Дидактичні правила А. Дістервега

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 11Следующая ⇒

Если обг.ектом виймання И.Ф. Гербарта бьіло прежде всего гимназическое образование, то другой крупний немецкий пе­дагог Фридрих Адольф Вильгельм Дистервег (1790-1866) сосредоточил свои исследования в сфере народной массовой школьї. Достоинство педагогических воззрений Дистервега не в особой оригинальности, а в блестящей интерпретации и популяриза-ции педагогических идей Руссо, Песталоцци, деятелей немед-кого Просвещения и классической философии.

Основной педагогический труд Дистервега - " Руководство к образованию немецких учителей". В нем сформулированьї два взаимосвязанньіх принципи обучения и воспитания " природосообразность и культуросообразность. Дистервег ста-вил во главу угла "развивающе-воспитательное и образов»" тельное обучение". Он предлагал в воспитании и обученй0 следовать природе человека, учитьівать индивидуальньіе особенности ребенка (принцип природосообразности). Прй#' цип культуросообразности означал организацию учебновоспитательного процесса на основе определенной в влутренней и общественной культури. Внешняя культура, по Дистервегу, - зто нормьі морали, бьіта, потребления. Внутренняя культура - духовная жизнь человека. Обществен-ная культура — социальньїе отношения и национальная культура.

Как дидакт Дистервег особенно настаивал на расширении естественнонаучного образования. В обучении он отда-вал предпочтение индуктивному методу (елементарний ліетод). Полезньїми для школьї вказались сформулирован-ньіе ДиСтервегом дидактические правила: ясность, четкость, последовательность, самостоятельность учащегося, заинте-ресованность учителя и ученика и пр.

Дистервег бьіл знергичньїм организатором педагогического образования. Он автор множества учебньїх пособий для учите­лей, создатель учительских семинарий.

ДІСТЕРВЕҐ (Оіезіетев) Фрідріх Адольф Вільгельм (29.Х. 1790, Зіген, Вестфалія — 7.УІІ.1866, Берлін) — видатний німець­кий педагог-демократ, визначний діяч у галузі народної школи й педагогічної освіти. Д. виступав проти станових і національних обмежень у царині освіти, проти виховання молоді в дусі релігійного фанатизму, національної ворожнечі й місцевої обмеженості. Послідовник Песталоцці, основними принципами виховання Д. вважав природовідповід-ність, культуровідповідність і самодіяль­ність, розробив дидактику розвиваючого навчання. Головним завданням навчання Д. вважав розвиток мислення, уваги, пам'яті, але в той же час підкреслював, що розвиток цих здібностей дітей нероз­ривно пов'язаний із засвоєнням самого матеріалу. Д. є автором понад 20 підруч­ників з математики, географії, природо­знавства, німецької мови та інших предметів, відомої праці "Дороговказ до освіти німецьких учителів" (1835).

Дидактика Ф. Дістервега

Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790—1866) народився в місті Зігені (Німеччина) в сім'ї чиновника-юриста. Вчився в серед­ній латинській школі, де панував дух муштри і зубрячки. У 1808 році вступив до Герборнського університету, потім вчився в Тю-бінгенському університеті, який закінчив у 1811 році, здобувши вчений ступінь доктора філософських наук. В студентські роки захоплювався не лише філософією, а й історією, математикою. Закінчивши університет, працював викладачем фізики і матема­тики в середніх школах Франкфурта-на-Майні і Ельберфельда. В 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістер­вега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії, ство­рює курси для удосконалення учителів і видає цікавий журнал «Рейнські листки для виховання і навчання». Дістервег редагував його сорок років і помістив в ньому понад 400 статей.

З 1832 року він керував Берлінською учительською семінарі­єю, яку перетворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методич­них керівництв. В 1835 році вийшла його двотомна праця «Керів­ництво до освіти німецьких учителів» (1-й том був присвячений загальним питанням дидактики, 2-й — містив методики викла­дання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. В 1832—1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою «Загальної німецької вчительсь­кої спілки». Того ж року разом з прогресивними депутатами прус-ських національних зборів підписав «Записку 23», в якій засуджу­вав конфесійні школи і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей націй. В 1847 році Дістервег був усунутий з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. звільнений у відставку, але він не припиняв літературно-педагогічної і гро­мадської діяльності, видав журнал «Педагогічний щорічник».

В 1854 році були видані реакційні «Правила про викладання в учительській семінарії і в початковій школі», які відкинули школу далеко назад. Дістервег вів боротьбу проти них в пресі, в палаті депутатів, куди був вибраний учительством в 1858 році.

Боротьба Дістервега проти «Правил» мала великий вплив на учительство і громадську думку. Дістервег продовжував свою дія­льність до кінця життя, він помер в 1866 році.

Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідо­мих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і мо­лоді. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природо-віповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідпо-відністю він розумів здійснення виховання відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психологічні особли­вості. Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнення до розвитку. Завдання вихован­ня — збудити задатки, щоб вони могли самодіяльно розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу і місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню до­сягнення культури даної історичної епохи.

Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініціа­тиву, вважав важливою рисою особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що «розум наповнити нічим не мож­на. Він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити», є актуальним і в наші дні.

Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління «самодіяльність в служінні істині, красоті і добру».

Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пізна­вальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і по­шуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову активність учнів — таке головне положення його дидактики розвиваючого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він вимагав розвиваючого, виховного і освітнього навчання.

Основи дидактики розвиваючого навчання сформульовані Ді­стервегом в 33 чітких правилах. Велике значення він надавав на­очності, яка знайшла конкретне вираження у правилах: «від бли­зького до далекого», «від простого до складного», «від більш лег­кого до більш тяжкого», «від відомого до невідомого». Цим правилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психоло­гічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального вико­ристання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів. «Нічого не учи передчасно». А щоб знання були міцними, Дістервег радить учи­телю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матері­алу «Учити й забувати — означає руйнувати пам'ять». Він вима­гав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.

Говорячи про необхідність розумової активності учнів у процесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у кожного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього дума­ти, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це — лейтмотив всієї книги Дістервега «Керівництво до освіти німецьких учителів».

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислен­ня, його розвиток, творча уява); ступінь самодіяльності (творчості).

Щодо методів навчання, то він вище всіх ставив ті методи, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, еврис­тичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а спочатку підведення їх до них в процесі живої бесіди. Для серед­ньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних ри­сах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука при­йшла до певних положень. Таким чином, наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як «живий процес мислення». Успі­шне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий характер.

Дістервег постійно виступав за піднесення морального рівня, за­гальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів, зав­жди говорив, що священний обов'язок кожного вчителя — це постій­на праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір спри­ятиме освіті інших, поки продовжує працювати над своєю освітою.

Отже, Дістервег був прогресивним діячем німецької буржуаз­но-демократичної педагогіки середини 19 ст. Своїми працями в га­лузі дидактики і невтомною діяльністю з підготовки народних учи­телів він заслужив ім'я «учителя німецьких учителів».

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии