Вокативні односкладні речення

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

Вокативним називається таке односкладне речення, що складається тільки із звертання, яке, називаючи адресата мови, водночас передає певну модально або емоційно забарвлену думку – оклик, заборону, докір, незадоволення, обурення, прохання, пораду, радість тощо.

Характерні особливості:

1) у ролі головного члена вживаються переважно назви осіб у кличному відмінку або в ідентичному називному відмінку, притому переважно власні імена або назви осіб;

2) вирішальну роль у вокативному реченні відіграє інтонація, бо з її допомогою передають спонукання та емоційні реакції (допоміжним засобом є конкретна обстановка, мовлення і жести);

3) вокативні речення передають думки й почуття, які при звичайному звертанні містяться в реченнях, до яких звертання прилягає.

У науковій літературі мають місце різні погляди на цей різновид речень. Уперше виділив як окрему синтаксичну одиницю і назвав „вокативні односкладні речення” О. О. Шахматов. Б. М. Кулик, В. В. Бабайцева також розглядають як окремий тип односкладних речень. І. Р. Вихованець – як різновид номінативних. І. І. Слинько та ін. – як звертальні комунікати. У СУЛМ (за ред. І. К. Білодіда) такі конструкції покваліфіковані як звертання-речення, або вокативні речення (перший термін визначено вдалішим, бо звертання в українській мові виражається і кличним, і називним відмінком, а „вокатив” означає „кличний відмінок”).

За змістом і функцією вокативні речення поділяють на:

1) речення, що виражають кликання когось або вимогу відгукнутися, напр.: Килино! Гей, Килино! Ну та й спить же! (Леся Українка);

2) речення, у якому звертання проказують тоном заборони, що має на меті припинити висловлення, дії чи вчинки співрозмовника, напр.:

– Марто! – загрозливо озвався з порога Варчук (М. Стельмах);

3) речення, що виражають різноманітні емоційні реакції:

а) здивування, радість при зустрічі:

– Петре!

– Наталко! (І. Котляревський);

б) докір:

– Миколо, Миколо! (І. Котляревський);

в) любов:

– Марусекохана! – каже він, пригортаючи її (Марко Вовчок);

г) переляк: Дивлюсь на город, а по городові щось біле так і носиться, так і в’ється… Перелякалась я до смерті.

– Маша! Маша! – закричала (Марко Вовчок).

Нерідко звертання адресовано тваринам, особливо свійським, і найчастіше служить мовним сигналом упливу на них:

– Бицю! – роздався біля бичка голос Івасів (Панас Мирний).

Окрему, кількісно обмежену групу становлять риторичні, або художні звертання – різні найменування-звертання до померлих осіб та явищ неживої природи, що сприймаються метафорично і виражають складну недиференційовану думку, напр.: Дніпре, Дніпре!

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США