Тема 5. Порушення ритму та провідності у дітей

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 27 из 27

Визначення. Порушення ритму серця та провідності – це будь-який серцевий ритм, який відрізняється від нормального синусового за частотою, регулярністю, джерелом збудження серця, а також порушення зв‘язку чи послідовності між активацією передсердь та шлуночків (Кушаковський,1999).

Ритм – це три та більше скорочень серця, котрі ідуть підряд. При порушенні утворення імпульсу в синусовому вузлі – номотопні аримтії. При утворенні імпульсу не в синусовому вузлі – гетеротопні або ектопічні. При цьому ектопічний центр збудження бере на себе роль водія ритму.

Аритмії виникають у дітей будь-якого віку та пов‘язані з різноманітними причинами:

- органічні захворювання серця (природжені та набуті вади, міокардити, кардіоміопатії);

- спадкові захворювання сполучної тканини;

- нейром‘язеві дистрофії, тощо;

- екстракардіальні (захворювання нирок, легень, ендокринна патологія, інфекційні захворювання);

- порушення зі сторони ЦНС та вегетативної регуляції серцевого ритму;

- рефлекторно (при кашлі, зміні положення тіла).

До 47% аритмій носять функціональний характер.

Робоча класифікація порушень серцевого ритму та провідності (Ісаков І.І. з співав., 1984)

I. Порушення утворення імпульсу

А. Номотопні порушення ритму:

1) синусова тахікардія;

2) синусова брадикардія;

3) синусова аритмія;

4) міграція водія ритму;

5) синдром слабкості синусового вузла

Б. Гетеротопні (ектопічні) порушення ритму:

1.Екстрасистолія:

а) передсердна, атриовентрикулярна, шлуночкова;

б)поодинока, групова, аллоритмічна, інтерполірована, парасистолічна;

в) рання, пізня.

2.Пароксизмальна тахікардія:

а) суправентрикулярна (передсердна, атріовентрикулярна);

б) шлуночкова.

3. Непароксизмальна тахікардія:

а) передсердна з атриовентрикулярною блокадою та без неї;

б) атріовентрикулярна

в) шлуночкова.

4.Тріпотіння та миготіння передсердь.

5.Тріпотіння та миготіння шлуночків.

II. Порушення провідності.

А. Синоаурикулярна блокада

Б. Внутрішньопередсердна блокада

В. Атріовентрикулярна блокада I, II, III ступенів.

Г. Внутрішньошлуночкова блокада:

1) Однобічна, двобічна

2) Неповна, повна

3) Постійна, транзиторна.

III. Комбіновані аритмії

А. Парасистолії

Б. Атриовентрикулярна дисоціація

В. Синдром передчасного збудження шлуночків.

Діагностичні критерії:

а) клінічні: перебої, відчуття „завмирання" серця, серцебиття, головокружіння, зомління,тощо.

б) ідентифікація варіанту порушення серцевого ритму здійснюється за допомогою інструментального обстеження, насамперед – ЕКГ.

Інструментальні та лабораторні дані включають: ЕКГ у спокої, ЕКГ з дозованим фізичним навантаженням. ЕКГ з медикаментозними пробами, кардіоінтервалографія, кліноортостатична проба, вивчення рівня електролітів крові, за показами - добовий холтеровський моніторинг, електрофізіологічні дослідження, ехо- та доплерехіокардіографі, тощо.

Синусова тахікардія

пришвидшений синусовий ритм в стані спокою (при регулярному ритмі). Виділяють фізіологічну, патологічну та медикаментозну.

Фізіологічна – це фізіологічна відповідь автоматичних клітин на екзогенні та ендогенні впливи: фізичне навантаження, больові подразники, гарячку, вегетодистонії підліткового періоду, тощо. Патологічна - на фоні органічного ушкодження серця, екстракардіальній патології (туберкульозна інтоксикація, гіпертиреоз, гіпоксія).

Медикаментозна – при тривалому прийомі симпатикоміметиків, препаратів атропіну, глюкокортикоїдів.

Клініка: скарги частіше відсутні, рідко – неприємні відчуття в ділянці серця. Аускультативно – правильний пришвидшений ритм, посилений I тон на верхівці.

На ЕКГ – синусового походження зубець Р позитивний у I, II стандартних та aVL, V_3-V₆ відведеннях, від‘ємний - у aVR відведенні. Інтервали R-R регулярні.

Лікування:

- терапія основного захворювання;

- лише при стійкій СТ нейровегетативного генезу, неефективності седативної терапії призначають β-адреноблокатори: оксипренолол (тразікор), пропранолол

Синусова брадикардія

Сповільнений серцевий ритм: до року – 80-90 уд./хв; 1-3 роки - 80-700 уд./хв; 4-6 роки – 70-60 уд./хв; 7-11 років –60-50 уд./хв; 11-14 років –50-40 уд./хв.

Причини: підвищений тонус блукаючого нерва або знижений тонус симпатичного нерва; безпосередній вплив на клітини синусового вузла гіпоксії, ацидозу, інтоксикації.

Розрізняють такі типи:

Фізіологічна СБ – посилений тонус n.vagus, заняття спортом, під час сну чи відпочинку. Можливий вроджений варіант.

Патологічна:

А. Неврогенна СБ – обумовлена захворюваннями ЦНС: пухлини, менінгіти, черепно-мозкові травми.

Б. Кардіогенна СБ – при ушкодженні міокарда (міокардити, міокардіосклероз).

В. Медикаментозна СБ - при прийомі b-адреноблокаторів, серцевих глікозидів, резерпіну, калію.

С. При захворюванням травного каналу, печінки, гіпотиреозі.

Клініка.

Головні болі, головокружіння, болі в ділянці серця, нестача повітря, відчуття страху.

На ЕКГ – правильний синусовий повільний ритм, здовженя інтервалу R-R та Т-Р. За рахунок підвищення тонусу блукаючого нерва може бути знижений вольтаж зубця Р, підвищений – зубця Т.

Лікування.

При наявності суб‘єктивного дискомфорту та клінічних симптомів (головокружіння, артеріальна гіпотензія) призначають препарати, які знижують активність блукаючого нерву, та психостимулятори.

Синусова аритмія це нерегулярний синусовий ритм з варіабельністю інтервалів R-R більше, як на 10%. Є два типи СА: дихальна та нереспіраторна.

Дихальна пов‘язана з актом дихання (на вдозі ЧСС збільшується, на видосі – зменшується). Це обумовлено рефлекторним впливом на синусовий вузол блукаючого та симпатичного нервів у різні фази дихання. Вона зникає після подразнення симпатичного нерву (затримка дихання).

Нереспіраторна – при міокардитах, кардіоміопатіях, лікуванні серцевими глікозидами, підвищення внутрічерепного тиску.

На ЕКГ – різні за тривалістю інтервали R-R. Всі інші комплекси не змінені.

Лікування - дихальна не потребує. Нереспіраторна – вимагає лікування основного захворювання та призначення препаратів, які покращують мозковий кровообіг та трофічні процеси в ЦНС (пірацетам, пангамат).

Екстрасистолія.

Передчасне, позачергове сокрочення серця чи його окремих камер, викликане імпульсом з ектопічного вогнища збудження. За локалізацією цього вогнища збудження ЕС поділяють на суправентрикулярні (верхньо-, середньо- та нижньопередсердні, з АВ-з‘єднання) та шлуночкові (право-, лівошлуночкові).

Якщо ЕС походять з одного гетеротопного вогнища, то їх називають монотопними (монофокусними); якщо з різних – політопними. Якщо комплекс QRS деформований – ЕС називають аберантною; одинакова форма комплексу – мономорфна; різна форма комплексу – поліморфна. За часом позачергового скорочення ЕС ділять на надранні («R на T»), ранні (нашарування на верхівку чи висхідну частину попереднього зубця Т), пізні (попадають на середину інтервалу Т-Р). Пізні можуть бути інтерполіровані або вставні, тобто не порушують нормальний ритм і не мають компенсаторної паузи.

За частотою ЕС ділять на рідкі (1-3 ЕС на хвилину), середні (8-10 ЕС на хвилину) та часті (більше 10 на хвилину).

При згрупованості та послідовності виникнення ЕС ділять на поодинокі, групові та аллоритмічні. Декілька послідовних ЕС називають груповими, більше 3-6 послідовних ЕС – коротним приступом пароксизмальної тахіардії, аллоритмія – це послідовна, регулярна поява ЕС(після кожного нормального скорочення – бігемінія; кожного другого нормального – тригемінія; кожного третього нормального – квадригемінія).

Лікування залежить від її генезу і повинно бути комплексним.

- нормалізація режиму нічного та денного відпочинку;

- ЛФК, водні процедури (тонізуючого чи седативного типу);

- з раціону харчування виключають каву, чай, гострі страви, куріння (для підлітків та юнаків);

- відмінити лікарські препарати, які стимулюють симпатичну нервову. Не потребують антиаритмічного лікування поодинокі лабільні передсерді та шлуночкові ЕС у практично здорових дітей, спортсменів, які зникають після ортостатичної проби, фізичного навантаження, атропінового тесту (вагозалежні) чи симпатикозалежні (ті, які з‘являються в стоячому положенні чи при фізичному навантаженні і зникають в спокої і після проби з обзиданом).

При суправентрикулярній ЕС, стійкій, частій чи груповій, політопній, на фоні симпатикотонії з суб‘єктивними відчуттями призначають верапаміл, пропранолол чи окспренолол курсом 10-12 днів з переходом на аміодарон протягом 7-10 днів з наступним призначенням підтримуючої дози (1/3 від терапевтичної).

При суправентрикулярній ЕС на фоні ваготонії краще призначити етмозин, прокаінамід.

При шлуночкових ЕС найефективнішим є пропафенон (ритмонорм), етмозин, етазицин.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману