quot;Аркуші гіпносу": Поетичне письмо як простір формування нової пам'яті

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 17Следующая ⇒

    Хорхе Семпрун, відомий письменник літератури Лазаря, в книзі "Писати чи жити" втілює новий модус письма, що виліковує травмовану пам'ять в’язня німецького концтабору. У цьому варіанті письма погляд на минуле не повертає до болю, оскільки відбувається процес заміщення загальної історії досвідом однієї людини – і реалії концтабору поступаються місцем літературно-філософським текстовим реаліям, що стає запорукою звільнення від тягаря минулого. Особливе місце серед культурологічних деталей, з яких Семпрун формує свою власну нову реальність пам'яті, займає творчість Рене Шара. Рядок з "Аркушів гіпносу": "Пам'ять не владна над спомином. Спомин безсилий проти пам'яті", - може сприйматися як код до тексту Семпруна.

Пропустивши рік інтелектуального життя Парижу, Хорхе Семпрун просить молодого французького офіцера біля воріт Бухенвальда переказати новини. Але всі імена (Камю, Сартр, Мальро, Мерло-Понті, Арагон, Реймон Арон) виявляються для нього знайомими. "На кінець розповіді, зовсім втративши надію здивувати, молодий офіцер заговорив про нові вірші Рене Шара". Семпрун зізнається, що то був удар по його самолюбию-рос. "До цього дня, до 12 квітня 1945 року, я жодного разу не чув про Рене Шара. Я ж вважав, що знаю все – чи майже все – про французьку поезію. А Рене Шара не знав. Я пам’ятав сотні віршів від Війона до Бретона. Але про Рене Шара не знав нічого". Збірка поезій Шара в книзі "Писати чи жити" отримує майже казкове навантаження – цей дарунок, який не можна купити чи випросити, включений в ланцюг ініціацій як носій важливого повідомлення, пам'яті та запоруки кохання. Коли американські солдати ввійшли в Бухенвальд перше, що вони почули та побачили, був Хорхе Семпрун, який на повний голос декламував вірш Шара "Свобода". Після війни Семпрун виконав обіцянку повернути збірку хазяїну і завдяки поезії Рене Шара зустрів кохання, ця історія не була довгою, але виконала свою місію очищення, звільнення та відкриття дороги в майбутнє.

    Основу такої сили слід шукати в самій поезії Рене Шара. Не поєднувальні за своїм смислом, поезія та війна завжди викликають химерні переплетення художніх кодів. Арагон в ті роки не пише про любов, бо для нього "поезія – справжня історія". Рене Шар не відкидає "справжньої історії", але і утверджує інший бік поезії. Перегук з літературою святого Лазаря помітний в таких рядках: "Вигляд страдницької крові раз і назавжди обірвав їхню нитку, звів нанівець їхню значущість". З одного ракурсу жах війни закреслив життя та поезію. Але обранність поета якраз і полягає в тому, щоб знайти вихід. "Попіл до­історичного кактуса у пух і прах розносить мою спустошеність. Я вже НЕСПРОМОЖНИЙ померти... Циклон... циклон... циклон..."

Для Рене Шара поезія – то любов. Саме любов і дружба у поєднанні з тривогою, гнівом, страхом, викликом, огидою, хитрістю, таємничою зосередженістю та маревом майбутнього були, за словами Шара, інструментами створення "Аркушів гіпнозу". В "Естетиці мислення" Мераб Мамардашвілі наводить визначення поезії Рене Шаром: "поема – це любов до реалізованого бажання, що залишилося бажанням". Поема для Шара – не є виразом почуттів (тут він перегукується з Рільке), адже вірші – це органи творення почуттів, коли поет продукує щось з метою випробування. Запис одного з аркушів: Обранність не чеснота (хто бум зайвим в гетсиманському саду) – привносить в філософію поезії Рене Шара сумнів як обов’язковий концепт. Ця поезія уникає марності багатослів’я, не передає певну вже сформовану думку, навпаки –"Аркуші гіпнозу" є простором пошуку сутності речей, пошуку іншого виміру мислення. Завдання поетичної мови Шар вбачає у тому, щоб висловлювати мовчання, виражати несказаний звук. 16-тий аркуш гіпнозу:

"Взаєморозуміння з янголом — наша головна турбота.

Янгол — це та часточка душі людини, яка остерігається релігійного компромісу, — слово щонайвищого мовчання, безконеч­ної значущості."

Виразити це мовчання може виключно поезія, адже в ній мова звільняється від самої себе.

 Вже назва збірка "Аркуші гіпносу" визначає поетичне письмо як оніричну мандрівку.

Переднє слово до збірки як і загалом поетичні рядки Шара насичене місткими образами, які виконують функцію ключів до інтерпретації віршів даної збірки. По-перше, варто зупинитися на визначенні віршів як записів. Аркуші – або листки відсилають до теми письма. При читанні ледь помітними виявляються щоденникові риси письма. Поетична форма аркушів збірки Рене Шара стирає маркер хронометричної точності та інтимності щоденника. Сполучення двох слів у назві чинять тиск один на одне: завдяки гіпносу скасовується об’єктивність свідчень-записів. Аркуші–листки художнього письма завдяки поетичному образу, що уникає істинності значення, слугують інтуїтивним засобом формування простору пам’яті. Специфіка оптики теперішнього воєнного часу визначається імпліцитною орієнтацією на майбутнє. Більшість уявних образів з поезії Рене Шара не мають минулого, вони виявляють енергію, що кличе вперед. 

На смисл та функції простору письма автор вказує як завжди не прямо, поетична візія Рене Шара не пропонує читачу екскурсію під чітким керівництвом всезнаючого куратора. Рене Шар з перших слів збірки заглиблює реципієнте в простір власних пошуків, надаючи орієнтири руху у вигляді відкидання хибних маршрутів: читач не знає куди точно прямувати, але знає, куди іти точно не слід. Так, не варто рухатися в напрямку інтерпретації "аркушів" як щоденникового письма, проповіді чи романного дискурсу, автокомунікації автора наведених рядків. Тобто, читач потрапляє на герметичну територію поетичних образів, відкриту для власних пошуків кожного. Настанова на некерований пошук пов’язана з рухом по лабіринту, тут автор вказує лише на багаторівневість письма : глибинний рівень пов'язаний з сенсом життя людини, ключ до нього в читанні; поверхневий рівень стосується поневірянь (як формулює його сам Рене Шар), або видимої історії життя, стає доступним завдяки перегляду записів. Ці два рівні поєднуються за законами мімікрії, що є приводом зупинитися в пошуках смислу на поверхні. Але поезія Рене Шара кличе в глибину, пропонує роз'єднати видиме та сутнісне. В цьому поетичному проекті зовнішнє, об’єктивне, зриме поступається місцем метафорі, місткому образу, що творяться Рене Шаром як варіант прочитування метафізичного виміру історичних подій. 13 –тий аркуш гіпнозу повідомляє: "Бут­тя і час цілком відмінні. Образ іскриться вічністю, якщо він подолав буття і час."

"Аркуші гіпнозу" не є варіантом поезії піднесення (не до вершин летить думка поета: Я не хочу, щоб туман огорнув усі наші шляхи тільки тому, що хмари облягли ваші верховини.)– оскільки сенс криється в середині подій та образів, аркуші Рене Шара є варіантом поезії глибини, занурення у простір творення смислів. Традиційне для поезії асоціаціативне поле висоти та піднесення, у Рене Шара зазнає видозміни. Так в аркушах гіпнозу літак пірнає, а значить у висоті криється глибина, на якій наголошується. "Лінія польоту вірша. Відчувати її мусить кожен".

Репрезентація поетичної уяви у формі записів у Рене Шара стає "метаморфозою буття Слова".

Загалом весь текст аркушів подає образ гіпнозу як динамічний, точніше амбівалентний, але в обох варіантах не пов'язаний з матеріальним світом.

Гіпноз як дереальність має негативне значення, позначає фашизм. Оточене село назване загіпнотизованим ("Між дійсністю і її відображенням — твоє життя, яке звеличує дійсність, і нацистська гидь, що руйнує її відображення"). Існування під владою фашизму не може бути названим реальним життям: "Якби життя могло бути лише сном, який не справдився..."

Гіпноз як ірреальність має позитивне значення, пов’язане з заглибленням "під" реальний час, в глибину дійсного заради конструювання смислу. У цьому варіанті гіпнос може виступати і адресантом повідомлення, суб’єктом письма – наприклад, давати вказівки як організовувати опір духом. Аркуш 168 засвідчує, що гіпнос споріднений зі світлом (далечінь є їхнім спільним маркером). 

"Опір — це тільки надія. Ніби місяць Гіпноса, що розростається всіма своїми чвертями у повню, а взавтра стане видінням на шляху віршів".

Амбівалентність образу гіпнозу спричиняє два модуси письма. Тема гіпнозу як негативу виражена увагою слова до об’єктивної реальності, поверхні історичних подій (саме на таких аркушах поезія майже віддає свої володіння прозі, тут можна прочитати епізоди воєнного часу). Мета подібних записів далека від бажання увіковічнити картини війни. У цьому варіанті працює модус письма як звільнення (за алгоритмом: назвати означає знищити). Слово перетворюється на вогонь, що спопелить зло поверхні, а, отже, письмо-вогонь є гарантом очищення.

Тема гіпнозу як позитиву, оніричної мандрівки в глибину, так би мовити "під реальний час", пов’язана з бажанням поетичного слова відшукати надсмисл і тим самим спроектувати світле майбуття. Тут вже не йдеться про поверхню, тут з'являються метафори повітря (вертикаль -"між небом та землею"). Погляд на зовнішній бік реальності замінюється мрією (як пише Г.Башляр, "поету для мріяння не треба бачити"). Ліричне "Я" Рене Шара дивиться крізь вікно, ірреальність існування якого є лише питанням часу: "У цей час вікна будинків щезають, щоб засвітитися на краю світу, там, де займається наш світ".

В самому тексті аркушів можна виділити головні образи-метафори.

Одним з перших є образ вогню : Рене Шар знімає з себе як індивіда заслугу видання даної поезії, наголошуючи, що "полум'я сухої трави теж могло б стати їхнім видавцем". Вогонь в поезії Шара виспівує про непримиренність. Метафорами вогню у збірці є іскра та свічка, як елементи внутрішнього компасу.

Свічка – "Ти свічка чи метеор — немає більше смутку на землі.

Янгол — не свічка, що хилиться до півночі серця

Самотність і численність. Неспання і сон — як шпага у піхвах. Шлунок з розділеною їжею. Висота свічки."

    Сам образ поета, репрезентований збіркою "Аркуші гіпносу", також є поетом вогню.

"Я чиню насильство над собою, щоб усупереч хандрі зберегти свій писемний голос. Ось так пером-тараном, яке то вгасає, то знову спа­лахує, стисло, напружено, на одному подихові, я пишу про одне, за­буваю про інше. Автоматизм марноти? Щиро признаюся, ні. Не­обхідність перевірити очевидність, надати їй живого образу."

З іншого аркушу - Я людина крутих берегів — рию в глибину й пломенію.

Усвідомлення вищості як свідоме страждання, підкорення власного Я людям утверджує прометеївську сутність поета.

83 аркуш Поет — хранитель нескінченного потоку облич живого.

Ранити свою душу — це відступитися від своєї близькості з люди­ною задля кращого в ній, за яке ти відповідаєш. Зв'язаний, спонука­ний обставинами, я відчуваю цю фатальність і прошу прощення в цієї людини.

("%Глибина у висоті - Невидимі пілоти скидають свої нічні сади, після чого під крилом літака на мить спалахує вогник, щоб повідомити — справу зроблено. Залишається тільки зібрати розсипані скарби. Ось так і поет...

%Поет завжди перебільшує, проте в стражданні він бездоганний.)

Образ вогоню першим згадується, але підпорядкований він ключовій метафорі світла.

Не в зірках далеких шукає поет світло, в глибину єства спускається за ним – "З наших очей вигнали світло. Воно причаїлося в наших кістках. Ми, своєю чергою, виганяємо його звідти, аби повернути йому йоговінець". Світло є знаком свободи.

 (Ніхто над нами не владен, окрім хіба що цього золотавого сяйва світоча, невідомого нам і недоступного, яке тримає на сторожі мужність і тишу). Світло пов’язане з далечінню, з невідомим десь там, а тут і тепер виявляється неможливим: "Ви підносите до лампи сірника, проте й запалена вона не світить. Лише вдалині, ген-ген вдалині сяє коло". Як відомо саме поету доступна далечінь – (Як чуєте мене? Я ж говорю з такої далечіні...). Місія поета в принесенні світла, або у творенні його заради творення майбутнього (оскільки "будь-яка плодоносна прийдешність є втіленням успішного задуму"). Зусилля поета спрямовані на формування та виписування бажання свободи та краси, без якого дим війни не розвіється. В умовах військових дій даний проект міг здатися втечею від дійсності. Втім для виразу супротиву нацизму Рене Шар знаходить унікальний варіант. Не диктуючи поезії правила історичної реальності, він пропонує жаху конкретних сторінок об’єктивного часу протиставити вічність хронотопу поезії. Вірші, таким чином, є не простором втечі для окремого індивіда, а порятунком для всіх, адже саме в них, за проектом Рене Шара, зберігається світло чи принаймні іскра, що покликане розсіяти морок теперішнього ("цей проклятий темний час") та освітити майбуття. 10-тий аркуш : "Жоден авторитет, жодна тактика й винахідливість не замінять і макового зерняти віри, що служить істині. Це — загальник, проте, га­даю, я його поліпшив". Уява, за філософією творчості Рене Шара, теж здатна діяти. "Поет не може довго залишатися у стратосфері Слова. Він повинен звиватися зміюкою у свіжих сльозах і просуватися далі у своїх во­лодіннях".

Носієм світла є мистецьке слово:

"Велика дяка Жоржеві де Латуру, який подолав гітлерівський мо­рок людськими словами".

 Сепрун в книзі "Писати чи жити" реконструюючи минуле замінює реалії зовнішнього часу культурологічними (говорить не про катування, а про філософів та кінофільми). Варіант спогаду Семпруна базується на способі Рене Шара бачити теперішнє. Разом ці митці творять нову пам'ять. Рене Шар формує плідну пам'ять, відштовхуючись від поверхні, об’єктивного історичного часу, і фіксуючи в записах вічну красу за допомогою імпліцитних культурних метафор: картин де Латура, Ребранта, філософії Сартра; в стилі "Осяяння" Рембо пише про лук, картину, замість розповіді про таємне зібрання, подає поетичний етюд про собаку.

    Цей спосіб художньої оптики спричиняє в "аркушах гіпнозу" два опозиційні виміри часу та відповідно два світи – війни та поезії, поєднані модусом поетичного відтворення. "Часові більше не служить годинник, стрілки котрого нині пожирають одна одну на людському циферблаті." Два світи "Аркушів гіпносу"– в одному на позір теперішнє воєнного часу, в іншому – позачасовість, в якій в єдине ціле злита вічність поезії та омріяне майбутнє. "45

Мрію про країну, прикрашену гірляндами, гостинну, яку зненаць­ка розбурхують творіння мудреців і в той же час бентежить запал богів, дух котрих сходить на жінок."

Об’єктивному теперішньому відповідає горизонталь, що є способом скоротити відстань (наголос на потребі зустріти ворога "віч-на-віч — горизон­кально"). Повтори "між небом та землею" створюють в художньому просторі аркушів вертикаль, виявом якої є зокрема метафори вогню. Вертикаль віддаляє, з нею як з можливістю переривання горизонталі зовнішньої реальності пов’язана поезія, діяльна уява поета.

Поезія, що за своєю природою завжди була інопростором людського життя, у варіанті творчості Рене Шара не відчужується від реальності, а поєднується з нею як глибина з поверхнею.

"Пишу коротко. Не можу бути довго відсутнім.

Розчулення може обернутися маною. Поклоніння волхвів більш не потрібне Землі."

Регістрами письма про Рух опору виявляються регістри письма про поезію: це справжність життя, правда, любов. Про що свідчить 30 аркуш: " він тільки тоді відкрив для себе прав­ду, коли вступив у рух Опору. Доти він був актором свого життя, буркітливим і підозріливим. Нещирість його труїла. Мало-помалу його огортав безплідний сум. Тепер він кохає, повністю викладається, відчуває відповідальність, став щирий і відкритий, йде на ризик. Я високо ціную цього алхіміка."

Історичний час приковує до себе всі духовні зусилля, але концентруватися на ньому зовсім не обов’язково означає зупинятися в ньому і зупиняти його. Перемога криється також у творенні нового часу – і саме поезія, що має здатність звільняти уяву, покликана сприяти цьому процесу.

"Колись ми нарікали іменами різні відтинки часу: цей був днем, той — місяцем, цей спорожнілий храм — роком. Нині ми увіходимо в мить, де смерть найжорстокіша, а життя найусвідомленіше."

Метафори письма та вогню слугують в поезії Рене Шара для посилення миттєвості, перетворення її за допомогою метаморфоз слова на мить Всесвіту. Головним імпульсом в цьому процесі є Краса (слово, що в збірці пишеться виключно з великої літери і яким закінчуються поетичні аркуші, ніби саме до неї все зводилося.) Чи не найвлучніший зразок посилення миті вияву Краси є 42 аркуш: "Між двома пострілами, котрі вирішили його долю, він знайшов час назвати муху: «Мадам».

Поетичне письмо Рене Шара як спосіб творення нового виміру часу, нової продуктивної пам'яті стає текстуальним простором, в якому можливе розуміння самоідентичності: "Ти не можеш себе перечитувати, однак можеш підписатися". (96 аркуш!)

Виявляючи глибину часу поетичні аркуші Рене Шара стають простором комунікації автора та ліричного "Я" з читачем різних епох, оскільки часовий поступ тут не є перешкодою. Аркуші як витвір уяви являють собою також комунікаційне явище. Читач, який уміє фантазувати, отримує імпульс від поета, котрий живе уявою (Башляр). Поезія Шара запрошує до інтелектуального мріяння, формування свого ідеального задуму з посилених миттєвостей. "Аркуші гіпносу" є грунтом творення нового життя, адже подають минуле в образах, за які може чіплятися активна уява читача, незалежно від часових координат.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте