ТЕМА 6. Статистика в кримінологічних дослідженнях

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 11Следующая ⇒

1. Поняття кримінально-правової статистики

2. Завдання кримінально-правової статистики

3. Методи кримінально-правової статистики

4. Статистичне спостереження

5. Зведення та групування

6. Обчислення узагальнених показників

1. Кримінально-правова статистика — це система по­ ложень і прийомів загальної теорії статистики, які за­ стосовують для вивчення кримінально-правових і кри­ мінологічних явищ із метою виявлення їх закономір­ ностей і розробки заходів, що протидіють злочинності.

2. Завданнями кримінально-правової статистики є:

— цифрова характеристика масштабів злочинності в абсолютних і відносних показниках, а також оцінка практики боротьби зі злочинністю;

— одержання достовірної інформації про реєстрацію злочинів і заходи боротьби з ними;

— визначення тенденцій і закономірностей зміни зло­ чинності;

— виявленій досягнень і недоліків у боротьбі зі злочинністю.

3. До методів кримінально-правової статистики на­ лежать: масове статистичне спостереження, групування зібраного матеріалу, обробка узагальнених показників, якісний аналіз суспільних явищ.

4. Масове статистичне спостереження — це плано­ мірний науково організований процес збирання інфор­ мації про масові соціальні явища і процеси, що мають стосунок до кримінологічного дослідження шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою.

Статистична інформація про злочинність залежить від того, що і як враховують. Тому головним завданням стати­стичного спостереження в галузі злочинності є реєстрація кожного виявленого злочину та осіб, що його вчинили, які є одиницями її сукупності у відповідних документах обліку.

5. Статистичне зведення являє собою наукову об­ робку матеріалів статистичного спостереження, зведен­ ня окремих одиниць у різні сукупності з метою одер­ жання узагальненої характеристики про явище, яке ви­ вчають, за низкою істотних для нього ознак.

Статистичне групування — це розподіл одиниць су­купності на однорідні групи, які якісно розрізняються між собою за тими чи іншими істотними для певного явища ознаками.

Основне завдання групувань у кримінологічному до­слідженні — дати найбільш повну і всебічну кількісну характеристику злочинності, особам, які вчинили зло­чини, жертвам злочинів, причинам та умовам злочинів і реакції суспільства на них. Залежно від завдань дослі­дження розрізняють три види групувань: типологічні, варіаційні та аналітичні.

Типологічні групування — це розподіл досліджуваних явищ на однорідні групи, типи за істотними ознаками (на­приклад, за об'єктом, предметом чи суб'єктом посягання).

Варіаційні групування — це розподіл типово однорід­них груп за кількісними ознаками, що можуть змінюва­тися. З їх допомогою вивчають склад злочинців за ві­ком, освітою, кількістю судимостей, за термінами по­збавлення волі та іншими кількісними ознаками.

Аналітичні групування — це розподіл залежно від взаємо­зв'язку між двома чи кількома різнорідними групами (наприклад, кількість злочинів, учинених у стані алко­гольного чи наркотичного сп'яніння).

6. Останній етап обробки статистичного матеріалу — одержання узагальнених характеристик, що їх може бу­ти виражено:

— в абсолютних (сумарних) величинах;

— у відносних величинах (наприклад відношення частини до цілого);

— у середніх величинах (коли узагальнену характе­ ристику якісно однорідної сукупності досліджуваного явища відносять до якої-небудь кількісної ознаки).

ТЕМА 7. Кримінологічні дослідження

1. Поняття кримінологічного дослідження

2. Етапи кримінологічного дослідження

3. Послідовність проведення дослідницьких операцій,_;;

4. Форми впровадження

1. Кримінологічне дослідження — це пізнання та ви­вчення законів та закономірностей розвитку такого

2 — 4-1959

складного негативного соціального явища, як злочин­ність, причин та умов ЇЇ виникнення і розвитку, місця та ролі в цьому явищі особи злочинця, вироблення оп­тимальних рішень із запобігання і профілактики право­порушень.

2. Вивчення злочинності та заходів боротьби відбу­ вається у три етапи:

— підготовний — формулювання проблеми, постанов­ ка наукової гіпотези, розробка напрямів дослідження;

— робочий — розробка інструментарію, пробне обсте­ ження, збирання інформації тощо;

— заключний — формулювання висновків, складання звітів, упровадження результатів дослідження в прак­ тику.

3. Послідовність проведення дослідницьких операцій:

— загальна постановка завдання;

— складання програми — побудова гіпотези, визна­ чення основних напрямів дослідження;

— визначення методики дослідження — яка потрібна інформація, способи її одержання, оцінка і визначення обсягу інформації;

— складання робочого плану;

— розробка інструментарію — підготовка анкет, опи- тувальних аркушів, бланків інтерв'ю тощо;

— уточнення (перевірка) методики;

— збирання інформації — спостереження, опитуван­ ня, вивчення документів тощо;

— статистична обробка отриманої інформації;

— формулювання висновків і розробка конкретних пропозицій за результатами дослідження, впровадження їх у практику.

4. Один із найважливіших етапів кримінологічних досліджень — упровадження їх результатів у практику.

Виділяють такі форми впровадження:

— підготовка планів соціального розвитку, комплекс­ них планів запобігання злочинам та іншим правопору­ шенням, програм боротьби зі злочинністю, перспектив­ них та поточних планів роботи правоохоронних органів;

— підготовка законодавчих пропозицій, відомчих нор­ мативних актів та інших управлінських документів з ак­ туальних проблем протидії злочинності;

— підготовка аналітичних довідок, доповідних запи­ сок, оглядів, методичних листів-тощо;

— проведення науково-практичних конференцій і се­ мінарів, використання результатів досліджень у на­ вчальному процесі;

— підготовка наукових рекомендацій, що передба­ чають удосконалення форм, засобів і методів діяльності у протидії злочинності.

ТЕМА 8. Злочинність

1. Поняття злочинності

2. Виникнення злочинності

3. Злочинність як історичне явище

4. Соціальна природа злочинності

5. Злочинність як явище

6. Кримінально-правовий характер злочинності

7. Злочинність як системно-структурне утворення

8. Територія і період часу в злочинності

1. Злочинність — соціальне зумовлене, історично мін­ ливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляється в системі кримінально-караних діянь, учинених на певній території за певний період часу¹.

2. Вважають, що злочинність виникла разом із при­ ватною власністю, розколом первіснообщинного ладу на класи і появою пов'язаних із цим соціально-економіч­ них суперечностей.

Із розвитком класового суспільства об'єктивно поста­ло питання щодо державно-правової охорони від пося­гань привласненої колишньою родоплеменною владою общинної власності та охорони особи і привілеїв панів­них прошарків. Кримінальне законодавство рабовлас­ницьких (закони Хаммурапі та Ману), а згодом і фео­дальних, держав характеризується в цьому зв'язку роз­галуженістю і казуїстичністю правових заборон, суво­рим характером каральних заходів, нерівністю осіб, які

Кримінологія: Альбом схем. Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв, В. В. Василевич; За заг. ред. °- М. Джужи - К.: НАВСУ, 2000. - 94 с.

²* 19

потрапляли до його сфери, залежно від їх соціального статусу.

3. Злочинність є історично мінливою. Стан злочиннос­ ті неоднаковий у різних соціально-економічних форма­ ціях, її рівень і структура змінюються і на окремих ета­ нах розвитку певної формації залежно від змісту й тен­ денцій, причин та умов злочинів, а також від визначен­ ня державами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності відбивається в історії кримінального зако­ нодавства.

4. Злочинність — соціальне явище, оскільки ЇЇ суб'єкти, як і особи, на інтереси і відносини яких посягають, — члени суспільства. Злочинність є соціальною ще й тому, бо в ЇЇ основі — соціально-економічні закони, обумовлені сукупністю сформованих виробничих відносин і харак­ тером продуктивних сил. Вона в цілому породжується причинами та умовами, що мають соціальний характер.

5. Злочинність — не статистична сукупність злочи­ нів, а саме явище. Як будь-яке явище, воно є закономір­ ним за причинно-наслідковою залежністю і зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами — економі­ кою, політикою, ідеологією, психологією суспільства і соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтен­ сивність і характер злочинності визначають суперечності таких, що взаємодіють, соціальних процесів і явищ кри­ міногенного, антикриміногенного, змішаного характеру.

6. Злочинність — кримінально-правове явище. Визна­ чення злочину — базового елемента поняття «злочин­ ність» — дає кримінальне право. Це є передбачене Кри­ мінальним кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину¹.

Не існує власне кримінологічних понять злочинності та ЇЇ підсистем. Усі вони жорстко запрограмовані їх кри­мінально-правовою оцінкою.

7. Злочинність — це не механічне поєднання, а цілісна сукупність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усе­ редині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — 3-тє вид., доп. і перероб. — К.: Атіка, 2004.- 1056с,

явищами. Причому її елементи — окремі злочини та їх групи (підсистеми) — перебувають у певних статистичне вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.

8. Злочинність складається з конкретних злочинів, учинених на певній території у відповідний період часу.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров