Мова як спосіб буття літератури. Зображально-виражальні

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 10

Можливості слова

Мова – це система звукових знаків, загальноприйнятих у межах даного суспільства, які називають об’єктивно існуючі явища і поняття, а також сукупність правил їх комбінування в процесі вираження думок; етногенетичний код нації, основа її моделі світобачення та діяльності.

Функції мови: комунікативна, пізнавальна, мислетворча, репрезентативна, експресивна, прагматична, метамовна, акумулятивна, інформативна, оцінна, волюнтативна, емотивна, естетична.

Розвиток мови, зумовлений зовнішніми та внутрішніми чинниками, відображають усні та писемні пам’ятки, вказуючи на її синхронну стійкість і діахронну динаміку.

Мова забезпечує організацію і координацію різних типів суспільної діяльності, культури, побуту, науки, письменства; свідчить про інформативне, комунікативне, духовне, естетичне багатство людської свідомості; є чинником консолідації нації.

Кожна національна мова має тисячолітню історію (див. інформацію про мовні сім’ї тощо); її сучасний стан відображає життєдіяльність і світогляд певної етнічної спільноти, яка й вирізняється завдяки своїй мові.

Українська мова виникла на основі говорів Наддніпрянщини – київського, черкаського, полтавського, слобожанського); на сьогодні має сформовані три основні групи діалектів – північну, південно-західну, південно-східну.

(Проблеми розвитку мови!)

(Проблеми «відсутності мови»!!! – фізіологічні, ситуативні, історичні: це крок назад, деградація )

Різновиди мови:

1. усна (має звукове вираження) й писемна (має графічне відтворення);

2. побутова (слугує засобом повсякденного спілкування) й літературна (унормована, впорядкована, відшліфована форма загальнонаціональ-ної мови, зафіксована словниками тощо, що становить фундамент духовної культури нації);

3. за сферою використання: дитяча, наукова, ділова, мова художньої літератури, мова ЗМК;

4. за комунікативною традицією: мова фольклору (народнорозмовна), мова книжна.

Мова художньої літератури – це система мовних засобів, які забезпечують формування і структурування художньої дійсності.

МХЛ співвідноситься із загальнонаціональною мовою, зокрема з її літературним каноном, його соціальними, психічними, релігійними та ін. екстралінгвістичними нормативами, використовує різні функціональні стилі.

МХЛ називають ще глосемою (стилемою, експресемою) і розглядають як функціональний різновид літературної мови. Проте від ЛМ її відрізняє: а) «нелітературний компонент» – просторіччя, вульгаризми, діалектизми тощо; б) вираження естетичних категорій, особливе емоційне, ритмо-інтонаційне забарвлення, експресивне моделювання висловлювання, яке здійснює емоційно-естетичний вплив на реципієнта.

МХЛ, таким чином, становить собою підкреслено індивідуалізовану форму мовлення, що емоційно увиразнює ставлення мовця до предмета його висловлювання й має естетичний потенціал.

МХЛ відрізняється і від мови повсякденного побутово-практичного спілкування, яка виконує комунікативно-інформативну функцію, й від мови наукової, спрямованої на реалізацію переважно інформативної функції. МХЛ не є способом оприлюднення фактів, а служить ейдологічній (образотворчій) меті завдяки засобам своєї виразності.

Ознаки виразності МХЛ:

1) логічно-смислова точність (досконале володіння автора національною мовою, знання її нормативної бази і всього мовного багатства, вміння влучно добирати слова);

2) емоційність (поетичне відчуття слова, здатність автора нестандартно висловлюватися й доповнювати зображене настроєвістю);

3) індивідуалізованість (уміння автора віднайти свою мову, свій стиль; крім того, диференціювати мовлення персонажів).

Функції МХЛ:

1) зображувальна (образотворча, конструктивна) – митець через слово матеріалізує свої образні уявлення; називаючи речі їх іменами, робить свій творчий уявний світ умовно зримим; формує текст як мовленнєву оболонка твору; *Текст – зафіксований графічно знаковий мегаобраз, що об’єднує автора й читача своєю архітектонікою, але на рівні дискурсу (міркування) та уявлення постає як авторський і читацький твори;

2) характерологічна – відображує внутрішній світ суб’єктів мовлення (персонажів);

3) оціночно-виражальна (дешифрує авторське ставлення до зображуваного).

МХЛ характеризується єдністю змісту і форми, вільним використанням лексики, різних прийомів перенесення значення, стилістичних фігур. Полем її побутування є конкретний текст, як правило, письмовий (можливий і усний: В. Сосюра, Є. Мовчан).

Слово є пластичним матеріалом, здатним передавати будь-яку інформацію в найтонших змістових нюансах, почуттях і відтінках. В образну систему художньо-літературного зображення обов’язково входять художній час і простір (хронотоп), крім персонажів; у змістову – оцінка зображеного, пафос; разом твір є вираженням певного естетичного концепту автора.

Носіями МХЛ є: словник (тезаурус) та ідіостиль письменника, стилістика школи (течії, напряму), вагомі видання певного історичного періоду.

Мова українського письменства протягом ХІ–ХУІІІ сс. ґрунтувалася на книжній традиції, з 1798 р. – на народній мовній основі.

(!!!Учення О. О. Потебні про твір і слово).

Слово в тексті художньо презентується на фонетичному, лексичному, етимологічному, словотворчому, семантичному, синтаксичному тощо рівнях (див. іконка, імагологія) через засоби увиразнення мовлення.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов