками, а інші 50 відсотків - на основі мажоритарної системи відносної більшості. Німецький досвід запозичили більшість посткомуністичних країн, зокрема Україна, Росія, Литва та ін. Змішана виборча система у нових державах пострадянського простору надійніше та об’єктивніше дозволяє віддзеркалювати політичну структуру суспільства, веде до появи впливових політичних структур замість «кишенькових» партій, які не мають популярності серед населення.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология