Божі заповіді вищі приписів людських.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 153 из 310Следующая ⇒

Марка 6

Ісус знову в Назареті.

1. Звідти вийшов Він і прийшов на Свою батьківщину; слідом за Ним пішли й учні Його.

2. Коли настала субота, Він почав навчати у синагозі; і багато з тих, що слухали, з подиву казали: Звідки це в Нього? Що це за премудрість, що Йому дана, і яким чином такі дива вчиняються Його руками?

3. Чи не тесля Він, син Маріїн, брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Чи не тут поміж нами Його сестри? І спокушалися через Нього.

4. А Ісус сказав їм: Не буває пророка без пошани, хіба що на батьківщині своїй і в родичів, а також у домі своєму.

5. І не міг звершити там жодного дива; тільки на небагатьох недужих поклав руки і уздоровив їх.

6. І дивувався з їхньої невіри. Потім ходив по довколишніх поселеннях і навчав.

7. А тоді прикликав дванадцятьох і почав посилати їх по двоє і дав їм владу над нечистими духами.

8. І заповідав їм нічого не брати в дорогу, окрім одного посоха: ні торбини, ні хліба, ані мідяків у поясі,

9. Але взутися у просте взуття і не вдягатися у дві одежі.

10. І сказав їм: Якщо десь увійдете в дім, залишайтеся в ньому, аж доки не вийдете з тої місцини.

11. І якщо хтось не прийме вас, і не буде слухати вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох із ваших ніг, як свідчення супроти них. Істину вам повідую: Краще буде Содомові і Гоморі у день суду, аніж тому місту.

12. Вони пішли і проповідували каяття;

13. Виганяли багатьох бісів і багатьох недужих намащували оливою і уздоровлювали.

14. А цар Ірод, коли зачув [про Ісуса], – бо ймення Його стало відомим, – казав: Це Іван Хреститель воскрес із мертвих, і тому великі дива виявляють себе через Нього.

15. Інші казали: Це – Ілля. А ще інші запевняли: Це – пророк, або ж як один із пророків.

16. А Ірод, як почув, сказав: Це Іван, котрому я голову відтяв; він воскрес із мертвих.

17. Бо цей Ірод, пославши був, узяв Івана і ув‘язнив його у в‘язниці за Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, що одружився з нею.

18. Бо Іван казав Іродові: Ти не можеш мати дружину брата твого.

19. А Іродіяда виповнювалася люттю на нього, жадала вбити його, але не могла.

20. Бо Ірод боявся Івана, відаючи, що він муж праведний і святий і беріг його; багато робив, дослухаючись його, і вдоволено слухав його.

21. Та настав сприятливий день, коли Ірод на [день] своїх уродин учинив бенкет своїм вельможам, тисяцьким і старшинам галілейським, –

22. Донька Іродіяди увійшла, танцювала і догодила Іродові і тим, що лежали з ним. Цар сказав дівчині: Проси у мене, чого прагнеш, і дам тобі.

23. І присягався їй: Чого не попросиш у мене, дам тобі, навіть половину мого царства.

24. Вона вийшла і запитала у матері своєї: Чого просити? Та відповіла: Голову Івана Хрестителя!

25. І вона негайно пішла до царя, і квапливо просила, кажучи: Хочу, щоб ти мені зараз же дав на тарелі голову Івана Хрестителя.

26. Цар вельми зажурився; але заради присяги і тих, що лежали з ним, не захотів їй відмовити.

27. І негайно пославши зброєносця, цар наказав принести голову його.

28. Він пішов, відтяв йому голову у в‘язниці і приніс голову його на тарелі, і віддав її дівчині, а юнка віддала її матері своїй.

29. А учні його, як почули, прийшли й забрали тіло його і поклали його у гробі.

30. І зібралися Апостоли до Ісуса і оповіли Йому все, і що вчинили, і чого навчили.

31. Він сказав їм: Рушайте ви одні в пустельну місцину і спочиньте трохи. Бо вельми було багато таких, що приходили й відходили, тож і їсти їм не було коли.

32. І подалися в пустельну місцину в човні самі.

33. Народ бачив, [як] вони відпливали, і чимало їх упізнавали їх; і бігли туди пішки із усіх міст, і випередили їх, і зібралися до Нього.

34. Ісус, коли вийшов, побачив багато народу і пожалів його, тому що вони були, як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх щедро.

35. І оскільки часу минуло багато, учні Його наблизилися до Нього, і сказали: Місцина [тут] пустельна, а час уже пізній;

36. Відпусти їх, щоб вони пішли в довколишні поселення і купили собі хліба; бо не мають чого їсти.

37. Він сказав їм у відповідь: Ви дайте їм їсти. І сказали Йому: Хіба нам треба піти і купити хліба на двісті динаріїв, і дати їм їсти?

38. Але Він запитав у них: Скільки у вас хлібів? Підіть, подивіться. Вони дізналися і сказали: П‘ятеро хлібів і дві рибини.

39. Тоді звелів їм посадовити всіх гуртками на зеленій траві.

40. І посідали рядочками по сто і по п‘ятдесят.

41. Він узяв п‘ять хлібів і дві рибини, глянув на небо, благословив і переламав хліби й дав учням Своїм, щоб вони роздали їм; і дві рибини розділив на всіх.

42. І їли всі, і наситилися;

43. І набрали кусків хліба і [останків] від рибин дванадцять повних кошиків;

44. А було тих, що їли хліби, – близько п‘яти тисяч мужів.

45. А Він зараз же примусив учнів Своїх зайти в човен і попливти передніше на той бік до Віфсаїди, доки Він відпустить народ.

46. І відпустив їх, і пішов на гору помолитися.

47. Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі.

48. І побачив, як вони бідують, веслуючи, бо вітер був супротивний; близько четвертої сторожі вночі підійшов до них, йдучи по воді, і хотів проминути їх.

49. А вони, коли побачили Його, то подумали, що це привид, і закричали.

50. Бо всі бачили Його і злякалися. І тієї ж хвилі Він озвався до них, і сказав їм: Бадьортеся; це Я, не бійтеся.

51. І ступив до них у човен; і вітер затих. І вони вельми дивувалися в собі і вражалися.

52. Бо не осмислили [дива] над хлібами, тому що серце їхнє було закам‘яніле.

53. І коли перепливли, прибули на землю Генісаретську і пристали [до берега].

54. Коли вийшли вони з човна, відразу [мешканці], впізнавши Його, оббігли всі околиці ті і почали на ношах приносити недужих туди, де Він, як запевняли, був.

55. І куди б не приходив Він, чи в поселення, чи в міста, чи в села, клали хворих на відкритих місцях і просили Його, щоб їм торкнутися хоча б до крайчика одежі Його, і котрі торкалися до Нього, уздоровлювалися.

Марка 7

1. Зібралися до Нього фарисеї і деякі з книжників, що прийшли з Єрусалиму;

2. І побачили деяких із учнів Його, що їли хліб нечистими, тобто немитими руками, і докоряли за це.

3. Бо фарисеї і всі юдеї трималися звичаїв старших, не їдять, старанно не помивши рук;

4. І [коли прийдуть] з торжищ, також не їдять, доки не обмиються. Є ще багато такого, чого вони поклали дотримуватися: пильнують обмивання чаш, глеків, казанів та іншого посуду з міді та столів.

5. Потім запитали Його фарисеї і книжники: Чому учні Твої не вчиняють за звичаями давніх, але немитими руками їдять хліб?

6. Він сказав їм у відповідь: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Люди ці шанують Мене устами, а серце їхнє задалеко від Мене.

7. Але марно шанують Мене, навчаючи учення і заповідей людських;

8. Бо ось ви залишили заповідь Божу, пильнуєте звичаїв людських, обмивання чаш і глеків, і чините багато іншого, схожого на згадане.

9. І сказав їм: Чи добре, [що] ви нехтуєте заповіддю Божою, аби дотриматися своїх звичаїв?

10. Бо Мойсей сказав: Шануй батька свого і матір свою; і той, хто лихословить батька чи матір, смертю нехай помре.

11. А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Корван , або дар [Богові] те, чим ви могли б від мене скористатися.

12. Тим самим не даєте змоги зробити щось для батька свого чи матері своєї,

13. Порушуючи слово Боже переказами вашими, котрі ви самі склали; чините багато такого, що схоже на згадане.

14. А Він прикликав увесь народ і казав їм: Слухайте Мене і розумійте.

15. Усе, що входить у людину із зовні, не може опоганити її, але те, що виходить з неї, може опоганити людину.

16. Якщо хтось має вуха чути, нехай чує!

17. І коли Він від народу зайшов у дім, учні Його запитали в Нього про притчу.

18. Він сказав їм: Невже й ви такі нерозважливі? Невже не розумієте, що все те, що входить в людину із зовні, не може опоганити її?

19. Тому що не в серце його входить, а в черево, і виходить геть, [чим] очищається всілякий харч.

20. Далі сказав: Те, що виходить з людини, опоганює людину;

21. Тому що з нутра, із серця людини виходять недобрі заміри, перелюб, блуд, убивство,

22. Крадіж, лихварство, злоба, підступність, безсоромність, завидюще око, зневага Бога, пихатість і безглуздя.

23. Усе це зло з нутра виходить і опоганює людину.

24. І, вирушивши звідти, прийшов на терени Тирські та Сидонські; а коли зайшов у дім, не захотів, щоби хтось упізнав, але не міг утаємничитися.

25. Бо почула про Нього жінка, у котрої донька мала нечистого духа, і невдовзі прибігла й припала Йому до ніг;

26. А була та жінка з поган, родом сирофінікійка, і просила Його, щоб вигнав біса з її доньки.

27. Але Ісус сказав їй: Дай передніше насититися дітям; бо не добре взяти хліб у дітей і кинути псам.

28. Але вона сказала Йому у відповідь: Так, Господе; проте й пси під столом їдять крихти у дітей.

29. І сказав їй: За слово це йди собі; демон вийшов із твоєї доньки.

30. Коли вона повернулася до свого дому, то виявила, що демон вийшов, а донька лежить на постелі.

31. Коли вийшов із теренів тирських і сидонських, [Ісус] знову попростував до моря Галілейського через володіння Десятимістя.

32. І привели до Нього глухого недорікуватого і попросили Його покласти на нього руку.

33. [Ісус] одвів його трохи від народу, вклав пальці Свої у вуха йому, а тоді сплюнув і торкнувся його язика.

34. А тоді глянув на небо, зітхнув і сказав йому: Еффата, цебто “Відкрийся!”.

35. І тієї ж миті відкрився в нього слух, і пута його язика урвалися, і почав говорити чисто.

36. І наказав їм не говорити нікому. Але скільки він не забороняв їм, вони ще палкіше розголошували.

37. І вельми дивувалися і казали: Усе добре вчиняє: і глухим дає чути, а німим – говорити!

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности