Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, що існували на певних етапах історії людства.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 78Следующая ⇒

Основні причини зміни типів держави:

· розвиток продуктивних сил і відповідна зміна виробничих відносин;

· зміна соціальної структури суспільства;

· зміна домінуючого в економіці класу або іншої панівної, керівної групи суспільства, встановлення нового співвідношення класових та інших соціальних сил;

· перехід державної влади до представників іншого класу (союзу класів), іншої нації або іншої соціальної групи, а отже, зміна соціальної сутності держави.

Найчастіше визначають такі історичні типи держав: рабовласницький, феодальний, буржуазний та соціалістичний і сучасний типи.

Рабовласницький тип держави характеризується такими ознаками:

1) поділ суспільства на вільних і рабів;

2) відсутність у рабів елементарних людських прав («розмовляюче знаряддя»);

3) панівна роль вільних великих землевласників та військової верхівки;

4) зневажання фізичної праці;

5) переважно автократичний та олігархічний характер політичних режимів.

Феодальному типу держави притаманні такі риси:

1) власність феодалів на землю закріплена у феодальному праві, яке складає основу суспільства;

2) закріплення у праві майнової та особистої залежності від феодалів-землевласників;

3) правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;

4) набуття багатими містами права на самоврядування;

5) створення станових представницьких органів (парламенти, земські собори);

6) закріплення ієрархії взаємовідносин (сюзеренітет-васалітет) у середовищі дворянства;

7) вплив церковного (канонічного) права на суспільне і особисте життя;

8) найпоширеніша форма правління – монархія.

Характерними рисами буржуазного типу є:

1) правове закріплення формальної рівності громадян перед законом;

2) проголошення принципу законності;

3) визнання особистих і політичних прав людини;

4) проголошення свободи, недоторканості й непорушності приватної власності;

5) зосередження основних зусиль держави на функціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;

6) скасування дворянських та інших станових привілеїв;

7) процес зрощення державного апарату з фінансовими монополіями;

8) множинність форм правління (парламентська монархія, парламентська і президентська республіки та ін.).

Соціалістичному типу держави притаманні такі характерні риси:

1) проголошення диктатури пролетаріату, що поступово переростає у загальнонародну державу;

2) заперечення принципу розподілу державної влади і закріплення керівної ролі комуністичної партії;

3) офіційне закріплення марксистсько-ленінської ідеології як єдиної в країні;

4) правове закріплення інтересів держави над інтересами особистості;

5) заборона приватної власності та підприємництва;

6) монополія державної власності в господарстві країни;

7) проголошення однією з головних функцій держави охорону соціалістичної власності;

8) юридичне закріплення обов’язку громадян працювати;

9) акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних прав людини^[3].

Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою державної діяльності. Сучасні держави в найбільш розвинутих суспільствах забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення і захист основних прав та свобод людини. Її економічною основою є наявність серед населення значної кількості саме власників засобів виробництва та результатів їх виробничої діяльності, рівноправність різних форм власності – приватної, комунальної і державної. Важливою ознакою сучасної держави є відсутність протилежності між державною формою організації суспільства і її соціальним змістом.

Теорії походження держави

В юридичній літературі існують різноманітні теорії походження держави.

Теологічна – (Фома Аквінський): проголошення походження держави від Бога, обґрунтовує її вічність і непорушність, будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх.

Патріархальна теорія – (Аристотель, Фільмер): держава походить від сім’ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім’ї. Отже, абсолютна влада монарха – це провадження батьківської влади.

Договірна теорія – (Гроцій, Спіноза, Гоббс, Руссо): держава виникла в наслідок об’єднання людей на основі договірної згоди, що одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення.

Психологічна теорія – (Л. Петражицький): держава виникла в наслідок психологічних потреб людей жити в рамках організованого суспільства, колективної взаємодії. Народ – є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва.

Теорія насильства – (Каутський, Дюрінг, Гумплович): держава – це результат завоювання одного племені іншим, поневолення одного народу іншими.Держава – це така сила, яку утворюють завойовники для утворення в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців.

Органічна теорія – (Г. Спенсер): держава як біологічний організм народжується, розмножується старіє і гине і має політичне тіло: руки, ноги, голову, тулуб, що виконують відповідні функції.

Матеріалістична (класова) теорія (Маркс, Енгельс): держава виникла внаслідок розколу суспільства на класи, і держава – це історично проходяще, тимчасове явище: виникла разом з виникненням класів і помре разом з зникненням класів.

Серед інших теорій слід відмітити космічну (виникнення держави пояснюється заведення на землю політичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями); технократичну (виникнення держави полягає начебто у необхідності здійснювати управління технічними засобами та знаряддями праці); мусульманську (держава у мусульманам виникає як служитель мусульманського права і слідкує за правилами відправленням правосуддя) та інші теорії.

Теорії проходження права

Сучасна юридична наука має багато різноманітних теорій походження права: природно-правова, психологічна, позитивіська та ін.

Теорія природного права виникла у ХVІІ–ХVІІІ ст.

Загальні риси та основні положення:

· право виникло з природи людини, з розуму і існує незалежно від держави;

· природне право притаманне всім людям, воно вічне і незмінне, не залежить від держави і позитивного права, історичного передує їм, воно пов’язане і випливає з загальної справедливості і вічної правди. Природними невідчужуваними правами людини будуть такі як право на свободу, рівність і власність. Ж.-Ж. Руссо: «Свобода є наслідком людської природи»;

· право, яке твориться державою, має значення лише тоді, коли воно відповідає основам природного права.

У ХХ ст. Виникла теорія «відродженого природного права»:

· природне право породжується не державою, а випливає з природи людини і має відповідати духові справедливості, вищому розумові, природному стану душі;

· право поділяється на постійне природне право і тимчасове позитивне право. Останнє залежить від природного права і має йому відповідати.

У ХІХ ст. виникала концепція позитивізму. Її представники Д. Остін, К. Берг, М. Коркунов, Г. Шершеневич. Основні положення даної концепції:

· виступали проти дуалізму теорії природного права, тобто уявлення природного права, тобто уявлення проте, що поряд з позитивним правом існує більш високе право природи;

· закликали до вивчення тільки позитивного права, виключаючи необхідність його оцінки і критики;

· завдання науки вбачали в простому описі або систематизації норм права, їхньому формальному аналізові; відкидали пізнання сутності права.

Соціалістична концепція права. Засновником цієї концепції був Є. Ерліх.

Основні положення:

· право корениться не в законах, а в самому суспільстві, і тому джерело права слід шукати в поведінці людей, які реалізують право;

· право має вивчатись юриспруденцією системно, з урахуванням його функціонування, у тісному зв’язку з суспільством;

· законодавець тільки виявляє і розкріплює право, вже знайдене юристами практиками і суддями.

В сучасній науці соціалістична концепція представлена Гарвардською школою права (Р. Паунд) і «реалістами» (Д. Френк, М. Коген).

Гарвардська школа права вивчає право в тісному зв’язку і взаємодії з суспільством. Право оголошується головним інтересом соціального комплексу, який функціонує у суспільстві з метою забезпечення загальної єдності.

Реалістична концепція права не визнавала норм поведінки, виражених у законах і прецедентах. Право – це практична діяльність суддів і посадових осіб адміністративного апарату, тому що саме там створюється реальне право. Таке право не може мати властивості нормативності і є категорією непізнаванною, залежить від почуттів, емоції.

Психологічна теорія права виникла у ХІХ ст., а найбільшого поширення досягла на початку ХIХ ст. Її засновники були Л. Петражицький, Г. Тард, Л. Кнапп та інші.

Основні позиції психологічної теорії права:

· право – це психологічний процес;

· джерелом права є переживання і емоції людини;

· право є офіційне (там, де застосовується державною владою), і неофіційне (це право соціальних груп і різних спільнот, право взагалі);

· головним є інтуїтивне право (право, що склалося у психіці індивіда як результат його самовизначення у суспільстві), а не позитивне, так як інтуїтивне право динамічне і завжди виражає інтереси людини.

Отже, в теорії держави і права не існує єдиного погляду на закономірності виникнення держави і права. Існує безліч різноманітних теорій виникнення держави і права, акцентується увага на певних процесах і закономірностях.

Тема 2

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры