Основні ідеї місцевого самоврядування.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 37 из 38Следующая ⇒

Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища чи міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140).

Місцеве самоврядування є одним з головних елементів розвитку демократичного конституційного ладу. За своєю природою воно виступає як специфічна форма реалізації публічної влади, відмінної як від державної. Воно втілює місцеві інтереси територіальних громад, тоді як держава — загальнонаціональні інтереси, а політичні партії чи громадські організації — політичні, соціальні, культурні та інші інтереси своїх членів. Місцеве самоврядування відрізняється від інших форм здійснення публічної влади своїми інститутами, формами діяльності, повноваженнями, правовим захистом і відповідальністю. Характе­рними рисами місцевого самоврядування є:

—демократизм, який виражається у виборності органів само­врядування (сільських, селищних і міських рад, сільських, селищних і міських голів), у різноманітності форм участі мешканців сіл, селищ і міст у здійсненні місцевого самоврядування (місцеві референдуми, вибори, органи самоорганізації населення і т. д.), у гласності і врахуванні громадської думки органами і посадовими особами міс­цевого самоврядування;

— децентралізованість системи місцевого самоврядування, яка побудована з урахуванням наближеності органів самоврядування до населення сіл, селищ і міст (первинний рівень місцевого самовря­дування), самостійності територіальних громад у вирішенні питань місцевого життя, невтручання держави у внутрішні справи територі­альних громад, формування місцевих бюджетів знизу уверх, наділен­ня територіальних громад комунальною власністю, утворення вторинного рівня місцевого самоврядування (районних та обласних рад) на базі первинного рівня, автономії органів місцевого само­врядування у взаємних стосунках, делегуванні цим органам окремих функцій виконавчої влади;

гарантованість місцевого самоврядування у межах Конститу­ції і законів України, яка полягає в державній підтримці місцевого самоврядування, судовому захисті прав місцевого самоврядування, контролі районних та обласних рад за діяльністю відповідних органів виконавчої влади в районах та областях, закріпленні конститу­ційного і законодавчого статусу системи місцевого самоврядування, введення гарантованих мінімумів бюджетних асигнувань для місце­вого самоврядування і державних соціальних стандартів;

— піднаглядність і підконтрольність місцевого самоврядування, що передбачає здійснення державою нагляду за законністю в діяль­ності органів самоврядування, судове скасування незаконних актів місцевого самоврядування, дострокове припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, притягнення винних осіб до дисциплінарної та інших видів юридичної відпові­дальності.

Отже, місцеве самоврядування є пристосованою до потреб територіальних громад формою автономного здійснення публічної влади, яку держава заохочує і контролює відповідно до Конституції і зако­нів України. Місцеве самоврядування має свою фінансово-економічну основу, його функціонування носить соціально-економічний характер. Децентралізований зміст місцевого самоврядування та деякі інші фактори зменшують, але не виключають його політичний вплив на державу.

Муніципальна (комунальна) реформа: сучасний етап.В політико-правовому житті України інститут місцевого самоврядування сформувався в результаті муніципальної (комунальної) реформи, яка фактично почалася з розмежування функцій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в 1992 р. Прийнятий у 1990 р. закон про місцеві ради і місцеве самовря­дування¹, який наділив органи державної влади — місцеві ради — функціями місцевого самоврядування, призвів до "суверенізації" рад. В результаті дії цього закону було значною мірою послаблено управління державними справами на місцях. Стало очевидним, що далі поєднувати в одних органах функції державної влади і місцевого самоврядування неможливо. За таких умов були прийняті закони про представника Президента України та про місцеві ради, місцеве і регіональне самоврядування². Місцеве самоврядування запроваджувалось лише на одному первинному рівні — села, селища і міста, а в районах, областях — регіональне самоврядування, яке було терито­ріальною самоорганізацією громадян для вирішення питань місце­вого (регіонального) життя.

Проте головна роль на місцях відводилася представникам Пре­зидента України, які виступали органами виконавчої влади в областях, районах, містах Києві і Севастополі, їх районах. За об'єк­тивних і суб'єктивних причин така система влади і самоврядування виявилася недостатньо збалансованою: між керівниками органів влади і самоврядування інколи виникала гостра боротьба за реальне верховенство.

Замість того, щоб поглиблювати комунальну реформу, Верховна Рада прийняла в лютому 1994 р. закон про формування місцевих органів влади і стару систему рад з функціями органів державної влади і самоврядування. Одночасно приймається закон про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад⁴, який передбачає прямі вибори голів рад, Представника Президента ... менту_їх обрання....Прийняті Верховною Радою акти значною мірою були продиктовані передвиборчими міркуваннями напередодні парламентських, місцевих і президентських виборів 1994 р.

Новообрана Верховна Рада у червні 1994 р. приймає нову редакцію закону про формування місцевих органів влади і само­врядування⁵ і наділяє ради всіх рівнів виключно функціями органів місцевого самоврядування. На голів цих рад та очолювані ними органи- здійснення делегованих повноважень

виконавчої влади і підпорядкував їх Кабінету Міністрів України та відповідному голові виконкому ради вищого рівня. За таких умов Президент України практично втратив контроль над регіонами. З метою відновлення президентської вертикалі в областях і районах Президент України Л. Кучма указом підпорядкував собі голів виконкомів обласних, районних, Київської і Севастопольської міських та їх районних рад⁶. Однак невизначеність влади на місцях триває. Під тиском Указу Президента України про проведення громадського опитування громадян про довіру Верховній Раді і Президенту Ук­раїни, 8 червня 1995 р. дві гілки державної влади уклали Консти-туційнийДоговір⁷, який знову розділив функції _на місцях і місцевого самоврядування. Так вперше в законодавстві

місцеве самоврядування закріплювалось як гарантоване державою право територіальних колективів громадян та обраних ними органів самостійно вирішувати питання місцевого життя в межах Консти­туції і законів України. Договір передбачав тільки один первинний і в областях, і в містах рівень самоврядування — село, селище. Києві і Севастополі, районах (крім районів у містах, за винятком міст Києва і Севастополя) відповідні ради стали представницькими органами (певною мірою органами регіонального самоврядування) з обмеженими функціями.

Конституція України 1996 р. фактично підсумувала перший етап комунальної реформи, який завершився утвердженням інсти­туту місцевого самоврядування як елементу демократичного консти­туційного ладу держави. Одночасно вона створила передумови для наступного етапу комунальної реформи, який має вивести місцеве самоврядування в Україні на рівень вимог Європейської хартії про місцеве самоврядування⁸. Виступаючи на загальних зборах Асоціації міст України 25 січня 1997 p., Президент України Л. Д. Кучма висловився за розробку Концепції муніципальної реформи в Україні.

Конституція — правова основа.В Основному Законі України 1996 р. місцевому самоврядуванню присвячено розділ XI(ст. 140— 146), а також про нього йдеться в певних статтях інших розділів. Такого широкого закріплення інститут місцевого самоврядування в Україні не знав від часів Конституції П. Орлика 1710р. Принци­пове значення має ст. 7 Конституції України, якою визнається і гарантується місцевесамоврядування як елемент демократичного конституційного ладу.

Конституція є правовою основою побудови системи місцевого самоврядування, організації і діяльності його органів. Як акт вищої юридичної сили вона закладає певний стабілізуючий фактор в правовий механізм функціонування місцевого самоврядування. Щоб змінити конституційну модель місцевого самоврядування, потрібна підтримка не менше як двох третин депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Норми Конституції України про місцеве самоврядування є нормами прямої дії. Для їх застосування не потрібні деталізуючі чи конкретизуючі закони. Проте норми Конституції не можуть охопити своїм регулюванням всієї багатоманітності суспільних відносин, що виникають у сфері місцевого самоврядування. Для цього потрібні ще закони з найважливіших питань організації і діяльності органів місцевого самоврядування. До них слід віднести закони про місцеві вибори, референдуми та інші форми безпосереднього самовря­дування, про місцеве самоврядування, про місцеві податки і збори, про комунальну власність тощо. Всі ці акти мають прийматися на основі Конституції, яка є джерелом поточного законодавства про місцеве самоврядування.

Чинні закони та інші нормативно-правові акти з питань місце­вого самоврядування мають відповідати Конституції України. На практиці існує чимало законодавчих і підзаконних актів з питань місцевого самоврядування, які не відповідають положенням Консти­туції. Такі акти підлягають скасуванню у встановленому Конститу­цією і законами України порядку.

Конституція України закріплює основи правового статусу місце­вого самоврядування: принципи організації і діяльності, повнова­ження, гарантії захисту та форми відповідальності. Насамперед, вона закріплює дворівневу систему місцевого самоврядування.

Окрім того, вона закріплює матеріальну основу органів місцевого самоврядування: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ і міст, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних та обласних рад. Серед інших новел Конституції в галузі місцевого самоврядування слід назвати закріплення:

а) ролі територіальної громади як асоціації жителів сіл (об'єднань сіл), селищ і міст як організаційної основи всієї системи місцевого самоврядування;

б) фінансових гарантій місцевого самоврядування з боку дер­жави, яка полягає у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансове підтримувати і компенсувати певні витрати, що виникли внаслідок рішень органів державної влади;

в) ролі місцевого самоврядування як гаранта прав і свобод гро­мадян.

Багато положень Конституції про місцеве самоврядування пе­рейшло з поточного законодавства, яке в цьому питанні значно випереджало стару Конституцію 1978 р. (із змінами і доповненнями). Таким чином, Конституція 1996 р. не тільки вводить нові положення про місцеве самоврядування, але й зберігає певну наступність у його правовому закріпленні.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология