Правопис закінчень родового відмінка однини іменників II відміни

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 19Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір — папера (документ) — паперу (матеріал); акт —акта (документ) —акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:

загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Ярославля, Тернополя, Севастополя, Марселя;

інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

назви речей, предметів, інструментів: комп'ютера, ксерокса, стола, автомобіля, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця, скальпеля, пінцета;

назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду — з іншим значенням) та ін.;

назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);

Деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.

наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата;

українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях);

у медицині назви окремих органів, частин тіла (як іменники, що означають конкретні одиничні предмети): шлунка, міхура, мозочка, кореня (але: мозку.)

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

назви загальних і абстрактних понять, явищ суспільного життя: аналізу, процесу, імпульсу, конфлікту;

збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, ансамблю (але вишняка, березняка, чагарника — з наголосом на кінцевому складі);

речовину, масу, матеріал, лікарські препарати: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, снігу, алмазу, кисню, водню;

різні почуття, відчуття: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю;

назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету;

назви процесів, станів, властивостей, ознак (зокрема назви хвороб і їх проявів): імунітету, кровообігу, набряку, кашлю, нежитю, руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса — у значенні монета), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;

явища природи: дощу, грому, вітру, морозу, вогню;

місце, простір тощо: світу, степу, яру, лугу, саду, майдану, вигону, краю (але хутора, берега, горба);

назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Уралу, Кавказу, Сахаліну, Донбасу, Криму, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця.

Рід, число невідмінюваних іменників

До незмінюваних іменників в українській мові належать:

– слова іншомовного походження (таксі, колібрі, меню, бра);

- жіночі прізвища українського і іншомовного походження, що закінчуються на -к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний (Остапчук, Копчанич), російські прізвища на -ово (Муромо, Коновало), - их (Сірих, Білих), -аго (Живаго); складноскорочені слова буквеного типу (США), та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар, замдиректора).

Хоча форма таких слів не змінюється, зміни в залежності від відмінків вони виражають за допомогою зв’язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників (принесли меню, у меню налічувалося багато різних страв, рука лягла на меню).

Рід незмінюваних іменників визначається так:

1. Назви тварин – належать до чоловічого роду (невеличкий шимпанзе, кмітливий колібрі);

2. Іменники, що називають чоловіків (молодий Франк, знайомий бібліотекар) належать до чоловічого роду; іменники, що називають жінок (неуважна Марі, весела касир) - до жіночого роду;

3. Незмінювані іменники, що називають неістоти, належать до середнього роду (вікно, озеро, небо, доля);

4. Іменники - географічні назви, назви міст, річок, газет, журналів та таке ін. визначаються за загальною назвою (журнал «Наталі»- чоловічого роду, телепрограма «Михайло»- жіночого; країна Германія – жіночого роду, місто Туапсе – середнього).

ДІЄСЛІВНІ ФОРМИ НА -НО, -ТО

Особливе місце у фахових текстах посідають двокомпонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, і об’єктом – прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. Ці конструкції зазвичай розглядають як різновид безособового речення.

Конструкції з дієслівною формою на -но, -то є завершальною ланкою ланцюжка пасивних конструкцій у процесі нейтралізації суб’єкта – виконавця дії: Верховна Рада прийняла закон → Закон прийнятий Верховною Радою → Закон прийнятий → Закон прийнято. Через походження, а також те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладання іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте, виходячи з поданих вище дефініцій активна конструкція і пасивна конструкція, речення з формою на -но, -то треба віднести до активних, оскільки вони описують подію з об’єктом, що в реченні є додатком.

Форми на -но, -то надають реченню певного відтінку результативності й минулості: вони виражають недавно завершену дію. У зв’язку з цим їх зазвичай уживають без допоміжного дієслова було. Конструкції зі словом було використовують зрідка, щоб підкреслити те, що одна минула дія відбулася перед іншою дією в минулому часі, наприклад: деталь було нагріто в печі, а потім занурено у воду. У вислові це буде зроблено підкреслено, що дія обов’язково відбудеться та завершиться в майбутньому.

Конструкції з дієслівною формоюна -но, -то семантично відрізняються від означено-особових речень. Наприклад, вислів якість гарантовано інформує, що вже хтось ужив заходів, щоб забезпечити якість. А у вислові якість гарантуємо підкреслено, що саме ми продовжуємо вживати потрібних заходів, але вони ще не пройшли випробування часом.

Підкреслимо поняттєву відмінність між безпідметовими конструкціями з формами на -но, -то (книжку написано українською мовою, матеріали зібрано докупи) і підметовими конструкціями з пасивними дієприкметниками (книжка написана українською мовою, матеріали зібрані докупи). Обидві конструкції не суперечать нормам української мови, однак безпідметові доречні, коли є потреба наголосити на присудкові, тобто на дії. Підметові ж речення треба вживати, якщо потрібно відтінити не дію, а ознаки, набуті підметом унаслідок дії. Наприклад, у реченні Ухвалу прийнято одноголосно наголошено на події (прийнятті), а не на ознаках ухвали. Натомість у реченні Колеса були пошкоджені після далекої дороги не можна заміняти дієприкметник безособовою формою, бо тут указано саме властивість (пошкодженість) коліс.

Узагалі, коли з логічних причин не може бути діяча, то й не можна вживати безособову дієслівну форму на -но, -то. Наприклад: Неправильно: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкрито цілинний степ. Правильно: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкритий цілинний степ.

Поширеною стилістичною помилкою фахових текстів є введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Закон прийнято Верховною радою. Орудний відмінок діяча тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. По-перше, ці конструкції передають поняття «хтось зробив». По-друге, дієслівні форми на -но, -то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-виконавця. Тому речення з ними граматично безпідметові, бо в них узагалі не може бути діяча. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Верховна рада прийняла Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на -но, -то. Наприклад: Закон прийнято.

Усе викладене вище стосується особи-діяча, коли додаток відповідає на питання ким? В орудному відмінку може стояти іменник (займенник), що означає знаряддя (тобто відповідає на питання чим?). Порівняймо два речення:

Неправильно: Наказ підписано сьогодні (ким?) директором.

Правильно: Наказ підписано (чим?) ручкою.

Відмінність між цими реченнями полягає в тому, що ручка – це знаряддя, а директор – діяч. У цьому можна додатково пересвідчитися, перебудувавши обидва речення в активні. Речення Директор підписав сьогодні наказ – природне і заміняє помилкову конструкцію. А речення Ручка підписала наказ – неприродне, бо ручка не може сама підписувати, вона – знаряддя писання. Хоча в реченні Ця ручка дозволяє проводити лінії різної товщини слово ручка – підмет. Така ситуація зі словами, що позначають знаряддя у фахових текстах, є типовою: в одних реченнях вони є додатком в орудному відмінку, в інших – підметом у називному. Порівняймо: Дерево розрізано (чим?) новою пилкою. та Нова пилка (що?) розрізає дерево вдвічі швидше, ніж стара. У першому реченні пилка – додаток, у другому – підмет.

Помилкові конструкції типу Указ підписано Президентом можна виправити, замінивши додаток на неузгоджене означення: Указ Президента підписано.

Отже, безособову дієслівну форму на -но, -то можна вживати лише в реченнях, де не вказано особу-діяча. Тому правильно писати: його змінено (здеформовано, нагріто) десь (за певних умов, чимось), але його змінив (здеформував, нагрів) хтось.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров