Отже, аналіз запропонованих взаємовідносин людини і довкілля дає змогу стверджувати про необхідність формування “суб’єкт-суб’єктних” взаємовідносин, тобто екологічної спрямованості особистості.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 25Следующая ⇒

Зміна характеристик суб'єктивного ставлення до природи може бути не тільки опосередкованим наслідком засвоєння особистістю певних знань, умінь і навичок, а й результатом цілеспрямованої психолого-педагогічної корекції, спрямованої безпосередньо на формування ставлення, що характеризується заданими соціально бажаними параметрами. Таким чином, формування екологічної спрямованості особистості вимагає застосування цілого комплексу психолого-педагогічних впливів, тобто має здійснюватися в контексті екологічної освіти й екологічного виховання молоді в нашій країні.

Основні поняття

Суб'єктивне ставлення – це основа суб'єктивного світу особистості, яке відображає реальні, об'єктивні ставлення особистості до світу, фіксує характер її переваг у різних сферах і через них впливають на поведінку загалом.

Суб'єктивне ставлення людини до природи – це досить складна з психологічної точки зору сфера взаємодії людини зі світом, де знаходять вираз позиція особистості, її погляди і установки, обумовлені рівнем розвитку екологічної свідомості та рівнем вихованості.

Суб'єктифікація – процес і результат наділення об'єктів і явищ світу здатністю здійснювати специфічно суб'єктні функції, в результаті чого вони відкриваються сприймаючому як суб'єкти.

Основні типології ставлення до природи – це характер модальності за шкалою «об'єктна – суб'єктна», характер модальності за віссю «прагматична – непрагматична» і переважаючий компонент інтенсивності: перцептивно-афективний, когнітивний, практичний і вчинковий.

Перцептивно-афективний об'єктно-непрагматичний тип – це тип суб'єктивного ставлення до природи об'єктивно-непрагматичної модальності, що характеризується переважанням перпептивно-афективного компонента інтенсивності.

Когнітивний суб'єктно-непрагматичний тип – це тип суб'єктивного ставлення до природи суб'єктно-непрагматичної модальності, яка характеризується домінуванням когнітивного компонента інтенсивності.

Когнітивний суб'єктно-прагматичний тип – це тип суб'єктивного ставлення до природи суб'єктно-прагматичної модальності, яка характеризується переважанням когнітивного компонента інтенсивності.

Практичний об'єктно-прагматичний тип – це тип суб'єктивного ставлення до природи об'єктно-прагматичної модальності, що характеризується переважанням практичного компонента інтенсивності.

Вчинковий суб'єктно-непрагматичний тип ставлення характерний для активних учасників різних екологічних рухів: «зелених», «блакитних патрулів» тощо.

Ставлення людини до природи має три параметри: психологічна "протиставленість – включеність"; "об'єктно-суб'єктне" сприйняття природи; "прагматичний – непрагматичний" характер взаємодії.

Екологічна свідомість виділяє дві різноспрямовані тенденції – це антропоцентрична, природоцентрична та екоцентрична.

Антропоцентрична екологічна свідомість – це сукупність уявлень про людину як надістоту, що володіє безмежними можливостями у підкоренні природи. Характерним для даного типу екосвідомості є суто прагматичний характер взаємовідносин суспільства з природою, що обумовлений, перш за все, економічним зиском.

Природоцентрична екологічна свідомість – це система уявлень про світ, що базуються на ідеї залежності соціуму від природи. Свідченням проникнення природоцентричних установок у буденну свідомість є, наприклад, радикалізація діяльності “зелених” у Західній Європі.

Екоцентричний тип екологічної свідомості – це система уявлень про світ, для якої характерна орієнтованість на екологічну цілеспрямованість, відсутність протиставлення людини і природи, суб'єктне сприйняття природи, баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії з нею.

Якість життя – це сприйняття людиною своєї позиції у житті, у тому числі фізичного, психічного та соціального благопо- луччя, залежно від якості середовища, в якому вона живе, а також рівня задоволення життям та іншими складовими психологічного комфорту"

Задоволеність життям – це оцінка усіх умов життя, формована на основі порівняння індивідуальних домагань та актуальних досягнень

Сенс – це є об’єктивна наповненість, це і змістовний критерій життя. Життя будь-якої особи може мати сенс, і незалежно від її осмислення

Осмисленість – це є суб’єктивне ставлення до життя, і усвідомлення її сенсу.

Сенс життя особистості – це об’єктивна реалізація особистості в процесі життєдіяльності в різних її сферах. Він, є спектром смислів і також цілей.

Питання для самостійного опрацювання та обговорення: суб’єктивне відношення до природи в онтогенезі, соціогенезі та його розвиток,. Ієрархічні рівні суб’єктивного образу: перцептивний, семантичний, амодальний. Психологічні підходи до вивчення суб’єктивного образу життя. Методичні можливості та засоби психодіагностики екологічної свідомості. Методи збору та аналізу змістовної екопсихологічної інформації. Методи та організація інструментального екопсихологічного дослідження.

Рекомендована література:

1. Кравченко С.М., Костицький М.В. Екологічна етика і психологія людини.— Львів: Світ, 1991.— 104 с.

2. Маценко Ж. Духовність людини та природне довкілля: психологічні механізми взаємозв’язку. Педагогічний аспект // Завуч. – 2004. – №7. - С.28-29.

3. Скребець В. О. Екологічна свідомість: Історичний розвиток, сучасний стан, психологічна діагностика: Наук.-метод. посібник.— Чернігів, 1997.— 66 с.

4. Скребец В. А. Екологическая психология: Учеб. пос.— К.: МАУП, 1998.— 144с.

5. Словарь-справочник по экологии / [сост.: К.М. Сытник, А.В. Брайон,
А.В. Гордецкий и др.]. – К.: Наукова думка, 1994.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности