Структура спартанського суспільства.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 7Следующая ⇒

РОЗДІЛ 3

СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ СПАРТИ

Як і у всіх полісах стародавньої Греції населення Спарти було неоднорідним. Формування соціальної структури спартанського суспільства відбувалося в процесі завоювання територій.

Головною особливістю історичного розвитку Спарти, було втручання у становлення класового суспільства зовнішнього насильницького фактора. Міграція племен на Балканському півострові, що почалася в XII в. до н.е., супроводжувалася військовими зіткненнями між ними. Об'єднання завойовників прийшлих дорійських племен з місцевими ахейским населенням в долині Лакеонії призвело до утворення спартанської громади і дозволило їй у VIII - VII ст. до н.е. розширити межі своїх володінь, поневолити населення завойованої сусідньої області – Мессенії і поставити в залежність населення, що жило на периферії завойованій території.

Завоювання призвело до виникнення спільної власності завойовників на землю – основне в тих умовах засіб виробництва – і рабів. Разом з нею виникла і чітка класова диференціація. У Спарті сформувалися три основні стани суспільства: спартіати, ілоти і періеки(підкорене ахейське населення).

Але лише панівна верства в державі користувалася всіма правами. Це були повноправні громадяни держави – спартіати. Щоб стати повноправним, необхідно було відпо­відати 4 вимогам:

1.Бути народженим від батьків спартанців.

2.Мати земельну ділянку (клер) з певною кількістю рабів.

3.Підкорятися всім законам, звичаям і традиціям держави.

4.Пройти школу спартанського виховання[8;128].

Крім назви «спартіати» для позначення спартанських громадян у період архаїки з'явився ще один термін – «рівні» або в грецькому варіанті – «гомеї». Цей термін зафіксований і Ксенофонтом [24:240] і Аристотелем [7;140]. Поки спартанський громадянський колектив у своїй масі був єдиним, оби­два терміни «спартіати» і «гомеї», скоріше за все, були синонімами. Хоча слово «гомеї» навряд чи могло бути офіційною назвою повноправних спартанських громадян. Найімовірніше, воно виникло в середовищі самих спартіатів досить рано, оскільки вони усвідомлювали себе членами аристократичної корпорації. Лікург своїми зако­нами розширив межі аристократії до таких розмірів, що вони стали співпадати з кор­донами всього громадянського колективу. Все громадянське суспільство Спарти уже являло собою військову еліту, всередині якої завжди вироблялися особливий стиль життя і особлива шкала цінностей.

Спартанські клери разом із наданими їм ілотами в правовому відношенні скоріше розглядалися як приватна власність, віддана у безстрокову оренду, аніж безумовно приватна. У Спарті заборонили купівлю – продаж землі навіть у таких замаскованих формах, як дарування і заповіт [45;90]. Такі ж обмеження поширювалися і на ілотів: їх не мали права ні продавати, ні відпускати на волю, оскільки, як і земля, вони знаходилися під патронатом держави.

За повідомленням Плутарха, Лікург поділив усю землю на 30 тисяч клерів для періеків і 9 тисяч – для спартанських сімей [45;98], сказавши, що «вся Лаконія здається мені власністю багатьох братів, які щойно її поділили».

Але поряд із системою рівних клерів, гарантуючих кожному спартіату збережен­ня його громадянського статусу, в Спарті, можливо, існували землі, які ще до закону Епітадея могли бути предметом купівлі-продажу, тобто лише громадська земля не підлягала розподілу.

Спартанське законодавство не допускало поділу клерів між спадкоємцями. Спадкоємцем, очевидно, вважався лише старший син. Утримувати молодших синів було обов'язком спочатку батька, а після його смерті – старшого брата. Предметом спільного користування з потреби ставала також і дружина старшого брата. Єдиним механізмом отримання клера для молодших синів було усиновлення їх сім'ями, де не було спадкоємців–чоловіків. Умовою подіб­ного усиновлення могло бути одруження на дочці власника клера.

Проте спартанська система землеробства, створена Лікургом, розбалансувалася рано: уже наприкінці VIII ст. до н. е. спартіати стали вимагати переділу землі. За фа­садом декларативної рівності ретельно приховувалася фактично економічна нерів­ність. Про наявність багатих людей свідчить захоплення спартанців конярством. Хоча з зовнішнього погляду всі спартіати виступали як «рівні», істинної рівності се­ред них не було, оскільки одні могли купувати коней для участі в Олімпіадах, а інші з надзусиллями вносили необхідний внесок в сиситії, щоб зберегти свої громадянські права і привілеї.

За легендами, в результаті ретр Лікурга спартанці наділили собі 9–10 тис. зе­мельних ділянок (клерів) на родючих територіях Лаконіки і Мессенії. Кожен клер переходив у спадкове володіння спартанської сім'ї, але верховне право на землю зберігалося за державою. Відчуження чи роздроблення наділів заборонялося[45;90]. Спартіати займалися лише військовою справою. Тільки вона вважалася заняттям, гідним спартіатів. А земельні ділянки оброблялися підкореним і уярмленим місце­вим населенням.

За віковим принципом спартіати поділялися на 3 групи: неповнолітні (до 30 ро­ків), мужі (від 30 до 60) та старці (після 60 років).

Безправне населення – ілоти зобов'язані були утримувати своєю працею спартіата – власника клера і його сім'ю. Походження терміна «ілот» (гелот) не зовсім ясне. На думку однієї групи дослідників, ілот означає «підкорений, захоплений в полон», інші ведуть його походження від м. Гелос (елос –дослівно «болото», «болотиста міс­цевість»), жителі якого тривалий час чинили опір спартанцям, були підкорені ними і змушені сплачувати данину.

Платон у «Законах» стверджував, що в грецькому світі не існувало єдиної оцінки ілотії. Уже антична традиція відрізняла ілотів від рабів класичного типу за цілим рядом параметрів:

– за часом їхньої появи;

– за способами набуття;

–за колективним володінням ними;

– за особливим економічним і правовим становищем.[8;130]

 В історіографії існує ряд теорій і гіпотез стосовно ілотії.

За словами Печатнова Л.Г., існували відмінності в статусі лаконських і мессенських ілотів: «Історико–географічні реалії припускають, що лаконскі ілоти повинні були знаходитися в більш привілейованому становищі, ніж мессенські. Різне ставлення до цих двох груп ілотів спеціально культивувалося спартанським суспільством і було одним з основних принципів соціальної політики Спарти. Подібне диференційоване ставлення до ілотам було надійним засобом для того, щоб перешкодити їх об'єднання ». [34;10].

У західній історіографії, починаючи з Е.Мейєра та У. Карштедта, розгляда­ли ілотію як форму кріпосної залежності, аналогічну тій, яка існувала у фео­дальній Європі[8;130].

Інша теорія вважає ілотів державними рабами.

Деяка частина істориків розглядала їх як приватних рабів, а роль держави об­межувалася лише наглядом за ними.

Серед сучасних істориків ілотію пояснюють як варіант колективного рабства, що виник у результаті «агресивної експансії» дорійцями території Лаконії [8;130].

Серед проблем оцінки ілоти слід виділити такі:

– чиєю власністю були ілоти – держави чи окремих спартіатів;

– наскільки сильною була справжня загроза спартіатіам з боку ілотів;

– коли і з якого моменту спартіати стали озброювати своїх ілотів;

– як можна узгоджувати дані про озброєння ілотів з іншою традицією, згідно з якою ілоти ніколи не допускалися до зброї;

– коли з`явилися криптії;

–  наскільки правомірним був поділ ілотів за соціальною і «національною» ознаками.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману