Розділ 17. Авґустус Ґлуп вилітає в трубу

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 8Следующая ⇒

Коли містер Вонка обернувся й побачив, що робить Авґустус Ґлуп, то закричав:

- Ой, не треба! Авґустусе, благаю! Не треба такого робити! Людська рука не повинна торкатися до мого шоколаду!

- Авґусь! - покликала пані Ґлуп. - Чи ти не чув, що тобі кажуть? Негайно відійди від річки!

- Це так чу-до-во! - простогнав Авґустус, не звертаючи уваги ні на матір, ні на містера Вон-ку. - От би ще ківшика, щоб добре було пити! [110]

- Авґустусе, - закричав містер Вонка, під^ стрибуючи й розмахуючи в повітрі тростиною, - негайно відійди. Ти забруднюєш шоколад!

- Авґусь! - закричала пані Ґлуп.

- Авґустусе! - закричав пан Ґлуп.

Але Авґустус ніби оглух і не чув нічого, крім поклику свого велетенського шлунка. Він про-стягся долі на весь зріст, витяг шию і по-собачому сьорбав з річки шоколад.

- Авґустусе! - волала пані Ґлуп. - У тебе ж нежить, ти заразиш мільйони людей по всій країні!

- Обережно, Авґустусе! - репетував пан Ґлуп. - Ти дуже низько нахилився!

Пан Ґлуп мав цілковиту рацію. Бо раптом пролунав пронизливий вереск, а тоді - шубовсть! - Авґустус Ґлуп упав у річку і миттю зник під коричневою поверхнею.

- Рятуйте його! - замахала парасолькою

поблідла пані Ґлуп. - Він утопиться! Він не вміє плавати! Рятуйте його! Рятуйте!

- Побійся Бога, жінко, - вигукнув пан Ґлуп, - я не стрибатиму! Це ж мій найкращий костюм!

На поверхню знову вигулькнуло коричневе від шоколаду обличчя Авґустуса Ґлупа.

- Рятуйте! Поможіть! Рятуйте! - залементував він. - Витягніть мене!

- Та не стій, мов пень! - крикнула пані Ґлуп на пана Ґлупа. - Роби щось!

- Та роблю! - огризнувся пан Ґлуп, скидаючи піджака й готуючись пірнати в шоколад.

Але поки він це робив, нещасного хлопчиська затягувало далі й далі - до отвору однієї з тих велетенських труб, що звисали в річку. Врешті він геть зник з очей, його протягло під поверхнею й потужно засмоктало в трубу.

Усі на березі річки затамували дух, видивляючись, де він вигулькне.

- Он він! - крикнув хтось, показуючи вгору. І справді, оскільки труба була скляна, то всі

чітко побачили, як Авґустус Ґлуп летить головою вперед, мов вистрілена торпеда.

- Рятуйте! Вбивають! Поліція! - заверещала пані Ґлуп. - Авґустусе, негайно назад! Ти куди?

- Чудеса та й годі, - здивувався пан Ґлуп, - невже ця труба така широка, що він крізь неї прослизнув?

- Не така вона й широка! - заперечив Чар-лі Бакет. - О, дивіться! Він гальмує!

- Так і є! - підтвердив дідунь Джо.

- Зараз застрягне! - припустив Чарлі.

- Мабуть, що так! - погодився дідунь Джо.

- Уже застряг! їй-богу! - вигукнув Чарлі.

- Це через великий живіт! - пояснив пан Ґлуп.

- Він заткнув усю трубу! - додав дідунь Джо.

- Розбийте трубу! - лементувала пані Ґлуп, [113] махаючи парасолькою. - Авґустусе, негайно вилазь!

Глядачі знизу бачили, як шоколад у трубі зі свистом проривається навколо хлопця, як він нагромаджується під ним щільною масою, щоб прорвати перепону. Тиск був неймовірний. Щось мало піддатися. І щось піддалося. Піддався Авґустус. БУХ! Він знову шугонув угору, мов куля в рушниці.

- Зник! - заволала пані Ґлуп. - Куди ця труба веде? Швидко! Викликайте пожежників!

- Спокійно! - вигукнув містер Вонка. - Спокійно, шановна пані, не хвилюйтеся. Немає жодної небезпеки! Ані найменшої! Авґустус трохи покатається, та й усе. Йому буде дуже цікаво. А виїде він живий-здоровий, ще хвильку-й побачите.

- Не виїде він живий-здоровий! - гаркнула пані Ґлуп. - За п'ять секунд з нього буде зефір! [114]-

- Це неможливо! - заперечив містер Вонка. - Невірогідно! Неймовірно! Абсурдно! З нього зефіру не буде!

- Це ж чому не буде, хотіла б я спитати? - образилась пані Ґлуп.

- Бо ця труба не веде в зефірний цех, - пояснив містер Вонка, - навіть і близько не веде. Труба, по якій помчав Авґустус, виходить прямісінько в цех, де виготовляють смачнющу полуничну помадку в шоколаді...

- Тоді з нього буде полунична помадка в шоколаді! - зарепетувала пані Ґлуп. - Мій бідний Авґусь! Завтра зранку його продаватимуть по всій країні на вагу!

- Твоя правда, - втрутився пан Ґлуп.

- Я знаю, що моя, - відрізала пані Ґлуп.

- Це вже не жарти, - додав пан Ґлуп.

- А містер Вонка так не вважає! - вереск-нула пані Ґлуп. - Поглянь на нього! Аж падає зо сміху! Як ви смієте реготати, коли мій хлопчик [115] щойно вилетів у трубу! Ви - потвора! - верещала вона, націляючи парасольку на містера Вонку, ніби хотіла його проштрикнути. - Думаєте, це смішно? Мого хлопчика засмоктало у ваш помадковий цех, а ви смієтеся, наче це дуже вдалий жарт?!

- Нічого з ним не станеться, - захихотів містер Вонка.

- Він стане шоколадною помадкою! - ве-рескнула пані Ґлуп.

- Нізащо! - заперечив містер Вонка.

- Авжеж, стане! - не вгавала пані Ґлуп.

- Я не дозволю! - крикнув містер Вонка.

- Це ж чому? - крикнула пані Ґлуп.

- Бо смак буде гидкий, - відказав містер Вонка. - Ви собі тільки уявіть! Авґустований Ґлуп у шоколаді! Ніхто такого не купить.

- Ще й як купить! - обурився пан Ґлуп.

- Не хочу про таке й думати! - заверещала пані Ґлуп. [116]

- І я не хочу, - додав містер Вонка. - І повірте, мадам, з вашим хлопцем нічого не сталося.

- То де ж він, якщо нічого не сталося? - гаркнула пані Ґлуп. - Негайно ведіть мене до нього!

Містер Вонка обернувся й тричі клацнув пальцями: клац, клац, клац. Миттю невідомо звідки біля нього з'явився умпа-лумпа.

Умпа-лумпа вклонився і усміхнувся, блиснувши гарними білими зубами. Він мав біло-рожеву шкіру, золотисто-каштанове волосся, а зростом сягав містерові Вонці до коліна. Був одягнений у перекинуту через плече накидку з оленячої шкури.

- Слухай мене! - звернувся до крихітного чоловічка містер Вонка, - відведи пана й пані Ґлупів у помадковий цех і допоможи їм знайти їхнього сина Авґустуса. Він щойно вилетів у трубу. [117]

Умпа-лумпа зиркнув на пані Ґлуп і вибухнув дзвінким реготом.

- Ой, та вгамуйся вже! - звелів містер Вон-ка. - Досить! Заспокійся! Для пані Ґлуп це анітрохи не смішно!

- Анітрохи не смішно! - підтвердила пані Ґлуп.

- Швиденько йди в цех помадок, - сказав умпа-лумпі містер Вонка, - а як прийдеш, візьми довгу палицю й добряче нею потицяй у великій шоколадомішалці. Думаю, він там. Але шукай добре! І не барися! Якщо він довго побуде в шоколадомішалці, то може перетекти в казан для помадок, а то вже буде катастрофа. Помадка стане неїстівна!

Пані Ґлуп люто верескнула.

- Жартую, - захихотів у борідку містер Вонка. - Я не хотів. Вибачте. Я дуже перепрошую. До побачення, пані Ґлуп! І ви, пане Ґлуп! До зустрічі! До зустрічі! Побачимося згодом... [118]

Пан і пані Ґлуп поспішили за своїм крихітним супровідником, а п'ятеро умпа-лумпів на другому березі річки раптом почали підстрибувати, танцювати й шалено гатити в манюсінькі барабанчики.

- Дідуню! - вигукнув Чарлі. - Послухайте їх, дідуню! Що вони роблять?

- Цсс! - зашепотів дідунь Джо. - Вони, здається, співають нам пісню!

- Авґустус Ґлуп! - співали умпа-лумпи. -

Авґустус Ґлуп! Авґустус Ґлуп! Скупий тюфтелька-товстопуп! І день, і ніч свинюка ця жере і хлебче без кінця.

Як довго буде це тривати? Вже годі! Треба припиняти, бо це вгодоване нещастя не принесе нікому щастя. [119]

Тому, у випадках подібних,

малих паскудників негідних

ми часом трішки підправляєм,

або й цілком переробляєм.

Це ж міг би бути з нього м'ячик,

чи іграшковий кінь, чи квачик,

або, скажімо, лялька гарна.

Та з цим хлопчиськом - справа марна,

бо він - мерзенний, а тому

знайшли ми кращий шлях йому.

«Пора! - гукнули ми в юрбу, -

щоб вилетів він у трубу!

Б'ють барабани. Дзвонить дзвін,

і вже невдовзі має він

у тім цеху, де зник, до речі,

побачити кумедні речі.

Лиш не журіться, дітки, знов,

Авґустус Ґлуп - живий-здоров,

хоч, звісно, змиримося з тим,

що певні зміни будуть з ним, [120]

бо прогресує організм, як попаде в той механізм...

Поволі шестерні кружляють, зубці скрегочуть і щипають, ножі - січуть, а ми туди вкидаєм ягоди й меди, ще й дрібку спецій, після чого кип'ятимо хлопчину того з хвилинку, доки вся гидота назавжди щезне з його рота.

І ось - готово! Час настав! Але й чудовий хлопчик став! Недавно всі ним гордували, кляли, цурались і плювали, і раптом йолоп цей поганий став нам солодкий і жаданий! Бо хто ж, у кого все в порядку, не любить ягідну помадку!..[121]

- Я ж казав, що вони люблять співи! - вигукнув містер Вонка. - Правда, вони чудоі? Правда, чарівні? Але не вірте жодному їхньому слову. Це все вигадки й нісенітниці!

- Дідуню, правда ж, умпа-лумпи жартують? - запитав Чарлі.

- Авжеж, правда, - відповів дідунь Джо. - Просто жартують. Принаймні, я сподіваюся, що жартують. А ти як думаєш?

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности