Лінійка, присвячена 20- й  річниці виведення військ з Авганістану

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 56 из 56

Ведуч 1 : 

Ти – вічний біль ,Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокішій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

Ведуч2:

Вже багато літ, як прийшли назад додому,

Та до цих пір чує душа війни оскому,

Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани,

А у снах – «духи» налітають, мов шайтани.

Ведуч1 :

       Не одним сивим пасмом закосичена ця дата - 15 лютого. День, коли в далекому 1989 році закінчилась для народів колишнього Радянського Союзу десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів-інтернаціоналістів.

Ведуч2:

Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати тих, хто, пройшовши кривавим афганськими дорогами, повернувся до рідного дому і тих, хто не дожив , не доспівав, не докохав….: Афганська війна тривала 10 років. І через неї пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них – більше 160 тисяч – українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч солдат загинуло у цій війні, 35 тисяч було поранено, багато потрапило у полон або пропали безвісти.

Кажуть, що час - найкращі ліки, хоча роки минають, а пам'ять вперто вертає усіх назад. Такі цифри забути не можна.

Ведуч1:Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку? Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.

Ведуч2:         І пам'ять ожива вогнем пекучих ран

                   Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.

                   Від імені матері, що не діждалась сина,

                   Від імені до часу посивілої дружини,

                   Від імені батька, що мовчки сумує,

                   Від імені сина твого вже, солдате,

                   Благаю, кричу – Війні вже повік не бувати!

Ведуч1:     Поставте скибку хліба на стакан

                   І голови схиліть в скорботі вічній,

                   За тих, кого убив Афганістан,

                   Чиї він душі зранив і скалічив…

Ведуч2: Пройдуть роки, і ми певні, що імена хлопців, які загинули в Афганістані, не зітруться з пам’яті прийдешніх поколінь, увійдуть у безсмертя. Вічна пам'ять полеглим і шана живим, тим, кому всім смертям на зло пощастило повернутись до рідних домівок.

Ведуч1: О, Україно! Ніжно пригорни

                   Усіх живих своїх синів, як мати,

                   Щоб ми уже не бачили війни,

                   Не чули щоб ніколи звук гармати

Ведуч2: Афганських подій ніколи і нікому не викреслити з календаря. І скільки б ми не повертались до тих подій, встановлюючи нові і нові факти, змінюючи цифри, все переоцінюючи , істина залишається одна – незмінно житиме пам'ять про Афганістан

Ведуч1:     Хай буде все, що має бути:

                   І тихі радощі життя,

                   Калини цвіт і вишень біле диво,

                   І мирних ранків сонячність щаслива,

                   І наша вдячність нескінченна,

                   І України бойові знамена.

Ведуч2: Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелось би нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай не заболять у нас ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а, може, із підбитим крилом ніяк не перелетить через Афганські гори до свого дому.

Оголошуємо хвилину мовчання

 Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, а тепер порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам’яттю, що пише історію. Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли більше на нашій землі. Давайте будемо завжди пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

Ведуч1 :На цьому наша зустріч закінчується. Бажаємо всім Вам здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься Україна.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?