Архітектури з використанням регулярного прийому

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 6Следующая ⇒

планування

План лекції:

1. Формування об'єктів ландшафтної архітектури на ранніх етапах

розвитку цивілізації.

2. Розвиток формування об'єктів ландшафтної архітектури у ХV – ХIХ ст.

Прийоми планувальної організації об'єктів ландшафтної архітектури в

регулярному стилі були достатньо різноманітними.

Першими об'єктами ландшафтної архітектури поряд з культовими інтер'єрами і екстер'єрами стали присадибні комплекси, що з'явилися на самих ранніх етапах розвитку людської цивілізації. Їхнє виникнення пов'язане з появою класового суспільства, створенням міст і зумовлене природно-кліматичними факторами. Так, наприклад, в Єгипті жаркий і засушливий клімат з гарячими вітрами, з майже повною відсутністю опадів, вимагав створення штучного середовища з комфортними мікрокліматичними умовами, тому створювалися замкнені композиції з відчуттям прохолоди. Для цієї мети використовувались водосховища і рослинність. Вже самі ранні з відомих нам садибних

комплексів належали привілейованим верствам суспільства. Тільки заможні

люди і церква мали можливість зводити і утримувати садиби з садами, що слугували для задоволення.

В Єгипті садибні комплекси разом зі священними гаями і озелененими ву-

лицями входили в планувальну структуру міст, канонізоване використання принципу симетрії визначило характер планувальної орієнтації єгипетської садиби.

Вона сформувалася в регулярному стилі з чітко висловленою головною віссю.

Єгипетська садиба ділилася на розгороджені стінами дворища: для худоби, зерна, виноробства, амбарів і кузні. Житло господаря виходило на парадний

двір, куди не проникали шум і запахи. Частину парадного двору займав сад з

басейном і деревами - гранатами, стрункими, як свічка; фініковими пальмами.

Тут же були невеликий виноградник, альтанка, басейн. Дерева, як правило,

привозили здалеку разом з землею. Їх висаджували в спеціальних горщиках,

найчастіше біля басейнів: пишна зелень в поєднанні з водою створювала при-

ємну прохолоду і свіжість, що допомагали переносити нестерпну літню спеку.

Матеріал будівлі садибних комплексів - дерево і висушена на сонці цегла. Бу-

динок розміщувався в центрі садиби. З північної сторони будинку влаштовува-

лась веранда. Тут завжди були затінок і прохолода. В спекотну годину дня гос-

подар на веранді приймав гостей. Веранда була дуже нарядною, стіни і підлога

були розписані візерунками і цілими картинами, на дверях були вирізані ієрог-

ліфи, що позначали ім'я і звання господаря. В центрі будинку - зал для банкетів.

Він вище інших приміщень і мав під стелею низку вікон, крізь які проникало

світло і вентилювалося приміщення (створювався вертикальний струм повітря,

що охолоджував приміщення в спекотний час). Стіни і стеля були розписані.

Тут же розміщувався невеликий басейн для миття ніг. Біля басейну розташову-

вався кам'яний міст для жаровні, яку запалювали в прохолодний час для опа-

лення приміщень, поблизу знаходилися сходи на плоский дах - місце відпочин-

ку хазяїв у вечірні години.

Присадибні ділянки створювалися також у внутрішніх дворищах палаців і

багатих будинків. Особливо високий благоустрій мали розкішні вілли з садами і

ставками в столиці Єгипту м. Фіви. Присадибні ділянки огороджували стінами.

В стінах були невеликі калитки, що з'єднували окремі дільниці. Центр компо-

зиції присадибної ділянки багатої вілли створював прямокутний басейн, інколи

досить великих розмірів (60 х 120 м). Типовим прикладом створення малого са-

ду є дільниця, площею 1 га. Вона, як правило, мала квадратну форму, була об-

несена муром. Вхід розміщувався на центральній вісі, що завершувалась буди-

нком, розташованим в глибині саду. Як правило, симетрично вісі по обидві сто-

рони розміщувалися прямокутні басейни і альтанки. В басейнах росли водні ро-

слини, плавали птахи. По периметру передбачалися рядові висадки. Специфіч-

ними особливостями перших присадибних комплексів є наявність огороджую-

чих і внутрішніх стін, огороджуючих окремі дільниці - вхідний майданчик, пер-

голу, водосховище. Всі елементи внутрішнього простору були взаємопов'язані і

створювали цілісний, гармонійний ансамбль. Це дозволяє зробити висновок, що

на ранньому етапі цивілізації садибні комплекси створювалися в попередньо

розроблених проектах. Враховувалося співвідношення між висотою дерева і

шириною алей, але територія була невелика.

Аналіз прийомів благоустрою давньоєгипетських присадибних ділянок

дозволяє виявити цілий ряд закономірностей їхнього формування:

- органічне злиття релігійних, утилітарних і естетичних функцій;

- регулярний план з включенням в планувальну структуру водосховищ, ро-

слинності, з використанням екзотів.

На формування викладених прийомів благоустрою мали великий вплив

релігійні і природно - кліматичні фактори. Специфічні особливості клімату цієї

країни вимагали формування замкнутих композицій із застосуванням алейних

посадок. Єгипетські сади, розташовані в садибних комплексах, в основі своєї

були декоративно - утилітарними. В рослинному асортименті окрім місцевих

видів широко використовувались інтродуценти - інжир, гранат, троянди, жас-

мин. З трав'яних були розповсюджені гвоздики, васильки, маки, ромашки, лілії,

хризантеми. Квіт лілії був символом надії і короткочасності життя. Священни-

ми були рослини - лотос, папірус та ін. Таким чином слід відзначити, що засоби

ландшафтного дизайну з'явилися вперше в давньому Єгипті, а їхнє використан-

ня мало примітивний характер.

Присадибні території в Ассирії і Вавилоні відрізнялися більшими розмі-

рами і колосальною розкішшю, яку могли собі дозволити дуже багаті жителі

цих країн. По суті, вони стали прообразом сучасних ботанічних садів, в яких

росли рідкі дерева з багатьох країн. Палацові території Дворіччя перетворюва-

лися в парки, їх прикрашали більшою кількістю павільйонів-альтанок і з розкі-

шною майстерністю використовували геопластику - створення садів на терасах.

Широко відомим спорудженням такого типу є висячі сади Семіраміди.

Згідно археологічних матеріалів спорудження являло собою ряд терас, що під-

носяться вгору. Тераси з'єднувалися монументальними східцями з білого і ро-

жевого мармуру. Сад зрошували за допомогою водопідйомного колеса, систе-

мою фонтанів, каскадів і струмків. Несучі колони терас були пустотілими. В

цих порожнинах росли дерева, а увесь інший простір займали квіти. Приміщен-

ня під терасами використовували як винні погреби.

Таким чином слід відзначити, що елементи геопластики - штучні насипні

кучугури, тераси, підпірні стінки вперше з'явилися в Дворіччі. Після цього ці ж

прийоми використовувались в Персії. Сади при знаменитих палацах споруджу-

валися також на терасах. Тут же створювалися басейни з фонтанами і каскада-

ми. Центром композиції багатьох присадибних територій були павільйони. За-

лишки однієї персидської вілли, розташованої в декількох кілометрах від Аст-

рабада, збереглися до нашого часу. Це вілла Эшреф, біля якої було п'ять садів

строго регулярного планування. Сади не були композиційно пов'язані один з

іншим. Планування не мало єдиного задуму, тому кожний сад був оточений, як

звичайно на Сході, високим муром. Центром композиції кожного з них служив

павільйон, до якого вели положисті тераси. По осі саду пролягав вузький канал,

спадаючий невеликими каскадами з однієї тераси на іншу. Цей типовий компо-

зиційний прийом повторюється з деякими змінами в усіх відомих садах Персії.

Найбільш розповсюджені в Персії були сади при віллах з використанням терас,

каналів, басейнів, багатого асортименту рослинності, з включенням в компози-

цію розкішно оздоблених павільйонів і гротів.

В давній Греції присадибні ділянки також були приналежністю заможної

частини населення, на прийоми їхнього формування виявили вплив природно-

кліматичні фактори. Давня Греція у порівнянні з Дворіччям і Єгиптом, де пере-

важали величезні рівнини, була багата більш виразними пейзажами, горбкува-

тими і гірськими, що призвело до більш дрібного містобудівного масштабу і ра-

зючої гармонії давніх грецьких міст з природою (з ландшафтом гідним замилу-

вання), але приватновласницькі сади мали здебільшого утилітарний характер.

Існувала безліч приватних садів з елементами природи при житлових будинках

і внутрішніх двориках. Грецькі сади були численними, але невеликими. У внут-

рішніх двориках житлових будинків робили невеликі водойми з мозаїчним ма-

люнком на дні. Квіти і кущі в кадках створювали маленькі островки живої при-

роди в будинках. Відомо, що сади влаштовувались при гімнасіях, для прогуля-

нок і міркувань. Невеликі сади були і при деяких храмах. Але особливе замилу-

вання викликали грецькі міста, вписані в природу, в оточенні гаїв з оливковими

деревами, сільськогосподарських угідь. Греки вміло використовували засоби

геопластики в організації відкритого простору храмів і агор, розчленування їх з

допомогою протяжних східців і різноманітних підпірних стінок. В формуванні

таких просторів активно використовували скульптуру.

Грецькі об'єкти ландшафтної архітектури в цілому були органічно вписані в природне середовище і активно використовували його основні компоненти

- рельєф і рослинність. Римляни, у відзнаку від греків, протиставили естетику

геометричних і прямолінійних форм мальовничості природного оточення.

Палаци в древньому Римі упорядковувалися на високому рівні. Сади при ві-

ллах і палацах мали різноманітне призначення - від чисто господарського до розважального. Заможні римляни, які прагнули жити за межами міста, набували і будували заміські вілли. Несмітні багатства, що надходили до Риму із завойованих країн разом з рабами, дозволяли будувати розкішні вілли і палаци, оточені декоративними і утилітарними садами. Багато римських аристократів мали по декілька вілл. Опис таких заміських вілл зробив відомий римський історик 1-го ст. н. е. Пліній Молодший. Його вілла в Лаурентинумі знаходилася в мальовничому місці на узбережжі моря, оточена садами і сільськогосподарськими угіддями.

Як показує аналіз літературних джерел, римські вілли можна поділити на

два основних види:

- вілли сільські, або господарські (вілли – рустика);

- вілли міські, або розважальні (вілли – урбана).

Вілли міські влаштовувались на терасованих схилах, включали в свою

планувальну структуру фонтани, альтанки, скульптуру та ін. Тераси з'єднувалися за допомогою сходин, однак, як і в Греції, сходи не мали композиційного значення. Елементи саду розміщувалися випадково. Досить розповсюдженими були також вілли - фруктуарії. що включали як головний елемент фруктові сади. Сади при віллах будувалися у відповідності з традиційним укладом життя римської знаті. Один з внутрішніх двориків обіймав сад вічнозелених рослин, і називався виридариум і служив для вечірніх банкетів. В безпосередній близькості до вілли прмлювалися стриженими деревами і кущами, в планувальну структуру включалися різноманітні фонтани і каскади. В мистецтві стрижки зелених насаджень і квітникарстві римляни досягли високого рівня. Прийоми формування квіткових композицій, які включали ароматизацію середовища в поєднанні з шумом води

фонтанів, водоспадів, каскадів, досягли високого рівня. Поступово вілли зайняли все узбережжя Неаполітанської затоки і Адріатичного моря. При виборі місця для будівництва вілли вирішальне значення мав красивий пейзаж. Часто його доповнювали спеціальною терасою. Головний корпус римської вілли мав Н-образну в плані форму, інколи складався із ряду окремих об'єктів, мальовничо розміщених на дільниці. Якщо вілла була розміщена не на березі моря, то перед нею розбивали багатий партер з квітником - ксиотос. Терасу оточували наскрізною балюстрадою і прикрашали статуями. В композицію садів при віллах включали перголи, альтанки, тіньові навіси, алеї, декоративну скульптуру, тощо. Сад,створений з використанням регулярного засобу планування, підкреслював основну композицію будинку. Елементи природного середовища, що оточували його,органічно включалися в загальну планувальну структуру. Алеї, як правило, оформлювалися лаврами і платанами. Важливою якістю прогулянкового саду був зв'язок з навколишнім пейзажем. В садах Риму, потім і в Італії майстерно використовувалася геопластика. На схилах пагорбів формувалися системи терас, з'єднаних східцями і пандусами. Вода використовувалася для приладів фонтанів, штучних водоспадів і каскадів. Такі сади на рельєфі отримали згодом назву «Італійських».

Терми, рибні садки, що були обов'язковою належністю римської вілли,

вимагали великої кількості води. Для забезпечення водою створювали великий

підземний резервуар, розташований в самій високій точці території вілли. Ця

дільниця засаджувалася деревами, щоб вода не нагрівалася навіть у найбільшу

спеку. Труби були прокладені по всій території саду, в систему обводнення

входили різноманітні гроти і джерела, розташовані в затінках дерев. Гроти, як

правило, прикрашали мозаїкою, скульптурами.

При віллах окрім прогулянкової частини була передбачена система доріг

для катання на конях або на носилках, а також спеціальна зона для утримання

диких і домашніх тварин. Такі території згодом отримали назву "звіринців". Те-

риторії при віллах займали значну площу, досягаючи 100-150 га. За їхніми ме-

жами знаходилися городи і плодові сади. Слід відзначити, що в процесі форму-

вання садів при віллах були використані і вдосконалювалися прийоми античної

Греції, а також були створені свої - фігурна стрижка /топіарне мистецтво/, ви-

користання скульптури. Кущі самшиту були підстрижені у вигляді кораблів,

храмів, птахів, тварин, чоловічих і жіночих фігур. Особливу увагу в римських

садах надавали троянди, створюючи нинішні розарії. Але сади все ж відрізня-

лися відсутністю композиційної єдності.

В римських садах при віллах були використані різноманітні прийоми фор-

мування штучного середовища з використанням засобів ландшафтного дизайну.

Античні прийоми створення відкритих просторів засобами ландшафтного

дизайну виявили прямий і сильний вплив не тільки на Європу, але і на інші ре-

гіони світу. В кінці IV ст. блискуча епоха античності завершила своє існування,

уступивши місце новій епосі - феодалізму. Слід відзначити, що період часу, ко-

трий налічує тисячоліття між падінням Рима (кінець IV ст.) і епохою Відро-

дження в Італії (XIV ст.) називається середніми віками, або епохою середньо-

віччя. В період середньовіччя з'являються сади в замках з невеликими фонта-

нами. На жаль, справжні сади при середньовічних замках не збереглися.

Заслуговують на увагу найбільш відомі шедеври арабського садово-

паркового мистецтва, зокрема, сади Гренади, створені в XIII ст., в резиденціях

халіфів - Альгамбре (680x200м) і Генераліфе (80x100м), що дійшли до наших

днів. Тут були використані кращі традиції іспано-мавританского саду, регуляр-

ність планування з наявністю композиційного центру, найчастіше басейну, використання геопластики, рослинності і води; влаштування видових майданчиків,оформлених аркадами. Вода була основним мотивом мавританського саду. Вона

присутня у вигляді каналів, басейнів, джерел, в русі і спокої. Спекотний клімат

не дозволяв використовувати газони, тому більша частина території оформлювалася декоративним мощенням. Декоративне мощення - один з важливих елементів іспано-мавританского саду. В якості декоративного покриття використовувалася кольорова майоліка. В композиційному рішенні широко використовувались національні традиції. Максимально просте оформлення арабських садових дільниць споріднює їх з кращими зразками античного садово-паркового мистецтва.

Присадибні території в давній Індії з'явилися в перший період розповсюдження буддизму в країні. Це були дільниці за межами міста, оточені стінами, а

в центрі споруджували чотирикутний або восьмикутний в плані будинок, пере-

критий куполом. Його будували на високому кучугурі, від якого починалися

широкі алеї, оточені мармуровими каналами і рядами фонтанів. Прямокутники

саду були прикрашені вічнозеленими і плодовими деревами. При житті власни-

ка центральний будинок використовували як літній палац, в якому проводили

шумні свята. Після смерті власника призначення будинку мінялося. Тіло влас-

ника ховали під центральним куполом, і з цього дня будинок перетворювався в

мавзолей. Видатним спорудженням такого типу є мавзолей Тадж-Махал (1630-

1652 pp.), названий перлиною Індії. Принципи благоустрою цих садів гранично

прості: квадрат плану ділиться пропорціями по його вісі навпіл на чотири мен-

ших квадрати, таке ділення триває і далі.

В Тадж-Махалі при загальному розмірі саду 300 х 300м найменший квад-

рат складає біля 35м. Мавзолей розміщений не в центрі, а в кінці саду, на висо-

кій терасі, на березі ріки. Перед фасадом будинку розміщений вузький канал,

облицьований мармуром. Вздовж каналу ростуть квіти і ряди кипарису.

Прийоми формування ландшафтних об'єктів в регулярному стилі продов-

жують вдосконалюватися в усьому світі і досягають свого розквіту після епохи

середньовіччя в період Відродження, котра існувала два сторіччя (XV – XVI ст.).

Яскравим прикладом нових прийомів формування ландшафтних об'єктів став

"Італійський сад". Він визначався як цілісний художній твір, де гармонійно об'єднані штучні і природні елементи середовища, де вперше ведучою темою саду став рельєф - геопластика в поєднанні з водою. Тераси у вигляді підпірних стін, облицьовані камінням, прикрашених нішами, скульптурою, гротами і увінчані балюстрадою, складають композиційну основу "Італійського саду". Зв'язок між терасами здійснюється за допомогою багато прикрашених східців і пандусів. В поєднанні з рельєфом використовувались найрізноманітніші водні пристрої. Вони часто стають композиційними центрами саду, розташовуються по його осях, на них фокусуються видові точки. Часто тлом для водних пристроїв є рослинність. Для створення зелених стін застосовувались рослини, що добре зберігають форму після

стрижки - лавр, мирт, самшит, пізніше - ущільнені висадки кипарису. Самшит використовувався для узорчатих бордюрів і арабесок на партерах. Боскети створювалися здебільшого з вічнозелених дерев. В "Італійських садах" з'являється новий прийом - боскет. Це дільниця саду, обмежена регулярними доріжками і має геометричний контур - найчастіше прямокутник або квадрат. Його внутрішній простір заповнений деревами і оточений рядовими посадками або стінами живої огорожі.

В цілому "Італійські сади" виявили великий вплив на формування ландшаф-

тних об'єктів Європи, в першу чергу Франції в розвитку класичного стилю. Садово-парковий класичний французький стиль розвивався водночас з архітектурним стилем бароко. Його розквіт настав в середині XVII ст. і яскравим уособленням цього стиля є палацево - парковий ансамбль Версаля (автор А. Ленотр). Він являє собою єдиний грандіозний ансамбль, в якому природа перетворена в парк, підпорядкована архітектурі. Домінантою парку є палац, довжина його фасаду 500 м.

Ансамбль розвивається зі сходу на захід і вражає своїм грандіозним масштабом.Особливо велично виглядає перспектива головної осі з двома дзеркалами водних партерів на передньому плані і з Великим каналом, що віддаляється до горизонту, над яким в вечірній час з'являються промені зникаючого сонця.

Саме Версаль став символом так званого "Французького саду". Ідея його

створення - це протиставлення природному середовищу. В ньому всі компонен-

ти формування простору - рельєф, вода, рослинність проектуються без обліку

природного середовища. Створюється незвичайне штучне середовище з вико-

ристанням стрижених дерев, гладких дзеркал, басейнів у витончених різних ка-

м'яних рамах, вигадливих квітників і більшою кількістю експресивної скульп-

тури, малих архітектурних форм зі складними мальовничими формами.

Регулярний стиль садів того часу виявив помітний вплив на садово-

паркове мистецтво і в наступні часи. Унікальним ландшафтним об'єктом регу-

лярного стилю, немаючим аналогів, є Петропалац. Як писав А. Бенуа "Петергоф часто порівнюють з Версалем, але це по непорозумінню". Їх об'єднує тільки єдиний регулярний стиль планування.

Петропалац - унікальний комплекс водних пристроїв, де розкриті всі властивості води, як в статичному, так і динамічному стані. Тут знаходиться неповторна, немаюча рівних в світі система фонтанів. Всі вони працюють від природного напору води, що подається по каналах з відстані до 22 км. Фонтани

мають саме різноманітне архітектурно - художнє рішення. Центр композиції

Петропалаца - величний Великий каскад з фонтаном "Самсон". Він є своєрід-

ним постаментом, на якому височить палац. Петергоф створювався на основі

лісного природного масиву, існуючі насадження були максимально збережені.

В висадках використовувались сосни, липи, в'язи, ялини, клени, пихти. Всі вони

служили тлом для різноманітних водних об'єктів.

Канали, басейни, фонтани, водоспади і каскади в поєднанні зі скульпту-

рою, рельєфом, рослинністю створюють необхідну різноманітність ландшафтних прийомів формування мікропросторів і перетворюють Петропалац в унікальний об'єкт, де художній образ зв'язаний з усіма чудовими властивостями води.

Вивчення історичного досвіду створення ландшафтних об'єктів в регулярному стилі дозволяє виявити цілий ряд закономірностей їхнього проектування:

- наявність головної композиційної вісі орієнтованої на домінанту і створення протяжних перспектив, формування другорядних вісей;

- виявлення композиційного центру, яким за часту є будинок, мала архітектурна форма та ін. елементи;

- наявність композиційних вузлів при перетині головних і другорядних

алей, включаючи малі архітектурні форми, водойми, фонтани, партери;

- строгість композиції підкреслюється чіткими пропорціями, симетрією

членування, певним ритмом розміщення всіх елементів, що формують простір;

- перевага лінійних посадок дерев, стрижених кущів, наявність боскетів,

партерів різноманітної, але певної геометричної конфігурації, тощо;

- облік особливостей оптичного сприймання просторів;

- композиційна цілісність всіх елементів, включаючи рослинність, рельєф,

водні пристрої, малі архітектурні форми, висловлена в їх стильовій єдності.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману