Тренування в діях при перекиданні човна

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 35 из 56Следующая ⇒

1. Для перекидання човна або для перевертання перекинутого човна використовуються наступний порядок і команди:

а) “Підготуватися до перекидання!”. Це підготовча команда для екіпажу, за якою особовий склад піднімає весла над головою лопатями назовні. Перед перекиданням рульовий проводить довгий розрахунок екіпажу;

б) “Передати весла!”. Всі весла передаються назад і збираються дев’ятим і десятим номерами екіпажу;

в) “Перекинути човен!”. Весь особовий склад, окрім третього, п’ятого і сьомого номерів, зістрибує у воду. Перший номер екіпажу утримує носовий булінь. Вони беруть в руки мотузки для перекидання (переконавшись, що вони пропущені під страхувальним леєром) і стають на корпус човна навпроти люверсів, в яких протягнуті мотузки для перекидання. Потім човен перевертається 3-м, 5-м і 7-м номерами, які натягують мотузки і випрямляють ноги. Як тільки човен відривається від води, 4-й номер хапає його за носову частину і допомагає йому перекинутися. Як тільки човен перекинеться, 4-й номер допомагає 3-му і 7-му номерам забратися назад на човен, 5-й номер в цей час утримує його в центрі, тримаючись за ручку, човен знову перевертається тим же способом. 5-й номер допомагає човну перекинутися назад і допомагає решті частини екіпажу залізти в човен;

г) обов’язки рульового. Як тільки човен перекинувся, рульовий подає команду розрахуватися за порядком номерів: “На довгий розрахунок – розрахуйся!”, щоб переконатися в тому, що ніхто не залишився під човном або не потонув. Розрахунок за порядком номерів повинен проводитися завжди при кожному перевертанні човна.

Тренування у русі по річці

1. Характеристика річки:

а) перш ніж починати рух по річці, необхідно з’ясувати місцеві умови;

б) закрут – це поворот русла річки;

в) коліно – це пряма ділянка річки між двома поворотами;

г) залив – це тупикове відгалуження від річки. Зазвичай він достатньо глибокий, його можна відрізнити від справжньої річки за значно меншою течією;

д) затон – частина річки, де унаслідок ерозії берегів і зміни русла річки течія відсутня. Для затонів характерне значне засмічення затонулим деревом і сміттям;

е) острів – зазвичай краплеподібна ділянка суші, виступаюча на основній течії річки. До сторони острова, що знаходиться з боку течії, прибивається сміття, тому його необхідно уникати;

и) течія річки у вузьких місцях зазвичай сильніша, ніж у широких;

к) течія максимальна із зовнішнього боку закруту; мілини і плеса знаходяться із внутрішнього боку закруту;

л) піщані коси розташовані в місцях, де в основне русло річки вливаються притоки;

м) рульовий і перший номер екіпажу (і спостерігач, якщо призначається) повинні вести спостереження за поверхнею води на предмет перешкод і виступаючої рослинності, і запобігати висадці на мілину.

Навігація

За навігацію відповідає командир підрозділу (патруля). Існує три основні методи орієнтування на річці:

- основний маршрут і використання контрольних точок. Ці способи використовуються у разі, коли місце висадки позначене чітко помітним контрольним орієнтиром, а водний шлях не містить великої кількості поворотів і рукавів. Краще за все використовуються вдень і на коротких відстанях;

- використання зв’язки “спостерігач-навігатор”. Цей спосіб більш точний при орієнтуванні на річці і може успішно використовуватися в будь-яких умовах:

а) необхідне спорядження для навігації:

- компас;

- фотокарта (використовується як основна);

- топографічна карта (використовується як запасна, або за відсутності фотокарти);

- плащ-намети (для використання вночі);

- олівець (гелієва авторучка);

- ліхтар (для використання вночі);

б) навігатор знаходиться в центрі човна без весел. Для вивчення карти вночі він використовує ліхтар і ховається під плащ-намет. Спостерігач (або перший номер екіпажу) розташовується в носі човна. Навігатор постійно орієнтує свою карту і компас, інформує спостерігача про конфігурацію річки, повідомляючи його про повороти, затоки, мілини і притоки, що вказані на його карті;

в) спостерігач звіряє ці дані з поворотами, затоками, мілинами і притоками, які він спостерігає. Якщо ці дані підтверджуються, навігатор уточнює місцезнаходження човна на карті;

г) навігатор також повідомляє спостерігачеві поточний азимут на контрольну точку, визначену на карті, спостерігач перевіряє його по компасу;

д) навігатор говорить спостерігачеві тільки одні дані і не продовжує орієнтування доти, поки останній не перевірить їх і не підтвердить;

е) також можуть створюватися кроки маршруту, що наносяться на кальку, приклеєну до люмінесцентної стрічки. Рисунок повинен бути масштабним або оформлятися у вигляді схеми. На ньому повинні бути вказані всі повороти, азимути і відстані до всіх контрольних точок. Також можуть зображуватися місцеві предмети, притоки і затоки.

V-образний

Колона

Клин

Лінія

Ешелон

Рис. 6.4. Бойові порядки шикування човнів

Тренування порядку руху

Для забезпечення управління, швидкості і безпеки вдень і вночі використовуються різні бойові порядки руху на човнах. Вибір того або іншого бойового порядку залежить від тактичної обстановки і рішення командира підрозділу (патруля). Для управління своїми штурмовими човнами він повинен використовувати сигнали жестами. Використовуються наступні бойові порядки (рис. 6.4):

– клин;

– лінія;

– колона;

– ешелон;

– V-образний.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры