Твір як втілення задуму автора

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 14Следующая ⇒

Твір – це продукт мовної діяльності автора, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності. Журналіст, як спеціаліст імітує процес породження твору. Журналіст має конкретну комунікативну мету, конкретний комунікативний задум і залежно від мети і задуму він продовжує свій твір. Задум може мати чітку структуру, а може й не мати.(структура, мета, мотивація, адресат, редакція на твір, ситуація сприймання, уявляє собі будову твору, обсяг. Будь-який твір є результатом авторської предикації (судження). Твір – це образно-емоційно-мовно-знакова форма існування предиката, який існує у вигляді розгалудженної поняттєвої системи, що відображає предмет в образній або і в мовній, графічно-знаковій, текстовій формі. Предикація має 4 рівні: 1.рівень долокутивної предикації. Спрямоване на збір матеріалу, вироблення мотивації, зародження задуму; 2. Рівень локутивної внутрішньомовної предикації - Розробка теми. Зміст думки переходить у зміст твору. 3.Рівень локутивної явної мовної предикації – розкриття теми, вибір форми вираження 4. Рівень локутивної неявної мовної предикації. Автор працюю з підтекстом. На кожному з цих рівнів предикації автор включає своє я. Він мислить і тим самим породжує зміст твору. Комунікативний задум. Комунікативний задум – це предметний зміст комунікативної мети. Образ предмета, що знаходиться в акцепторі дії, в ситуації спілкування, є комунікативний задум автора. Під час визначення комунікативної мети треба чітко визначити задум. Задум – це уявний результат, якого має досягти автор своїм твором, оскільки мета повідомлення здійснюється у відповідних діях публіки, в її думках, переживаннях, нових знаннях.

Художньо-мовна свідомість

Свідо́мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачуванням результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Мо́вна свідо́мість — термін сучасного мовознавства, який почав активно вживатися порівняно недавно (з 1980-х років) і не має поки що однозначного витлумачення. Під мовною свідомістю розуміють:

механізм управління мовною діяльністю, який формує, зберігає та перетворює мовні знаки, правила їх поєднання й уживання;

мовну картину світу, тобто образи свідомості, матеріалізовані в мовних знаках;

ставлення людини до мови та її елементів, а також мовної дійсності.

Мовну свідомість досліджують у зв’язку з мовною особистістю, національною ментальністю, стратегією й тактикою мовленнєвої поведінки. Лінгвістів цікавлять закономірності формування й функціонування мовної свідомості у внутрішньому та міжкультурному етнічному середовищі, специфіка мовної свідомості представників різних соціальних, професійних, вікових і статевих груп, реконструкція мовної свідомості минулих епох тощо.

Для художньої свідомості характерна "жива думка", діюча гранично вільно, з певними ціннісними установками, тобто обретающая глибокий особистісний сенс для кожної людини окремо.

З усіх форм суспільної свідомості саме художнє в своїх ціннісних орієнтаціях є найбільш широким. Воно специфічно відображає досягнення різних сфер свідомості та ідеології, воно відображає чуттєво сприймається світ, звичайно, в аспекті прекрасного або потворного, піднесеного або низького, трагічного або комічного, героїчного чи антігероіческого.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология