Основні завдання бюджетної політики

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 4Следующая ⇒

І. Продовження реформ бюджетної системи, передбачених Програмою економічних реформ на 2010-2014 рр.

Реформування бюджетної системи має бути продовжено відповідно до Програми економічних реформ на 2010-2014 роки та включати як імплементацію нових рішень, так і роботу щодо виправлення помилок, які були допущені підчас реалізації першого етапу реформ. Ключовими заходами, впровадження яких має стати пріоритетом в 2013 році, мають бути:

1. Підвищення ефективності державних видатків. Це є ключовим завданням бюджетної політики на середньострокову перспективу. В іншому випадку, досягнення в межах завдання збільшення доходів бюджету будуть нівельовані через нездатність ефективно та продуктивно розпорядитися цими коштами.

Удосконалення мають торкнутися всіх щаблів видаткової політики: від планування та розподілу видатків до здійснення державних закупівель. Ключовими заходами, реалізація яких дозволить підвищити ефективність державних видатків, є:

- удосконалення механізму середньострокового бюджетного прогнозування. Прогнозовані показники майбутніх періодів повинні бути обґрунтованими і відображати конкретні пріоритети та завдання головних розпорядників бюджетних коштів, які вони планують реалізувати у середньостроковій перспективі. Крім того, необхідно розробити та довести до розпорядників бюджетних коштів нормативно-правовий документ, що міститиме методологію розробки середньострокових прогнозів. Інструктивний лист, який існує сьогодні, не може замінити відповідний нормативний акт, оскільки є документом для тимчасового користування (може бути застосований виключно в процесі підготовки бюджету на певний бюджетний період). Як наслідок, головні розпорядники бюджетних коштів змушені будуть чекати нового Інструктивного листа щодо підготовки бюджетних запитів для того, щоб коригувати та планувати свої видатки на середньострокову перспективу;

- продовження процесу оптимізації кількості бюджетних програм та кількості головних розпорядників бюджетних коштів. На 2012 р. було визначено 82 головних розпорядників бюджетних коштів та 581 бюджетна програма). За такої ситуації Міністерство фінансів фізично не може проаналізувати ефективність та обґрунтованість всіх бюджетних запитів, а також відповідність напрямів використання фінансових ресурсів стратегічним та поточним завданням соціально-економічної політки уряду. Як свідчить досвід розвинених країн, ефективний розподіл коштів можливий за наявності 10–20 головних розпорядників бюджетних коштів;

- удосконалення програмно-цільового методу бюджетування (ПЦМ). Очікувані результати бюджетних програм повинні мати кількісне вираження, щоб Міністерство фінансів у процесі їх погодження могло оцінювати економічну ефективність різних програм та обирати ті, які матимуть максимально можливий економічний ефект при мінімальних затратах;

- поширення ПЦМ на місцеві бюджети. Відповідно до Наказу МФУ «Основні підходи до запровадження програмно-цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів» з 2014 р. ПЦМ має бути поширений на усі місцеві бюджети, тому правове та методичне забезпечення його впровадження в 2013 році має бути завершене;

- забезпечення прозорості, відкритості та чесності бюджетного процесу. Необхідно максимально детально розкривати дохідні та видаткові частини бюджету, а також регулярно звітувати не лише про досягнення, а й про актуальні проблеми в сфері системи державних фінансів, передусім щодо таких важливих проблем як бюджетна заборгованість, обсяг переплати податків, реальний дефіцит бюджету, невиконанні статті бюджету. Крім того, необхідно забезпечити максимальну публічність в питанні освоєння бюджетних коштів, зокрема зобов’язати головних розпорядників бюджетних коштів розкривати інформацію про стан та результати виконання бюджетних програм, а також розподіл коштів отриманих в рамках виконання бюджетних програм.

2. Підвищення ефективності та продуктивності державних інвестицій. В умовах низької динаміки приватних інвестицій стимулювати зростання економіки можливо через розширення та підвищення ефективності державних інвестицій. З 2010 року держава стрімко нарощує обсяг інвестиційних видатків, довівши їхню частку в 2012 році до 5 % ВВП. Разом з тим, ці інвестиції не продукують адекватних інвестиційних імпульсів для економіки, що обумовлено:

- неефективністю вибору об’єктів фінансування - проектів, які продукують незначні позитивні екстерналії для господарського комплексу України;

- загальним несприятливим інвестиційним кліматом в країні;

- значними корупційними втратами бюджетних коштів через поширену практику зловживань в даній сфері.

З метою покращення ситуації та максимізації економічного ефекту від державних інвестицій необхідно:

- впорядкувати сферу державних закупівель. Інвестиційні видатки бюджету можуть відчутно розширити внутрішній попит, сприяючи зростанню виробництва, лише якщо процедури державних закупівель будуть прозорими та конкурентними, а участь у них − доступною для всіх бажаючих;

- затвердити чітку методику визначення пріоритетних проектів розвитку, фінансування яких здійснюватиметься за бюджетні кошти. Бюджетні кошти повинні витрачатися на ті проекти та програми, які нададуть найбільший економічний чи соціальний ефект для держави;

- впровадити принцип співфінансування інвестиційних проектів, оптимально розподіливши фінансові зобов’язання між центральною, місцевою владою та приватними інвесторами, які отримають вигоду від їх реалізації;

- законодавчо закріпити надання державних гарантій виключно під кредитування проектів інвестиційного характеру, що мають загальнодержавне значення;

- запровадити регулярний моніторинг стану реалізації найбільш потужних інвестиційних проектів, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, з публічною презентацією його результатів.

3. Запровадження механізмів стримування необґрунтованого підвищення видатків соціального спрямування. Оскільки українська політична система є досить поляризованою, уникнути ризику відновлення політики соціального популізму в переддень виборів народних депутатів України видається практично неможливим. Раціональним і досить перспективним механізмом подолання цього ризику є автоматизація процесу розрахунку базових соціальних стандартів і мінімізація суб’єктивного впливу на цей процес. У даному контексті необхідним є розробка і включення до Бюджетного кодексу України чіткої формули визначення розміру базових соціальних стандартів (передусім прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати). Розмір соціальних стандартів має індексуватися на рівень реального приросту ВВП. Ця формула змусить уряд концентруватися на зростанні ВВП, оскільки саме від його динаміки залежатиме динаміка соціальних видатків.

4. Розширення фінансової бази місцевих органів влади. Попри чимало нововведень та змін, процес бюджетної децентралізації просувається надто повільно, і в ході бюджетної реформи в цьому напрямі зроблений незначний прогрес. Окремі законодавчі зміни дозволять дещо збільшити обсяги надходжень місцевих бюджетів. Водночас передані місцевим бюджетам джерела все ще не є достатніми для фінансування навіть поточних видатків. Кроками бюджетної реформи у напрямку надання місцевим бюджетами додаткових джерел доходів мають стати:

- закріплення за місцевими бюджетами частини податку на прибуток підприємств, що сприятиме їх зацікавленості в активізації роботи щодо зростання надходжень цього податку та покращення умов для ведення бізнесу;

- розширення джерел ІІ кошику доходів, які не враховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів і залишаються у розпорядженні органів місцевого самоврядування.

Наведені заходи не лише створять належну фінансову базу для соціально-економічного розвитку регіонів, а й сформують пряму залежність між фіскальною активністю місцевих органів влади та їх інвестиційними можливостями, що змусить місцеву владу займати активнішу позицію в питанні реалізації фіскального потенціалу регіону.

5. Запровадження системи збалансованих автономних фондів сектору державних фінансів. Україна має законодавчо закріпити принцип збалансованості позабюджетних фондів та природних монополій. Фінансові проблеми таких структур як Пенсійний фонд України, НАК «Нафтогаз України», «Укрзалізниця» мають вирішуватися через оптимізацію та реформування відповідно пенсійної системи, газового ринку та ринку залізничних перевезень, а не за рахунок коштів платників податків. Система горизонтальних трансфертів має зводитися до покриття державою витрат таких структур, які вони здійснюють в рамках державної політики пільг та субсидій окремим категоріям населення.

6. Формування інституційної платформи для реалізації боргової політики. Затверджена урядом Середньострокова стратегія управління державним боргом на 2011–2013 роки не може створити обмежень та встановити орієнтири для боргової політики, а Закон «Про державний борг» так і не був прийнятий. Таким чином, завдання формування законодавчої платформи залишається актуальним. В процесі розробки відповідного документа необхідно врахувати наступне.

По-перше, видається доцільним, щоб документ, який регламентує управління державним боргом, затверджувався суб’єктом державної влади, який має відносно сталу каденцію. Таким можуть бути або Верховна Рада, або Президент України.

По-друге, відповідний документ має містити певні обмеження, що стримуватимуть уряд від агресивної та необґрунтованої боргової політики, спрямованої на покриття поточних видатків, як це мало місце у 2008‑2010 рр.

По-третє, документ, який регламентує управління державним боргом, має містити конкретні та чіткі цілі, завдання, заходи, а також виражені у цифрах очікувані результати. Лише за таких умов відповідний документ може бути ефективним та дієвим. Це дозволить не лише сформувати зрозумілі орієнтири боргової політики, а й відносно об’єктивно оцінювати роботу уряду щодо їх досягнення.

7. Підвищення ефективності боргової політики. Існує нагальна необхідність переходу до системного управління державним боргом. Тому варто звернути увагу на завдання, які мають стати головними в процесі оптимізації боргової політики:

- зменшення обсягів запозичень на внутрішньому ринку, передусім для фінансування поточного споживання. Надмірна активність на внутрішньому ринку має наслідком збільшення вартості та вичерпання вільних фінансових ресурсів, що призводить до витіснення приватних інвестицій;

- диверсифікація інструментів залучення боргових ресурсів. Наразі Україна використовує ОВДП, ОЗДП та позики міжнародних фінансових організацій. Разом з тим, досить ефективними інструментами можуть стати: державні облігації, номіновані в іноземній валюті; облігації, що розміщуються серед населення; облігації, індексовані на інфляцію; амортизаційні облігації тощо.

ІІ. Підвищення ефективності бюджетної політики та перегляд її окремих пріоритетів.

У випадку сприятливої економічної ситуації, відсутності форс‑мажорних обставин та виконання (перевиконання) дохідної частини бюджету, в 2013 році бюджет отримає суттєві фінансові ресурси, які можуть стати вагомим чинником стимулювання економічної активності та покращення рівня соціального захисту населення. Разом з тим, 2013 рік є останнім перед радикальним зниженням ставок податків, тому додатковий фінансовий ресурс необхідно використати таким чином, щоб отримати максимальний економічний ефект та вирішити найбільш нагальні та важливі завдання. Починаючи з 2014 року, фінансові можливості уряду в даному напрямі будуть обмежені.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии