Дзусь. Або історія кота філофея»

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

В. Гін , В. Зимін.

«ДЗУСЬ! АБО ІСТОРІЯ КОТА ФІЛОФЕЯ»

                                   (ВОГНИК ДОБРОТИ)

Піднімається завіса. У повній темряві чути завивання і жалібне нявчання котів. Це може нагадувати плач маленьких діток. Завивання переростає у своєрідну музичну какофонію. Висвітлюється підвал житлового будинку. Не можна сказати, що підвал у занедбаному стані. Навпаки, при відповідному освітленні мальовничі розводи на стінах, павутиння і випадкові меблі надають підвалові казкового вигляду. Дещо театрально, півколом сидять коти, кішки і кошенята. Це: КИЦЯ, ФУНТИК, МУРЗИК, АНФІСА і ПЛУТОН. У центрі, в старовинному з високою різьбленою спинкою кріслі, яке чимось нагадує крісло судді, урочисто розсівся кіт ФІЛОФЕЙ.

ПІСНЯ ФІЛОФЕЯ з ХОРОМ

- Півбіди, що ми коти - Голодні.

- Та біда, що ми - коти - Бездомні.

Не пускають нас в доми,

І тому, нещасні, ми

Змушені поневірятися,

По чужих кутках тинятися,

Тинятися!

- Ні, жили ми не завжди

- В підвалі.

- Вам розкажем, як сюди

- Попали.

І, можливо, кожен з вас

Зрозуміти схоче нас:

Аж ніяк не волоцюги ми,

Всі за рідним домом тужимо,

Ой, тужимо!

ФІЛОФЕЙ /спокійно, вдумливо і розсудливо/. Маленькі мешканці Велетенської планети. Милі чотириногі. Мені видається неймовірно дивним, що сьогодні, коли створено численні товариства охорони і захисту тварин, коли існує "Червона книга" про яку ви знаєте... Знаєте?

УСІ. Ня-ав!

ФІЛОФЕЙ. Так ось, мені видається неймовірно дивним, що сьогодні, на початку 21 століття залишилось зовсім невивченим, незаслужено забутим слово "Дзусь!".

УСІ. Ня-ав!.. / Фуркають, настовбурчуються/.

ФІЛОФЕЙ. Це жахливе слово "Дзусь!" Навряд чи можна зустріти у будь-якому словнику. Люди не надають йому великого значення, в той час, як для вас , маленькі мешканці Велетенської планети, з цим словом пов"язані: втрата тепла, затишку, їжі і навіть життя, якщо хочете знати!..

Я вважаю - прийшла пора покласти край такій нечуваній несправедливості !

/ Шурхіт оплесків, голоси /:

- Вірно!

- Давно пора!

- До відповідальності їх, до відповідальності!

Ясна річ - судити людство ми не можемо, але дати відповідну оцінку вчинкам людей маємо право!

/ Оплески /

Я, кіт Філофей, на правах старожила, беру на себе відповідальність за справедливість наших оцінок. / Вдаряє старим черевиком у під­вішений мідний таз./ Ось ви, безпритульна кішка!..

КИЦЯ Я?

ФІЛОФЕЙ. Так-так, ви. Підійдіть до мене.

/КИЦЯ підходить./

Кличка?

КИЦЯ. Киця.

ФІЛОФЕЙ. Що "киця"?

КИЦЯ. Моє ім"я Киця.

ПЛУТОН. Ха! Киця! Киця - не ім"я. Нас усіх кицями називають.

ФІЛОФЕЙ.  Коте Плутоне, а хіба не буває так, що люди, в домі яких живе кішка, іноді не задумуються, що і для кішки потрібно підшукати гідну кличку?

ПЛУТОН. Буває.

ФІЛОФЕЙ. Розкажіть нам, Кицю, як і при яких обставинах прозвучало на вашу адресу це жахливе слово "Дзусь!"

КИЦЯ. Я, повірте, не знаю... Я забула...

ПЛУТОН. Не знаю, забула!.. Надворі люта зима, у підвалі холод, вибачте собачий, кишки марша грають, а вона - забула. Забула, як тебе прогнали?

КИЦЯ. Мене не проганяли.

/ Мовчання./

ФІЛОФЕЙ. Та-ак.

МУРЗИК. Гордість нас зі світу зживе. Кицю, адже сказали тобі

забиратися геть, сказали?.. Відчинили вхідні двері і... Як нас

усіх. / Показує на всіх./ Як його, як її, як мене.

КИЦЯ./вперто/. Я сама пішла.

ФІЛОФЕЙ. Ви з квартири номер чотирнадцять?

КИЦЯ. Чотирнадцять.

МУРЗИК. Дивно... Там такі вигоди... Ванна, гаряча вода...

ПЛУТОН. О-о! Окремий туалет.

КИЦЯ. Я сама пішла.

ГОЛОСИ. Як це так?

- Хіба так буває?

- Причина? Яка причина?

ФІЛОФЕЙ/ змушений ударити в "гонг"/. Ти-хо!

/ Цілковита тиша./

Нічого не приховуючи, нічого не перебільшуючи, розкажи нам, Кицю,

розкажи усе по порядку.

ФУНТИК. А ми вам допоможемо. Правда діти?

КИЦЯ. Він зветься Ігорком...

Картина перша

Висвітлюється кімната в Ігорковій квартирі. У Киці чудовий настрій. Ігоркова мама наводить порядок. КИЦЯ ходить за нею по п"ятах, заграє, муркоче...

Субота - день співучий, співучий, співучий,

і сонячно, і зелено навкруг.

Зі школи вже ось-ось повернеться наш учень -

мій вірний, мій найкращий друг.

     Я смішинку з сиром з"їла ненароком,

     і тепер сміюсь, сміюся і скачу.

     Люди кажуть: від сміху півкроку

     до плачу, до плачу.

МАМА. Кицю, не загравай і не підлещуйся. Це ви з Ігорком натвори­ли у кімнаті безладдя, і я сердита на вас.

КИЦЯ. Безладдя? Я не бачу ніякого безладдя. Ігорко дуже акур-ратний.

МАМА. А підручники хто порозкидав?

КИЦЯ. Підручники?... Я порозкидала.

МАМА. А може Ігорко?

КИЦЯ/ усміхається/ Я порозкидала.

МАМА. Може і варення ти вилизала?

КИЦЯ. Вар-рення?.. Я вилизала.

МАМА. Ось так завжди. Ти завжди його вигороджуєш. /Піднімає

з підлоги капець./ А капець хто розгриз? Ти?

КИЦЯ. Ні, капець р-розгриз Ігорко. / Сміється./

МАМА. Щось ти сьогодні розвеселилась. Гляди, Кицю, сміх -

погана прикмета. /Виходить./

В прикмети я не вірю, не вірю, не вірю,

та вірю в справжню дружбу і любов.

Як хочеться, щоб кожен з нас жив у довір"ї,

щоб вірного товариша знайшов.

     Я смішинку з сиром з"їла ненароком,

     і тепер сміюсь, сміюся і скачу.

     Люди кажуть: від сміху півкроку

     до плачу, до плачу.

/ З портфелем і м"ячем у руках входить Ігорко./

ІГОРКО/кидаючи м"яча Киці/. Привіт вухастикам!

КИЦЯ /зловивши м"яч/. Ігорко!.. /Кидає м"яч Ігоркові./ Знову тренування?

ІГОРКО. Ага. Тренування.

/Граються м"ячем./

КИЦЯ. А оцінки?

ІГОРКО. 12 10 12 12 

КИЦЯ. Ого! Вітаю.

/М"яч попадає в люстру. Люстра дзвенить, гойдається. Ігорко і КИЦЯ завмирають, дивляться на люстру./

МАМА /входить/. Ігорку, ти вже вдома? / Завважила розгой­дану люстру./ Та-ак. Кінець. Мій терпець урвався.

ІГОРКО. Мамо, вибач...

МАМА. Позавчора чашка, вчора тарілка, сьогодні люстра. А завтра що?... Завтра що розіб"єте, я питаю?

ІГОРКО. Дарма. Чесне слово. Мамусю, ось побачиш, ми з Кицею будемо ходити навшпиньки!

КИЦЯ. Так-так, навшпиньки.

МАМА. Але візьміть до уваги. Якщо ще бодай щось розіб"єте, ти, Ігорку, дістанеш ременем...

КИЦЯ. Ременем?

МАМА. А твою Кицю прожену! /Виходить./

КИЦЯ. Тебе ременем, а мене прожене?

ІГОРКО. Не прожене. / Гладить Кицю./ Хіба можна прогнати таку симпатичну, розумненьку і. ..

КИЦЯ. Мур-р... Розсудливеньку.

ІГОРКО. /показує на м"яч/. А може пограємось?

КИЦЯ. Ні-ні!

ІГОРКО. Тоді у хованки?

КИЦЯ. Давай!

/ ІГОРКО хавається, КИЦЯ швидко знаходить його./

Тепер шукай мене... /Ховається./

ІГОРКО. Зараз... /Шукає./ Ну і ну... Киць-киць-киць.

КИЦЯ /виходить/. Що?

ІГОРКО. Ага, знайшов!

КИЦЯ. А чому ти сказав: "киць-киць"?

ІГОРКО. Як чому? Щоб знайти тебе.

КИЦЯ. А-а... /Сміється./ Ну, добре... Граємось далі? /Ховається./

/ ІГОРКО шукає її, зачіпає вазу, ваза падає за вік­но, розбивається. ІГОРКО завмирає./

/КИЦЯ виходить, зазирає у вікно./

Ігорку-у... Вона вдрузки...

ІГОРКО. Мамин подарунок на день народження…

/Відходить./

/Ігоркова мама входить, зауважує, що вази немає,

зазирає у вікно./

МАМА. Та-ак... Хто?

/ Мовчання./

Я питаю - хто скинув?

/Мовчання./

Хто розбив вазу? / До Ігорка./ Ти?

/Мовчання./

/ Бере ремінь, наближається до Ігорка./

КИЦЯ, Це я!... Ненароком... хвостиком...

МАМА. /До Ігорка/. Вона?

/ІГОРКО опускає голову./

Я ж тобі казала!.. Щоб ноги її тут не було! / Виходить/.

/КИЦЯ дивиться на Ігорка, ІГОРКО мовчить. КИЦЯ виходить./

………………………………

ПІДВАЛ. Усі коти і кішки на старих місцях

ФІЛОФЕЙ. Ну-у?.. що скажете?

/ Усі мовчать./

МУРЗИК. Нема про що говрити. Ігорко повівся ганебно.

ФУНТИК. Налякавша. Ременя злякавша.

ФІЛОФЕЙ. Плутоне.

ПЛУТОН. Ігорко боягуз!

ФІЛОФЕЙ. Анфісо.

АНФІСА./підходить до Киці/. І правильно зробила, що пішла, правильно... / Відводить Кицю на своє місце./ Нехай їх совість замучить.

ФІЛОФЕЙ. Які будуть пропозиції?

ПЛУТОН. Покарати хлопчиська.

МУРЗИК. Покарати.

ФУНТИК. Шуворо покарати.

ФІЛОФЕЙ. Анфисо?

АНФІСА. Заслужив, окаянний.

/ФІЛОФЕЙ вдаряє в "гонг", усі встають./

ФІЛОФЕЙ. Іменем маленьких мешканців Велетенської Планети, іменем котів і кішок, собак, кроликів, черепах, їжаків та інших домашніх чотириногих, школяра Ігорка із квартири номер чотирнад­цять, присудити... присудити до нашої загальної зневаги!

В кого мужності нема зізнатись,

Того будуть недарма цуратись.

Зрадить друг- на скільки літ

У душі глибокий слід.

Слід од зради залишається

І болить душа, печалиться, печалиться.

Картина друга

/ За дверима - жалібне нявчання./

МУРЗИК. Здається, хтось до нас.

ПЛУТОН. Запросити?

ФІЛОФЕЙ. Звичайно.

ПЛУТОН / відчиняє двері/. Заходьте.

/ На порозі новенька кішечка. Це ОФЕЛІЯ. На ній голубий бантик. Судячи з усього, це розпещена істота з Доброї родини. Але зараз вона має жалюгідний вигляд./

МУРЗИК. О-о-о... /Підходить./ Пар-рдон, мадмуазель! Вам холодно?... Дозвольте подихати вам на лапки... /Робить спробу "подихати", отримує ляпаса./ О-о, мадмуазель!.. / Відходить вбік./

/ОФЕЛІЯ схлипує/.

АНФІСА /підходить/. Ти, голубонько, не побивайся, не побивайся. Тут усі, усі... так би мовити...

ПЛУТОН. Покинуті.

МУРЗИК. Фе, Платоне, не покинуті, а ті, які тимчасово попали в екстремальне становище. /До Офелії./ Я кіт Мурзик. А ви?

АНФІСА. Відійди по-доброму, чи не бачиш - перемерзла вона, лапки зовсім задубіли.

/ Серед котів рух. Усі шукають чим вкрити новеньку./

МУРЗИК /накидає на неї свій плед/. Мадмуазель, моє джентельменство до ваших послуг! / АНФІСА садовить Офелію збоку./

ФІЛОФЕЙ. Продовжуємо наш, якщо можна так висловитись, процес. Точніше, слідство під загальною назвою : через що або кого ми змушені жити на дахах і в підвалах .

МУРЗИК /ласкаво дивлячись на новеньку/. У дещо скрутних умовах.

ФІЛОФЕЙ. З деякого часу нас вшанував своєю увагою наймолодший...

ФУНТИК. Фунтик.

ПЛУТОН /прискає від сміху/. Оце то так! От іменнячко!

АНФІСА. А тобі який клопіт? Тебе о-но як назвали - Плутон.

ПЛУТОН. А що? Ім"я як ім"я. Не Пірат же.

ФІЛОФЕЙ. Фунтику, виходь на середину.

/ФУНТИК Виходить./

    Отож, Фунтик із квартири номер...

ФУНТИК. Шорок.

/ Висвітлюється дитяча кімнатка. НАСТЯ готує уроки,

ФУНТИК муркоче пісеньку: /

У житті знайшов, знайшов я щаштя

і нікому не віддам -

Є у мене приятелька Наштя,

І я з нею не пропам. Чи не пропаду?

Я з Наштею пропашти

в житті не пропаду.

Шкрізь за тобою, Наште,

В вогонь і в дощ піду!

В вогонь і в дощ піду!

/ Телефонний дзвінок./

НАСТЯ /в трубку/. Зінко, ти?.. Як чого? Уроки роблю. А ти?.. Ні, рибок я вже мала. Такі гарнесенькі, я до них так звикла, так звикла. Здуріти можна!.. Як куди? Помінялася з одною дівчинкою на папугу. Такий славний. Я до нього так звикла так звикла. Здуріти можна!... Як куди? Помінялася з Катею з п"ятого "Б" на їжачка. Зінко, уявляєш собі - їжачок попався просто чудовий. Ноженятами тупотів - туп-туп, туп-туп... Так, а що? На півня виміняла...

ФУНТИК. У тебе, виходить, і півень був?

НАСТЯ / в трубку/. А зараз маю Фунтика. Як де? Поруч. Ось... /Підносить трубку до Фунтика/. Скажи що-небудь Зінці, бо вона не вірить. Скажи!..

ФУНТИК / в трубку/. Ждраште.

НАСТЯ /в трубку/. Чула? Звичайно, він. Не я ж. Яка краса. Такий ласкавий, такий красивий... На що?... О, ні. А що він вміє?... Та-ак? А що ще?.. Та-ак? Здуріти можна!... Треба подумати. /вішає трубку./ Фунтику, настрій у мене!.. /вмикає магнітофон./

ФУНТИК. А що трапилось?

НАСТЯ. Не скажу. Боюся наврочити. У мене може буде... буде... Добре, давай навчу тебе танцювати. Зінка прийде, побачить, як ти танцюєш і тоді!..

/ Танець, сміх, радість./

ФУНТИК. Наште.

НАСТЯ. Що?

ФУНТИК. Давай посидимо?

НАСТЯ. Давай.

ФУНТИК. Поруч?

НАСТЯ. Можна і поруч. / Всідаються./

ФУНТИК. Мур-р... /Дивиться на Настю./ Я навіть уявити шобі не можу, як би я жив беш тебе. Ти така... така!..

НАСТЯ. Яка?

ФУНТИК. Моя.

/ Дзвінок біля вхідних дверей./

НАСТЯ. Ось що, Фунтику. Ти наразі вийди, а коли я ввімкну музику, ти зайдеш і почнеш танцювати. Згода?

ФУНТИК. Згода. Але навіщо?

НАСТЯ. Ти повинен сподобатися Зіні. Йди.

/ФУНТИК виходить. Настя відчиняє двері, входить Зінка./

ЗІНКА. Ну, де твій Фунтик?

НАСТЯ. Зараз побачиш. А де твій Фантик?

ЗІНКА. Я його внизу прив"язала.

НАСТЯ. Будемо мінятись?

ЗІНКА. Треба поглянути на твого Фунтика.

НАСТЯ. Зараз ти побачиш мого Фунтика!..

/Входить ФУНТИК. Він може бути одягнений у щось смішне,

недоладне. Співає і танцює:

В мене лапки ніжні і пухнашті

І вухашта голова.

Радішть і журбу з тобою, Наште,

Ми поділимо на два. Два? - а чи на двох?

Я з Наштею пропашти

В житті не пропаду.

Шкрізь за тобою, Наште,

В вогонь і дощ піду!

В вогонь і дощ піду!

ЗІНКА./плеще в долоні/. Який... Оце так, оце так!

/ ФУНТИК розкланюється, виходить./

НАСТЯ. Береш?

ЗІНКА. Питаєш. Давай зробимо так. Я його заберу, піду, а ти...

/Входить ФУНТИК. Його не бачать./

А ти... Ти спустишся вниз і забереш Фантика.

ФУНТИК. А що таке Фантик?

ЗІНКА. Фантик - це щеня. Він буде жити в Насті, а ти будеш жити у мене. /Підходить./

/ ФУНТИК шипить./

Ой!..

НАСТЯ. Та не бійся, не бійся. Він зовсім не страшний.

ФУНТИК. Штрашний! /Шипить./ Штрашний!

НАСТЯ. Фунтику, я давно хотіла завести собачку... Ти ро­зумненький і повинен мене зрозуміти, йди із Зінкою, йди.

ФУНТИК. Дивно.

НАСТЯ. А що, що?

ФУНТИК. Наште... А як же ти... А раптом ти захворієш?... Пам"ятаєш, ти мала ангіну?...Я тоді тобі пішні шпівав... і ти виждоровіла...

НАСТЯ. Зінко, чого стоїш? Забирай його!

/ ФУНТИК відскакує у бїк/ 

Зінко, або забираєш його, або я не знаю, що з ним зроблю!..

ФУНТИК. Тільки не кажи: "Дзусь!" Я шам піду. / До Зінки./ Ходім.

/ЗІНКА і ФУНТИК виходять./

…………………………

Підвал. Усі на своїх місцях.

КИЦЯ. А потім?

/ ФУНТИК мовчить./

ФІЛОФЕЙ. Фунтику, що було потім?

ФУНТИК. Нічого. Вийшли ми з Зіною у двір і...

ПЛУТОН. Що "і"?.. Я ж тебе знайшов на даху. Напівмертвого!

ФІЛОФЕЙ. Розкажи нам, Фунтику, як ти опинився на даху?

ФУНТИК. Дуже прошто.

МУРЗИК. Все ясно. Він утік від Зінки, а на дах виліз по трубі.

ФІЛОФЕЙ. Ще запитання будуть до Фунтика?

ПЛУТОН. Немає запитань.

АНФІСА. Можна, я запитаю?

ФІЛОФЕЙ. Так-так, Анфісо.                                                   

АНФІСА /до Фунтика/. Скажи, синку, ось ти раз по раз тікаєш з підвалу. Раз по раз... Куди?

ФУНТИК. Ой!.. А котра година?

ПЛУТОН./погладжуючи живіт/. Наближається обід.

ФУНТИК. Вибачте! / Вибігає./

МУРЗИК. Куди це він?

КИЦЯ. Дивно.

ОФЕЛІЯ, Нічого дивного. Усе так, як має бути. /Усі дивляться на Офелію./ Кожного дня, коли Настя повертається зі школи, ваш Фунтик біжить подивитися на неї.

АНФІСА. Зі схованки, чи як?

ОФЕЛІЯ. Само собою.

АНФІСА. І в морози?

ОФЕЛІЯ. Само собою.

АНФІСА. А Настя?

ОФЕЛІЯ. Дівчинка навіть не здогадується.

ПЛУТОН. Я б ту Настю!.. /Перекривляє./ Я до нього так звикла, так звикла... Тьху!

МУРЗИК. А Зінка? Хіба вона не винна?

ФІЛОФЕЙ. Які будуть пропозиції?

АНФІСА. Настю і її подругу Зіну покарати.

МУРЗИК. Покарати.

КИЦЯ. Покарати.

ПЛУТОН. Пократи.

ФІЛОФЕЙ /Офелії/. Ваша думка?

ОФЕЛІЯ. Покарати.

/Філофей ударяє в "гонг", усі встають /

ФІЛОФЕЙ. Іменем маленьких мешканців Велетенської планети, іменем котів, кішок, собак, кроликів, черепах, їжаків та інших четвероногих, Настю з квартири номер...

ФУНТИК /входить/. Шорок.

ФІЛОФЕЙ. Дівчинку Настю із квартири сорок та її подругу суворо покарати.

ПЛУТОН. А як?

МУРЗИК./піднімає лапу/. Є пропозиція.

ФІЛОФЕЙ. Прошу.

МУРЗИК. Насті та її подрузі Зінці покласти у портфелі по мишці.

ФІЛОФЕЙ. Прийнято!

УСІ. О-о-о...

Саме так стає обмін

Обманом.

А на серці від обману

Рана.

Зрадить друг - на скільки літ

У душі глибокий слід -

Слід од зради залишається,

І болить душа, печалиться,

Печалиться.

Картина третя

ПІДВАЛ. Усі на попередніх місцях.

ФІЛОФЕЙ. Я з особливим задоволенням хочу надати слово нашій таємничій незнайомці.

/ Усі дивляться на Офелію./

Шановна... Вибачте: ви не відрекомендувались. / ОФЕЛІЯ мовчить./

МУРЗИК. Мадмуазель, якщо ви не бажаєте відкривати свого імені... принаймні, скажіть із якої ви квартири?

ПЛУТОН. І як опинились тут, у підвалі?

АНФІСА /підходить/. Голубонько, що з тобою, справді...

/ОФЕЛІЯ витирає очі хустинкою./

Ну-ну-ну... Ось і слізоньки... Не треба побиватись. А ти розкажи усе, розкажи, голубонько, і полегшає на душі. /ВедеОфелію до центру./ Добре, все буде добре...

ОФЕЛІЯ. Я Офелія... З п"ятої квартири. Все почалося з того, що я пчихнула.

ФУНТИК. О, як цікаво. Тітонько Офеліє, виходить. у ваш вше почалося з нежиті?

/Висвітлюється кімната Актриси. Затишно. чисто, багато різних барвистих афіш. перед дзеркалом чепуриться Офелія. Тепер вона без бантика./

              Щодня причесана, щодня помита,

              І навіть іменем я знаменита.

              Моя господарка красива, гожа,

             І навіть трішечки на мене схожа.

О, не дарма, кажу я, щоб ви знали,

Ім"ям Офелія мене назвали.

Бо я приваблива і говірлива,

Хоч дуже горда я, та милостива.

Когось, буває, можу подражнити,

І збитки інколи люблю робити,

Але, повірте, це така дрібниця,

Що сердитись на мене не годиться.

ГОЛОС. Офеліє, дівчинко моя...

/ Входить Актриса. На ній халат незвичайної краси./

АКТРИСА. Ах, ось де ви, підступна!.. Сидите перед дзеркалом і милуєтесь своїми дивовижними оченятами? Ах, підступна. О, підступність...

ОФЕЛІЯ. І любов! Апчхи!

АКТРИСА. Що я чую?.. / Кидається до Офелії./ Офеліє, ти

застудилась? Ти захворіла?

ОФЕЛІЯ. Ні, ні, я здорова... АПЧ-хи!

АКТРИСА. Боже!... Ти знову сиділа біля вікна? Сиділа?

ОФЕЛІЯ. Я завжди сиджу край вікна, коли чекаю на тебе.

АКТРИСА. Зараз же випий ліки! / Бере пляшечку і ложечку./

ОФЕЛІЯ. Ой-ой-ой.

АКТРИСА. Офеліє, серденько моє! Якщо ти будеш вередувати, ти ніколи не видужаєш і цим мене страшенно засмутиш. Ти ж не хочеш мене засмутити?

ОФЕЛІЯ. Не хочу.

АКТРИСА. Тоді випий ліки!

Дует Актриси та Офелії

АКТРИСА. Швидше рота розкривай, ні мур-мур.

ОФЕЛІЯ. Я не хочу ні пілюль, ні мікстур.

АКТРИСА. Не переч, бо стане гірше,

Я тобі натомість вірші

Прочитаю залюбки.

ОФЕЛІЯ. А-пчхи!

АКТРИСА. Хто не хоче ліків пити,

Той почне ураз лисіти

Від хвоста до голови.

ОФЕЛІЯ. А-пчхи!

АКТРИСА. Ширше рота розкривай, розкривай.

ОФЕЛІЯ. Менше ліків наливай, це ж не чай.

АКТРИСА. Легковажити не варто,

Тож облиш, будь ласка, жарти,

Ліки пий, не говори!

ОФЕЛІЯ. А-пчхи!..

АКТРИСА. Хто не хоче ліків пити,

Буде змушений носити

Окуляри. Ліки пий!

ОФЕЛІЯ. А-пчхи!!../ П"є ліки./

А тепер... митися.

ОФЕЛІЯ /вередує/. Ой-ой-ой.

АКТРИСА. Швиденько у ванну!

ОФЕЛІЯ. А можна я тут помиюся? Лапкою? АКТРИСА. Ніяких лапок. У ванну! На полиці шампунь "Есмеральда".

/ ОФЕЛІЯ виходить./ І не забудь начепити бантик!

/ Витягає валізу, збирає речі. Дзвінок. АКТРИСА виходить./

ГОЛОС. Але ж у вас і східці... Ледве піднялась.

/Входять АКТРИСА і бабуся ШУРА з сіточкою./

БАБУСЯ ШУРА. Ну, де твоя кішка, показуй.

АКТРИСА. Тс-с-с... Вона у ванній. Вмивається.

БАБУСЯ ШУРА. Хто вмивається? Кішка вмивається?

АКТРИСА. Офелія дуже акуратка кішечка.

БАБУСЯ ШУРА. Ото чудеса - кішка вмивається у ванні. Може вона і рушничком витирається.

АКТРИСА. Аякже.

БАБУСЯ ШУРА. Ти вже зібрана в дорогу?

АКТРИСА./плаче/. Ой, важко мені, важко... Я завжди брала її з собою. І не тільки на спектаклі, а й на гастролі.

БАБУСЯ ШУРА. І на цей раз візьми.

АКТРИСА. За кордон з котами не пускають.

БАБУСЯ ШУРА. Пригляну я за твоєю Офелією. Саме тому й приїхала.

АКТРИСА. Дякую. Офелія така ніжна, така вразлива... І нежить у неї.

БАБУСЯ ШУРА. Та невже нежить буває у котів?

АКТРИСА. Не збагну, як їй сказати, як?..

/З ванної виходить ОФЕЛІЯ, на ній голубий бант.

ОФЕЛІЯ / зауважує бабусю Шуру/. Ой, добрий день вам.

АКТРИСА. Це бабуся Шура, вона поживе у нас.

ОФЕЛІЯ / плеще в долоні/. Прекрасно! Тепер у нас кожен день будуть пиріжки... /Зауважує валізу./ А це що?

/ Мовчання./

Чому ти мовчиш?..

АКТРИСА. Офеліє, дівчинко моя., я ... ми... так сталося…

БАБУСЯ ШУРА /строго/. Кицю, послухай, що я тобі скажу. Господинька твоя їде за кордон. На гастролі. А з кицями за кордон не пускають.

ОФЕЛІЯ. А я? Як же я?

БАБУСЯ ШУРА. А ти зі мною побудеш. Я й пригляну за тобою, і погодую, і спати вкладу...

/АКТРИСА бере валізу./

ОФЕЛІЯ /відходить до вікна/. Нічого не говорила... мовчала... /Витирає писочок лапкою./ Така ти.

БАБУСЯ ШУРА /до актриси/. Йди вже, йди.

АКТРИСА /бабусі Шурі/. В холодильнику їжа для Офелії... Там шоколад, цукерки... /Виходить./

БАБУСЯ ШУРА. Не вередуй, кажу, не вередуй. Твоя господиня швидко повернеться. Закінчаться гастролі і повернеться... / Виймає з сітки пакуночки./ Ось що понавидумувала: кішку тістечками і цукерками годує...

/ОФЕЛІЯ непомітно виходить./

Хіба їм цукерки потрібні? Моя Мурка усе , що бачила, їла. /Виймає з сітки молоко./ Що давала я їй, те їла... / Зауважила, що Офелії немає./ Що година, то й новий клопіт... Куди це вона поділася? Невже втекла?... /Одягає пальто./ Надворі мороз!.. /Швидко виходить./ Киць-киць-киць...

……………………….

ПІДВАЛ. Усі на своїх місцях.

ГОЛОС Киць-киць-киць !..

КИЦЯ /Офелії/. Це вас кличуть?

ПЛУТОН. Утекла від Бабусі Шури?

/ ОФЕЛІЯ мовчить./

ФУНТИК. Вона така штарешенька, вше ходить та ходить, вше ходить та ходить.

МУРЗИК. Некрасиво усе це, некрасиво.

КИЦЯ. Дозволите слово?.. Артистка не винна. Вона зробила усе, що могла, усе!..

ФУНТИК. Тітонько Офеліє, на мою думку ви шамі винні, шамі!

ОФЕЛІЯ. Я? Чому?... Не розумію.

ПЛУТОН. І не зрозумієш.

ФІЛОФЕЙ. Почекай, Плутоне. Може й зрозуміє.

Ображаємось на когось,

Гейби,

Ми не бачимо вини

Своєї.

Зрадить друг - на скільки літ

У душі глибокий слід -

Слід од зради залишається,

І болить душа, печалиться,

Печалиться!

/ Ударяє в"гонг"./

Наступний!

КИЦЯ. Чому наступний?

ФУНТИК. А шуд?

ФІЛОФЕЙ. Цього разу суду не буде... Маленькі мешканці Велетенської планети, послухайте мене уважно. Не завжди ми судимо час. Час іноді судить нас. Настане день,і наша чарівна гостя сама усе зрозуміє... А наразі... Мурзику, тобі слово!..

Картина четверта

МУРЗИК. Кличку мою ви усі знаєте. З якої я квартири?.. Можна вважати - з усіх і з ніякої. Жив я у восьмій, і в три­надцятій, і... на другому, і на третьому поверхах... і звідусіль мене  просили. Просили  по-доброму - забиратись, поки живий, здоровий. А чому ?..

Пісенька МУРЗИКА:

Люди чорного кота

Оминають, як хорта,

І не жаль його їм, не шкода.

Вірять: чорний кіт у дім

Принесе невдачу їм,

І назирці йде за ним біда.

Хто ці плітки розпустив

і з яких пекельних див,

що від них немає нам життя?

Я звичайний чорний кіт,

Хоч порожній мій живіт,

та душа - суцільна доброта.

Шкура чорного кота

Від чуприни до хвоста -

як чудова ніжна бахрома.

Хай і чорні ми - коти -

Раді всім допомогти,

Зла у нас ні крапельки нема.

Та! -

Хто ці плітки розпустив

і з яких пекельних див,

що від них немає нам життя?

Я звичайний чорний кіт,

Хоч порожній мій живіт,

Та душа - суцільна доброта.

І що суттєво - не тільки дорослі, але й діти, так-так, навіть діти вірять у прикмети!.. Якщо я перейду комусь дорогу - лаються. А дехто кидає в мене чим попадеться.

/Висвічується прохід­ний двір./

Не жарко... /Стрибає, щоб зігрітись./ О, сюди наближається друг чотириногих - учень неповної середньої школи. І що цікаво - чимось заклопотаний. / Відходить вбік./

/ Входить ХЛОПЧИК з портфелем у руках, зітхає/.

/ Підходить./ Привіт!

ХЛОПЧИК. Привіт. Вибач, коте, мені зараз не до тебе.

МУРЗИК. Двійка?

ХЛОПЧИК. Цього разу - кіл.

МУРЗИК. Оце так.

ХЛОПЧИК. Батько вчора заявив: "Ще раз дістанеш двійку, додому не заявляйся!.."

МУРЗИК. Оце так. І що робити будемо?

ХЛОПЧИК. Додому не піду.

МУРЗИК. Не верзи дурниць. Дім - це дім. А в тебе не знайдеть­ся чогось перекусити?

ХЛОПЧИК. Звідки? Іду ж зі школи.

МУРЗИК. І це правда. Чому шапку скинув? Холодно ж.

ХЛОПЧИК. Краще замерзнути, ніж...

МУРЗИК. Кажу тобі, не говори дурниць. Ти з якої квартири?

ХЛОПЧИК. З тринадцятої.

МУРЗИК. Феноменально.

ХЛОПЧИК. Не збагну, до чого ти ведеш?

МУРЗИК. Я чорний кіт і цифра тринадцять... Твій тато ві­рить у прикмети?

ХЛОПЧИК. У чорних котів - так.

МУРЗИК. Так ось слухай, маю ідею! Хоч на брехні далеко не заїдеш, та мета виправдовує засоби. Значить так... Зараз до твого тата підемо разом. Скажеш, що тобі мене подарували. Зрозумів?

ХЛОПЧИК. Ні.

МУРЗИК. Скажеш своєму татові, що взяв мене назавжди. Татусь почне лаятись і забуде запитати тебе про щоденник!

ХЛОПЧИК. О, ти головатий!... Ходімо... /Зупиняється./ Стривай, стривай. Батько ж тебе прожене.

МУРЗИК. Не вперше. Він прожене, а ти згодом вийдеш на ву­лицю і принесеш мені що-небудь поїсти. Згоден?

ХЛОПЧИК. Та я!! Та я тобі стільки їжі принесу - голова обертом піде! Ходімо, Мурзику!..

................................

ПРИХОЖА КВАРТИРИ.Дзвінок.

ТАТО. Можна.

/ ХЛОПЧИК входить спокійно, скидає пальто, вішає на гачок./

Ну-у? Чим порадуєш?

ХЛОПЧИК /відчиняє двері/. Ось. / Впускає кота./

МУРЗИК /входить/. О, як у вас затишно. Чистенько. Одразу видно - добрий господар.

ТАТО Кі-ішка?

МУРЗИК. Пардон, я не кішка. Я Мурзик. А вас як величати?

ТАТО. Велича-а-ти?.. / До сина./ Я питаюся, що це за чорна мацапура?

МУРЗИК. А я зовсім не чорний. Зверніть увагу на мої лапки. Вони біленькі. Чи не правда, таке враження, що на мені рукавички і білі тапочки?

ТАТО. Тапочки... Білі?! / До сина./ Ти де його викопав?

ХЛОПЧИК. Тату, він симпатяга... Він буде жити у нас...

ТАТО. Та я... та ти... /До кота./ Дзусь!

МУРЗИК /відскакує/. Тільки без рук!

ТАТО /хапає швабру/. Дзусь, адзусь!... /Погоня./

/ Боротьба. Мурзик спритно вивертається, щезає за дверима./

............................

ПІДВАЛ. Усі на попередніх місцях.

ФУНТИК. Він шказав - їжі принешу штільки - голова обертом піде. Приніш?

ПЛУТОН. Надіявся дід на обід - без вечері спати ліг.

КИЦЯ. Забув?

АНФІСА. Подумати тільки.

ПЛУТОН. Виросте із сина свин...

ФУНТИК. Якщо шин швинятко.

ФІЛОФЕЙ. Які будуть пропозиції?

КИЦЯ. Подряпати поганого хлопчиська.

ПЛУТОН. Подряпати.

АНФІСА. Подряпати.

ФІЛОФЕЙ. Прийнято!

Хто ламає слово, той

Мимоволі

Завдає комусь

Болю.

Зрадить друг - на скільки літ

У душі глибокий слід -

Слід од зради залишається,

І болить душа, печалиться,

Печалиться.

/Стук у двері. Усі завмирають. Стук повторюється.

Всі ховаються./

КИЦЯ/ зі схованки/. Увійдіть! У нас не зачинено!

/Входить бабуся ШУРА. В руках у неї вузлик./

БАБУСЯ ШУРА / розв"язує вузлик, викладає чашки, наливає у них молоко/. Киць-киць-киць / Відходить в бік./ Киць-киць-киць. ..

ПЛУТОН / обережно виходить зі схованки, підходить до чашок, нюхає/. Молоко.

/ ФІЛОФЕЙ висувається з-за крісла./

Що будемо робити, шеф?

ФІЛОФЕЙ. Як що робити, як що робити? /Вдаряє в “гонг”/

Само собою - хлебтати!

/Коти і КІШКИ вистрибують зі схованок і накидають­ся на їжу./

БАБУСЯ ШУРА /підсліпувато/. Чи немає серед вас кішечки з голубим бантиком?

ОФЕЛІЯ /скидає бант, відходить/. Немає! Немає тут такої кішечки.

БАБУСЯ ШУРА. Нехай. Ще повизираю у підвалах. / Виходить./

КИЦЯ. Вона ж так погано бачить, а в підвалах темно.

ФУНТИК. А раптом вона упаде і жламає ногу?

КИЦЯ /до Офелії/. Може ви до неї повернетесь?

ОФЕЛІЯ. Ні, ні і ще раз ні!

ПЛУТОН. Не знаю, не знаю. А мені жаль оту старушенцію.

/ Усі дивляться на Філофея./

ФІЛОФЕЙ. Друзі мої, я вважаю, що наша гостя, коли почує наступну розповідь, сама усе зрозуміє і поведеться так, як підкаже їй серце.

/ У центр майданчика входить АНФІСА./

Розкажи нам, Анфісонько, свою історію. Розкажи.

АНФІСА. Давно це було. Внучка моєї баби Капи осиротіла, а жили ми тоді на селі. Баба Капа на балалайці грала... / Бере балалайку./ А я мишей відлякувала. І ось прийшов з міста лист. Баба Капа думала, думала, але так придумати нічого й не змогла. Продала вона свою хатину, мене в торбу, балалайку під пахву і шасть до міста, річ у тім, що внучка маленька була, потребувала догляду...        

/ Плач дитини./

А плаксуня була-а!.. Бувало почне вередувати, нічим її забави­ти. Отоді-то наша балалайка стала у пригоді...

/ БАБА КАПА грає на балалайці, спі ває, АНФІСА підспівує:

У дитятка голосок –

Затуляйте вуха! -

Розревілось, мов його

Укусила муха.

Терень-берень, терень-берень,

Балалайка - чудо.

Грай-но, грай-но, потішай

Внученьку-зануду!

/ Танок./

А час ішов-летів, онука до школи почала ходити, а вереду­вати не переставала. І знову ми з бабою Капою ублажали її…

Скільки сліз, о скільки сліз -

Потекли потоки.

Ми за тебе, не реви,

Вивчимо уроки!

Терень-берень, терень-берень,

Балалайка - чудо.

Грай-но, грай-но, розважай

Внученьку-зануду!

Ось так росла внучка, росла і виросла. А баба Капа старіла, старіла і постаріла. І я разом з нею...

/Висвітлюється кухня. У кутку садить БАБА КАПА, поруч КИЦЯ АНФІСА. Це дві старі немічні істоти./

День за днем минає і за роком рік,

Ми удвох з тобою звікували вік.

Молоді не знали горя ні біди,

А від старості утечеш куди?

Пам"ятаєш двір наш, верби там росли?

Молоді літа нам, як вода, спливли.

Ми колись не знали горя ні біди,

А від старості нікуди втекти.

БАБА КАПА /шамкаючи/. Анфісонько, а ти молочка попила?

АНФІСА. Попила, бабуню, попила.

БАБА КАПА. А сметанку з"їла?

АНФІСА. З"їла, бабуню, з"їла.

БАБА КАПА. От і добре..

АНФІСА. Ось так гарнесенько і жили ми з моєю бабунею. А внучка наша підросла, вийшла заміж, і в квартирі з"явився ВІН.

/ З кімнати до кухні входить ЧОЛОВІК ВНУЧКИ. Гримить посудом, чортихається. Видно з усього, що баба і кішка є тягарем для нього. Виходячи, спотикається об балалайку. Ще раз чорти­хається./

БАБА КАПА. З характером. А нас поважає. Вчора пряником мене обдарував.

АНФІСА. З твоїми-то зубами.

БАБА КАПА. Поштивий чоловік... Анфісонько, а ти молочка попила?

АНФІСА. Попила, бабуню, попила.

БАБА КАПА. А сметанку з"їла?

АНФІСА. З"їла, бабуню, з"їла.

БАБА КАПА. От і добре...

/ З кімнати виходить ВНУЧКА ВЕЛИКА. Наливає чаю,

виходячи, спотикається об балалайку./

Славна у мене внучка. І нас з тобою не зобиджає.

АНФІСА. Не зобиджає, не зобиджає.

БАБА КАПА. Анфісонько, а ти...

АНФІСА. Попила, попила, і сметанку з"їла. А ти поспи. Подрімай трішки.

БАБА КАПА. Гаразд. Подрімаю.

/ АНФІСА приникає до колін Баби Капи, муркоче. Засинає./

ЧОЛОВІК /входить, говорить у двері/. Гей, ходи-но. /Входить ВНУЧКА./ Влаштував я твою бабуню по вищому класу.

ВНУЧКА. Порівняв.

ЧОЛОВІК. А що? Там лікарі, санітарки різні. Сусіди в палаті.

ВНУЧКА. Палата... Що робити?.. А може не треба?

ЧОЛОВІК. Треба. Скільки ще чекати? Остогидло!

/ВНУЧКА плаче./

Зрозумій, дурненька, це не жорстокість... Це... це необхідність.. Це гуманно, якщо хочеш знати.

ВНУЧКА. Все-таки рідна бабуся!

ЧОЛОВІК. Вибач, ти вирішуєш. Вона або я. Я або вона.

БАБА КАПА /уві сні/. Анфісонько, а ти молочко...

ЧОЛОВІК. Попила, попила!..

/ Гудок автомобіля./

ВНУЧКА. Що це?

ЧОЛОВІК. Я викликав машину. Швидко збирай її речі!

ВНУЧКА. Боже мій, боже... / Збирає валізу./

ЧОЛОВІК І не голоси! Бачила фільм про перестарілих? Живуть, як на дачі. Дерева, квіти садять...

ВНУЧКА. А кішка? Вони ж одне без одного...

ЧОЛОВІК. Дурниці! З кішкою я церемонитись не буду.

/ Бере Анфісу за "комір", виштовхує за двері./

БАБА КАПА. Анфісонько, а ти молочка попила?..

ПІДВАЛ. Усі в заціпенінні. Сидять мовчки.

ГОЛОС. Киць-киць-киць... Киць-киць-киць...

Старість, ясно всім, і так

Не радість.

Хтось бездушно зневажає

Старість.

Зрадить друг - на скільки літ

у душі глибокий слід,

слід од зради залишається,

І болить душа, печалиться,

Печалиться.

ГОЛОС. Киць-киць-киць...

/Усі дивляться на Офелію. ОФЕЛІЯ іде до виходу./

ФУНТИК. А бантик? / Подає Офелії бантик./ Ви бантик забули.

/ ОФЕЛІЯ одягає бантик, виходить./

МУРЗИК. Я маю пропозицію.

ФІЛОФЕЙ. Ну?

МУРЗИК. Анфісиних благодійників провчити!.. Кожну ніч

біля їхніх дверей влаштовувати концерти.

КИЦЯ. Правильно. Як тільки вони будуть вкладатися спати!

ФІЛОФЕЙ. Як це?

МУРЗИК. А ось так!..

/Усі голосно виють, нявчать./

ФІЛОФЕЙ. Прекрасно!

..............................

Картина шоста

ФІЛОФЕЙ /вдаряє в гонг/. Кіт Плутон!

ПЛУТОН / виходить на середину/. Це нині мене величають Плутоном, а я взагалі-то Платон.

ФУНТИК. О, як інтерешно.

ПЛУТОН. А було це так... Жив я у квартирі номер тридцять три. Як то мовиться - жив не тужив. Господиня, вона ж Мамуля, так і величала мене...

МАМУЛЯ / пробі гаючи мимо/. Платончик...

ПЛУТОН. Нормально. Одного разу... з"явився у нас...

/ Виникає дитячик візочок./

Неопізнаний предмет. Покружляв я навколо, покружляв... /Ходить./ Понюхав-понюхав... /Принюхується./ І зрозумів... це...

/З візочка висувається голова Чада. Воно неприємно

репетує./

Ось. /Бігає навколо, метушиться,намагається заспокоїти. Безуспішно/. Ох і кошенятко!..

/ З пляшечкою молока вбігає МАМУЛЯ./

МАМУЛЯ. Платончику!

ПЛУТОН. Що?

МАМУЛЯ / пробігає повз кота, ставить пляшечку у візочок/ Їж, Платончику, їж.

/ Голова Чада щезає у візочку. Мамуля іде до виходу, зупиняється./

Платончику, щоб усе молоко було ви­пите. / Виходить./

ПЛУТОН. Це ми можемо.../ Бере з візочка пляшечку, знімає

соску, випиває молоко і ставить пляшечку на місце./ Це ми здужаємо. / Відходить вбік./

/ ЧАДО верещить./

МАМУЛЯ /вбігає/. Що трапилось, Платончику?

ПЛУТОН /облизуючись/. А нічого не трапилось.

МАМУЛЯ / підбігає до візочка/. Випив? Все молочко випив?

ПЛУТОН. Випив.

МАМУЛЯ / не звертаючи уваги на кота/. Платончику, мій мале­сенький... Зараз ще наллю. / Вибігає./

ПЛУТОН. Не відмовимось.

МАМУЛЯ / вбігає, опускає пляшечку з молоком у візочок/. Гам-гам, Платончику! Гам-гам, малесенький! / Голова Чада щезає./ Платоне, пий молочко, пий!

ПЛУТОН. Слухаю і корюся.

/ МАМУЛЯ вибігає. Чується смачне всмоктування молока Чадом./

Гей, гей, не захоплюйся... / Забирає пляшечку, п"є./

/ Входить МАМУЛЯ./

МАМУЛЯ. А-а-а... Це ти? Це ти випив молоко?.. Та як ти посмів?

ПЛУТОН. Як посмів? Ти ж сама сказала, щоб я гам-гам.

МАМУЛЯ. Я не тобі, я Платонові сказала.

ПЛУТОН. А я хто, не Платон?

МАМУЛЯ. Моє чадо звати Платоном. Це він Платончик! А ти... Ти не Платон, а Плутон! Ти Плутон!

...........................

ПЛУТОН / у промені світла/. Ось так я став Плутоном.

Трапляється на світі: пара-рара-рура,

Лиш літеру змінити: пара-рара-рура,

У слові замінити, і змінить слово зміст:

Наприклад: всі Платони

І ввічливі, і скромні,

А кожен із Плутонів -

Плутяга-вертихвіст.

Та правді, хто не знає; пара-рара-рура,

Це не відповідає: пара-рара-рура.

В житті якраз буває все навпаки:

Хто скаже про Платона,

Що він дитина скромна,

А другом лиш Плутона

Назвіть всі залюбки!

ГОЛОС ФІЛОФЕЯ. Продовжуйте розповідь!

ПЛУТОН. Минав час, підростав Платончик...

/ Висвітлюється та ж кімната. Багато іграшок, велика порожня клітка для папуги. ЧАДО грається іграшками./

Он який вигнав... Вереда небачений. Спробуй з таким поняньчитись.

ЧАДО /жбурляючи одну з іграшок/. Не хочу-у!.. А-а-а...

ПЛУТОН. Не хочеш і не треба. / Дає Чадові іншу іграшку./ Грайся цією.

ЧАДО. Не хочу-у! А-а-а...

ПЛУТОН. Тьху, хай йому всячина. На! / Дає чергову іграшку./

/ ЧАДО репетує./

ПЛУТОН. Чого репетуєш? Чому ревеш, питаю? Ріжуть тебе? Чого хочеш?

ЧАДО. А-а-а... Коника хочу.

ПЛУТОН. Коника? Звідки я тобі його візьму, коника?

ЧАДО. Ти коник! А-а-а.../ Видряпується на кота./

ПЛУТОН. Який з мене коник? Я кіт, а не...

ЧАДО. А-а-а!

ПЛУТОН. Добре, добре! / Возить на собі Чадо./ Ох ти, який важкий!... /Падає, важко дихає./ А тепер давай навпаки - ти будеш коником, а я вершником.

ЧАДО. Чого захотів! А-а-а... О-о-о...

ПЛУТОН. Гаразд, не реви... Що ще придумаєш?

ЧАДО. Бабусі хочу-у.

ПЛУТОН. Чого-чого?

ЧАДО. Бабусі хочу-у.

ПЛУТОН. Звідкіля ж я тобі візьму бабусю?

ЧАДО. Ти бабуся-я-а...

ПЛУТОН. Я?!

ЧАДО. А-а-а... О-о-о...

ПЛУТОН. Добре! Я бабуся!

ЧАДО. Бабусю, а де твоя хустка?

ПЛУТОН. Ось. / Зав"язав хустку./

ЧАДО. А де твій фартушок?

ПЛУТОН. Ось! / Надягає фартушок./

ЧАДО. А де твої окуляри?

ПЛУТОН. Окуляри? / Надягає./ Ось.

ЧАДО /сміється/. Танцюй. / Плеще в долоні./ Танцюй, бабко! 

/ПЛУТОН, як уміє, танцює./

Ще!.. Ще!..

ПЛУТОН. Не можу... втомився.

ЧАДО. Танцюй! / Качається по підлозі, реве./ Мамуля-я!

/ Вбігає МАМУЛЯ./

А-а-а! О-о-о!

МАМУЛЯ. Що трапилось? /До Чада./ Хто тебе образив?

ЧАДО /показує на кота/. Ось хто!

МАМУЛЯ. Хто це?.. А, це ти, Плутон. Що за маскарад?

ЧАДО. Він мене лякає і дряпається!

ПЛУТОН. Я дряпаю? Ти що!

 ЧАДО. Дряпаєш і б"єш! О-о-о... У-у-у...

МАМУЛЯ, Ну ось що, забіяко. Якщо ти будеш кривдити мого Платона, я не зважаючи ні на що, вижену тебе! Ясно?

ПЛУТОН. "Дзусь" скажете?

МАМУЛЯ. Скажу. / Виходить./

ЧАДО /після паузи/. Будемо гратись?

/ПЛУТОН мовчить./

От покличу мамулю, вона вижбурне тебе на вулицю.

/ ПЛУТОНмовчить./

Хочеш бути папугою?

ПЛУТОН. Хочу! І коником, і коровою, і папугою! Що я повинен робити?

ЧАДО. Залазь у клітку.

ПЛУТОН. Що-о?

ЧАДО. Залазь, бо розревусь.

ПЛУТОН. О-о... / Лізе в клітку./ Що далі?

ЧАДО. Скажи те, що кажуть усі папуги.

ПЛУТОН. Що сказати?

ЧАДО. Скажи - " Я дурень".

ПЛУТОН. Ти дурень.

ЧАДО. Та ні! Скажи: І Я дурень".

ПЛУТОН. Ти дурень.

ЧАДО. Про себе, про себе скажи!

/ПЛУТОН мовчить./

Говори!

ПЛУТОН. Вже! Сказав про себе.

ЧАДО. Не про себе, а вголос кажи: "Я дурень".

ПЛУТОН. Не про себе, а вголос кажу: ти дурень!

ЧАДО. А-а-а... 0-о-о... У-у-у...

ПЛУТОН. А-а-а... О-о-о... У-у-у...

ЧАДО. А ти чому мене перекривляєш?

ПЛУТОН. Бо я папуга, от і перекривляю.

ЧАДО. Мамуля!

ПЛУТОН.Мамуля!

ЧАДО. Ти дурень!

ПЛУТОН.Ти дурень!

ЧАДО. Не я, а ти. Навпаки, зрозумів?

ПЛУТОН. Як це?

ЧАДО. Так наче я на твоєму місці, а ти на моєму.

ПЛУТОН. Як це?

ЧАДО. Ти тут, а я в клітці!

ПЛУТОН. Як це?

ЧАДО. Завівся, як папуга: "як це, як це". Дуже просто: я в клітці, а ти в кімнаті!

ПЛАТОН. А-а. Я в клітці... я в кімнаті, а ти в клітці? Як це ?

ЧАДО. Ось так! / Відкриває клітку./ Виходь.

ПЛУТОН./виходить/ Вийшов.

ЧАДО. Тепер... я в клітці... / Влазить у клітку./ Зрозумів?

ПЛУТОН. Зрозумів, не дурень. /Закриває клітку./ Тепер скажи що ти дурень.

ЧАДО. Не ти, а я! А-а-а... Відкрий клітку-у! Я дурень!

ПЛУТОН. Навіщо відкривати, якщо ти дурень?

ЧАДО. И-и-и!../ Вбігає МАМУЛЯ./ Він закрив мене! И-и-и...

МАМУЛЯ. Кінець! / Відчиняє вхідні двері./ А дзусь відсіля!

.

..............................

ПІДВАЛ. Усі на своїх місцях.

МУРЗИК. Я тому вереді... Кожен день буду дорогу перебігати!

ФУНТИК. А я! А я! Кожен день буду підбігати і штрашно вигинати шпинку!

АНФІСА. Паскудна дитина.

МУРЗИК. А Мамуля?

КИЦЯ. Мамуля теж добра.

АНФІСА. Ох і сьорбне вона з ним горя.

ФІЛОФЕЙ / вдаряє в “гонг”/. Іменем маленьких мешканців Велетенсь­кої планети...

/Усі встають./

Іменем котів і кішок, собак, кроликів, черепах, їжаків та інших чотириногих, вереду з квартири номер тридцять три...

МУРЗИК. І Мамулю!

ФІЛОФЕЙ. Вереду і його Мамулю визнати винними і відмовити їм у нашій дружбі!

УСІ. О-о-о...

Часто примхи дітлахів

Мимоволі

Завдають малій душі

Болю.

Зрадить друг - на скільки літ

У душі глибокий слід -

Слід од зради залишається,

І болить душа, печалиться,

Печалиться!

От і все.

КИЦЯ. Як усе?

МУРЗИК. А ви? Ви, коте Філофею?

ФУНТИК. Дідусю, розкажете нам свою історію?

АНФІСА. Справді, Філофейчику, справді. Як ти потрапив у підвал?

ФІЛОФЕЙ. Настане час - розкажу свою історію, а зараз... /Виймає з-за крісла лампу-ліхтарик./ Це не проста лампа-ліхтарик, це... / Засвічує./ Це Вогник доброти. Для кожного з вас буде горіти такий вогник!

ФУНТИК. О, як інтерешно!..

ФІЛОФЕЙ. Для кішечки Офелії уже загорівся Вогник доброти.Так?

УСІ. Ня-яв!

ФІЛОФЕЙ. Кицю. А ти знаєш, Ігорко зрозумів, що дуже винен перед тобою. Він розповів про вазу мамі і вона наказала йому знайти тебе, і попросити пробачення…

КИЦЯ. Правда…(біжить до дверей)

ПЛУТОН.І скажи щоб ім"я для тебе підібрали… А то киця та киця.

                                              Киця виходить.

ФІЛОФЕЙ. Фунтику.

ФУНТИК. Що?

ФІЛОФЕЙ. Скажи, Фунтику, а в твоєї Насті живе те цуценя Фантик?

ФУНТИК. Ні. Воно втекло до швоєї Зінки.

ФІЛОФЕЙ. Нам відомо, що ти кожен день зустрічаєш свою Настю зі школи. Нам також відомо, що твоя Настя покаялась і чекає на твоє повернення. Отже ви одне без одного жити не можете. Так?

УСІ. Ня-яв...

ФІЛОФЕЙ. Зараз ти, Фунтику, підійдеш під двері квартири номер...

ФУНТИК. Шорок... тобто - сорок!

ФІЛОФЕЙ. Під двері квартири номер сорок і жалібно занявчиш.

ФУНТИК. А як?

ПЛУТОН. А ось так: "Ня-яв!"

МУРЗИК. А якщо Настя не відчинить дверей?

ФІЛОФЕЙ. Відчинить. Іди, малий, і нявчи! 

ФУНТИК /іде, зупиняється/. А дозволите - я буду приходити до вас у гошті... тобто в гості?

ФІЛОФЕЙ. Само собою.

/ ФУНТИК виходить./

Мурзик!...

МУРЗИК. Ня-яв...

ФІЛОФЕЙ. У прикмети вірять великі і малі. Але ж це дурниці! Найпростіша вигадка!... Я впевнений, що і для тебе, Мурзику, настане світлий день. Я впевнений, що є такі хлопчики і дівчатка, які не вірять у прикмети. Є?

ГОЛОСИ. Є!

ФІЛОФЕЙ. Не зважаючи ні на що, вони виручать тебе з біди! /Піднімає ліхтарик вгору./ І загориться Вогник доброти для тебе, Мурзику, для тебе Анфісо, для тебе Плутоне, і для всіх Малень­ких мешканців Велетенської планети!..

ВОГНИК ДОБРОТИ

На життєвій на дорозі

Все буває: сміх і сльози,

Горе, щастя - все це треба

Пережити у житті.

Та від щастя - не зазнатись,

А у горі - не зламатись,

І тому, прошу, завчіть за мною ці слова прості:

Щасливий ти, коли комусь потрібний

Коли для друзів щедрий, не жадібний,

Коли в душі зумів ти запалити

Живий чарівний Вогник доброти.

Щоб кожного, щоб кожного на світі

Зумів той Вогник у житті зігріти,

Від горя і біди оберегти!

Завіса

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности