Проаналізуйте шлях країн цсє від овд до вишеградської групи та нато.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 35 из 44Следующая ⇒

Внаслідок розпаду ОВД для країн ЦСЄ стало очевидним, що рух до ЄС поодинці малоймовірний. ЄС, своєю чергою, також радше був зацікавлений у груповій інтеграції країн ЦСЄ як однорідного утворення.Вперше ініціатива "скоординованого повернення до Європи" була висловлена тодішнім президентом Чехо-Словаччини Вацлавом Гавелом у січні 1990 р. її суть полягала у необхідності "не втратити історичний шанс оновлення Середньої Європи, політичного феномена, який буде наближатися до Європи Західної". Підтримали цю ідею лише три країни ЦСЄ - Польща, Чехо-Словаччина та Угорщина, які у 1991 р. підписали тристоронній договір про створення Вишеградської групи (ВГ), яка після роз'єднання Чехо-Словаччини (з 1993 р.) існує у форматі четвірки .

Спочатку Вишеградське об'єднання не мало чітких організаційних структур і виступало як орган, о-новною метою діяльності якого була "координація дій в галузі зовнішньої політики і поглиблення відносин з європейськими інститутами та міжнародними організаціями; взаємодія у сфері безпеки; поглиблення економічних зв'язків, взаємовигідних торгових відносин та подальша співпраця у сфері захисту прав людини і національних меншин, екології, енергетики, інфраструктури та інформації". Але під час реалізації поставлених завдань ВГ поступово еволюціонувала від суто формального об'єднання до досить стрункого регіонального утворення. Донедавна в її діяльності фахівці виділяли три етапи.

На першому етапі - з дати утворення до 1998 р. - діяльність ВГ була здебільшого декларативною. Негативну роль у становленні ВГ як субрегіонального об'єднання відіграли насамперед внутріполітичні суперечності - "проблеми росту", які незмінно супроводжують молоді демократії у період трансформації (політичні кризи, загострення суперечностей у період передвиборних кампаній, бороїп за ЗМІ, війни компроматів, високий рівень корупції тощо). Різними лишалися погляди країн Вишеграду на швидкість руху до ЄС. Розбіжностями у поглядах пояснюється, на нашу думку, і те, що ці країни у різний час подали заявки на вступ до ЄС (першою - Угорщина у березні 1994 р., Польща - у квітні 1994 і Словаччина - у червні 1995 р останньою була Чехія - у січні 1996) і, відповідно, набули асоційованою членства .

З осені 1998 р. після перемоги у Словаччині антимечіярівської коаліції діяльність ВГ істотно пожвавилася, що поклало початок другому етапу в її діяльності. Протягом 1998-2000 рр. було сформовано нові механізми і структури співробітництва. Їх діяльність набула постійного характеру (щорічні саміти прем'єр-міністрів, регулярні зустрічі і наради галузевих міністрів, міжпарламентська співпраця, робота спеціально створеного у 2000 р. "Вишеградського фонду" з річним бюджетом понад 2,4 млн. євро). Головними завданнями групи у цей період було забезпечення одночасного вступу всіх країн-учасниць до ЄС, а також підтримка вступу Словаччини до НАТО.

Третій етап розвитку ВГ, який розпочався у 2000 р., супроводжувався сплеском всередині групи нових суперечностей на національному ґрунті після публічно порушених прем'єр-міністром Угорщини В.Орбаном питань правочинності "декретів Бенеша". Це змусило старих членів ЄС засумніватися у можливості набуття членства у цій організації країн ЦСЄ з їх нерозв'язаними етнічними проблемами, територіальними та майновими претензіями. Суперечка між Угорщиною, Чехією і Словаччиною набула загальноєвропейського характеру, внаслідок чого було фактично зірвано черговий саміт глав урядів країн ВГ і посилилася напруженість у її діяльності.

Відзначимо, після розпаду РЕВ і ОВД у нових умовах зберегли свою роль інститути західноєвропейського (ЄС, ЗЄС, Рада Європи) та євроатлантичного (НАТО) співробітництва. Саме на них і почали орієнтуватися країни ЦСЄ, які стали на демократичний шлях розвитку. Сформувалася нова система їх зовнішньополітичних пріоритетів: головне завдання полягало в інтеграції до Ради Європи, НАТО, ЄС .Отже, пріоритетом зовнішньої політики країн ЦСЄ на початку 1990-х стала інтеграція до європейських структур. 30 січня 1990 р. Президент Чехословаччини В. Гавел під час виступу в польському Сеймі закликав не втратити історичного шансу оновлення Серединної Європи (Mittelleuropa), яка, за старими геополітичними оцінками, знаходилась між сучасною Росією та Західною Європою й охоплювала регіон Центральної та Східної Європи.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии