Тридцять срібняків (матв. , 26 : 15)

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 23 из 33Следующая ⇒

В усіх трьох синоптичних Євангеліях (від Матвія, Марка, Луки) розповідь про Таєм­ну вечерю і зрадника Іуду майже однакова, різниться вона лише в окремих деталях. Ось одна з них:

"А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: "По правді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживав зо Мною, видасть Мене". Вони зачали сумувати і один по одному питати Його: "Чи не я?" А він їм сказав: "Один із Дванадцятьох, що в миску мачає [хліб] зо Мною... Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!.."

Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: "Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!" І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили з неї всі. І промовив до них: "Це — кров моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається. По правді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноград­ного до того дня, як Новим буду пити його в Царстві Божім"» (Марк, 14: 17-25).

Як бачимо, Ісус знає, що на нього чекає: знає, хто його зрадить, знає, що буде страчений.

Перед цим читаємо: «За два ж дні була Пасха й Опрісноки. А первосвященики й книжники стали шука­ти, як би підступом взяти Його та забити. Вони говорили: "Та не в свято, щоб бува колотнеча в народі не сталась"» (Марк, 14: 1—2). Цим і пояснюється потреба Таємної вечері — в таємниці перед усіма вибирається місце святкової вечері, щоб про неї не знали люди первосвя­щеника.

«А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: "Куди хочеш, щоб пішли й приготували ми Тобі пасху спожити?" І посилає Він двох із Своїх учнів і каже до них: "Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що нестиме в глекові воду, — то йдіть за ним. І там, куди він увійде, скажіть до господаря дому: "Учитель питає: "Де кімната Моя, в якій Я споживу зо своїми учнями пасху?" І він вам покаже великую горни­цю, вистелену та готову: там приготуйте для нас". І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали вони пасху готувати» (Марк, 14: 12—16).

На цю вечерю Петро та Іван готували найважливішу частину трапези: запечене м'ясо ягняти з гіркими травами, опрісноки — прісний хліб, виноградний сік або вино в глечику.

Вислів "таємна вечеря" вживається в переносному, образному значенні, коли йдеться про зібрання або зустрічі людей, серед яких є й однодумці, и відступники, зрадники. Часто в основу вживання кладеться зоровий образ — відомі картини, фрески, ікони. Наприклад:

Ге "Таємна вечеря"

За довгим столом відбувалася вечеря. Не таємна й не остання, можемо назвати її Першою вечерею... ( П. Загребельний)

Діливсь я хлібом з ворогами,

Як друзів Бог відгородив.

Мені язик затисли в двері.

Та не покинув я співати.

Хоч на таємній хтось вечері

Мене з вас має цілувати.

(М. Холодний)

Найвідоміше зображення Таємної вечері - це розпис Леонардо да Вінчі в трапезній міланського монастиря Санта Марія дель Граціє. Це шедевр світового мистецтва, відомий нам із численних репродукцій, як відомі й від­ступи в зображеному від євангельських текстів. Порівнюючи численні стародавні іудейські та римські джерела, а також біблійні тексти, дослідники прийшли до висновку, що Ісус та його учні мали б не сидіти, а напівлежати біля столу, що було в традиціях того часу (адже в тексті Євангелій говориться про "горницю вистелену" — вистелену саме для такого напівлежання). Леонардо да Вінчі, мабуть, знав про це, але та хвилина, коли Ісус говорить про зраду і смерть, вимагала більш суворих і прагматичних обставин. І ще одна розбіж­ність — це місце за столом Іуди Іскаріота. На думку дослідників, Іуда сидів ліворуч від Ісуса - на почесному місці, поряд з учителем. Про це свідчать такі слова Ісуса в Євангелії від Матвія: "... хто руку свою вмочить у миску зо мною, той видасть мене" (26; 23). На розписі Іуда зображений майже в кінці столу, а це виключало можли­вість користування одною мискою з Ісусом.

Крилатим стало ім'я одного з дванадцяти учнів Ісуса — це ім'я Іуди Іскаріота. Слово "Іскаріот " розши­фровується як "людина з Керіота". Можливо, це містечко Кіріаф в Іудеї (було ще одне містечко зі схожою назвою на березі Мертвого моря). Відомо також, що батька його звали Симон. Таким чином виходить, що один лише Іуда був родом з Іудеї, решта ж апостолів — із Галілеї (Північної Палестини). В общині учнів Христа він відав спільними витратами і носив з собою "грошову скринь­ку" для пожертвувань. Він, як свідчать Євангелія, не дуже чесно виконував свої обов'язки. Хоча важко повірити, що Ісус міг вибрати апостолом звичайного злодія.

Чому ж Іуда — учень Ісуса — так різко змінив своє ставлення до нього?

Висловлювалися різні припущення. Можливо, апосто­ли недовірливо, а то й вороже ставилися до Іуди-чужин­ця, а це його ображало.

Він міг поступово втратити віру в Ісуса і почати дивитися на нього іншими очима: Ісус здався йому одним з тих галілейських безумців, які підбурювали народ і накликали на країну біду. І в голові в нього могла зародитися думка, висловлена пізніше первосвящеником: "Краще для нас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!" (Іван, 11: 50).

Іуда ще міг подумати на початку, що Ісус стане справжнім царем Іудеї, а біля нього апостоли — серед них і він — стануть багатими і впливовими людьми. Пізніше він зрозумів, про яке царство йдеться, — про царство небесне, а не земне; він міг розчаруватися і навіть зненавидіти Ісуса.

Християнська традиція пов'язує зміну ставлення Іуди до Христа з такою подією.

«Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона прокаже­ного, підійшла одна жінка до Нього, маючи алябастрову пляшечку дорогоцінного мира, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та сказали: "Нащо таке марнотратство? Бо дорого можна було б це продати і віддати вбогим". Зрозу­мівши, Ісус промовив до них: "Чого прикрість ви робите жінці? Вона ж добрий вчинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на похорон Мій"» (Матв., 26: 6—12).

Вважається, що саме з цього моменту в Іуду вселився диявол, який і штовхнув його на зраду. Описано зраду в Євангеліях аж надто лаконічно: «Тоді один із Дванад­цятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до перво­священиків, і сказав: "Що хочете дати мені, — і я вам Його видам?" І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його» (Матв., 26: 14-16).

Звідси ім'я Іуди (Іуда, Юда, Іуда Іскаріот) стало позначати зрадника, лицеміра, людину продажної душі (воно виступає і як власне, і як загальне ім'я):

Пішла в село і там зустрінула велике розчарування. У кожному кутку був "просвітитель" від самої влади — румунський поліцай — іуда (О. К о б и л я н с ь к а).

— Чого це так Івашко узявся за того Давидовича? — думав уголос Кушнір. — Таж то Юда православний, він і свата свого продасть, єже йому хто заплатить добре (Р. І в а н ч у к).

Ніхто не жде святого чуда

І порятунку теж не жде.

Конверт заклеює Іуда,

Підписує:

НКВД...

(М. Руденко)

Ціна зради — тридцять срібників (срібняків) — теж стала крилатою: коли кажуть "тридцять срібняків" — мають на увазі продажність, зраду, ціну зради:

—Іуда, — каже, — продешевив, а ми будемо так: скільки дадуть, але не дешевше тридцяти срібнихі (Остап Вишня).

—І що з цього матимеш? — спитав Григорій з натяком на тридцять срібників (Василь Шевчук).

Подальша доля Іуди і тридцяти срібняків описана так: «Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся і вернув тридцять срібняків перво­священикам і старшим, та й сказав: "Я згрішив, невинну кров видавши". Вони ж відказали: "А нам що до того? Дивись собі сам..." І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов та й повісився... А первосвященики, як взяли срібняків, то сказали: "Цього не годиться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров". А порадившись, купили за них поле гончарське, щоб манд­рівників ховати, чому й зветься те поле "полем крові" аж до сьогодні» (Матв., 27: 3—8).

Так твердять Євангелія, а народна творчість додає до цього уточнення: дерево, на якому повісився Іуда, — це осика. Вона вважається "іудиним деревом", яке з того часу не перестає тремтіти (листок осики тремтить і без вітру тому, що так влаштована його "ніжка").

Зрада є зрада, і покоління людей; вихованих Єванге­ліями, мали перед собою пострах — Іуду-зрадника, Іуду, який продав свого вчителя за тридцять срібняків.

Образ Іуди можна зустріти в багатьох художніх творах, де неоднаково пояснювалися причини його зради, як неоднаковим був і він сам у цих творах.

Художники зображували Іуду досить молодою люди­ною, ще безбородою (наприклад Джотто в "Поцілунку Іуди").

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США