Особливості розвитку вищих навчальних закладів України в XX — на початку XXI століття

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 9

Особливе місце у розвитку української державності, а отже, й освіти, займають роки між Лютневою революцією (23 лютого за ст. ст. 1917 р. і утвердженням більшовицької влади (1920 р.) в Україні. Це був складний соціально-політичний період розгортання визвольних змагань українського народу за незалежність і дер­жавну самостійність. Разом з тим відбулися пошуки щодо побудо­ви системи національної освіти і, зокрема, вищої школи. Зміни урядів, складна політична ситуація, боротьба різних соціальних і партійних угруповань наклали відбиток і на розвиток освіти.

Відомий український педагог-дослідник, професор A.M. Алексюк виділяє три своєрідних етапи становлення вищої школи у період 1917—1920 p.: українська вища школа доби Центральної Ради; розвиток освіти за часів Гетьманату; доба Директорії.

Це були роки пошуків, намірів, нездійснених сподівань у всіх сферах суспільного життя, в царині національної освіти і, зокре­ма, вищої школи. Надзвичайна складність соціально-політичної обстановки в Україні не давала змоги реалізувати добрі наміри. Історик Орест Субтельний охарактеризував цей період так: "У 1919 році Україну поглинув цілковитий хаос. У новітній історії Європи жодна країна не пережила такої всеохоплюючої анархії, такої запеклої громадянської боротьби, такого остаточного роз­валу влади, який у цей час зазнала Україна. Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, Антанта, польська та анархістська. Менше ніж за рік Київ п´ять разів пе­реходив із рук у руки. Численні фронти розділяли одне від одно­го міста й цілі райони. Майже повністю порушився зв´язок із зовнішнім світом. Знелюдніли голодні міста, а їхні мешканці в пошуках їжі подавалися в село... Україна стала краєм, яким було легко заволодіти, але неможливо управляти".

Змінювали один одного уряди, міністри освіти. Були спроби створювати нові навчальні заклади, перейменовували наявні, складали різні освітні програми, проводили з´їзди освітян, але помітного поступу в розвитку як загальноосвітньої, так і вищої школи не було.

Новий етап у розвитку освіти і, зокрема, вищої школи розпо­чався після завершення громадянської війни. Український на­род отримав сумну спадщину в справі освіти як результат 263-річ-ного (з 1654 до 1917 р.) перебування у складі Російської імперії. Якщо у XVII ст., за свідченням мандрівника П. Алеппського, переважна більшість населення була письменною, то за даними пе­репису 1897 р. письменність в Україні становила 27,9 %.

Тому діячі більшовицької партії, яка проголосила програм­ним завданням побудову соціалізму, розуміли, що успіхи мож­ливі лише за умов піднесення освіти і культури людності з ура­хуванням національних інтересів того чи того народу.

20-ті роки XX ст. позначилися двома напрямами розвитку освіти в Україні — коренізацією й українізацією. Політика коренізації була розроблена на XII з´їзді РКП(б) (квітень 1923 р.), нею передбачалося залучення у партійне й державне управління всіх представників корінного населення (звідси й назва "коренізація"). Українізація передбачала запровадження у державних й освітніх закладах української мови.

На початок 20-х років в Україні з´явилися вищі навчальні за­клади нового типу — ІНО (інститути народної освіти). Станом на 1 жовтня 1921 р. в Україні діяли такі ІНО: Київський, Харків­ський, Катеринославський, Одеський, Полтавський, Миколаїв­ський, Херсонський, Кам´янець-Подільський, Чернігівський, Ніжинський, Глухівський, Донецький. Ці заклади готували фахівців з професійної освіти та виховання.

У 1922 р. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет прийняв важливий документ "Про введення в дію Кодексу законів про народну освіту", яким були визначені типи закладів освіти, навчання і виховання. За ступенем класифікації встановлювали­ся типи освітніх закладів:

а) для індустріально-технічної і сільськогосподарської галу­зей: профшкола, технікум, інститут;

б) для соціально-екологічної галузі: технікум, інститут;

в) для педагогічної освіти — інститут.

Усе це сприяло появі нових вищих навчальних закладів. Особ­ливо активно розвивалися педагогічні навчальні заклади, в яких здійснювалась підготовка вчителів для різних типів загально­освітніх шкіл. У переважній більшості освітніх закладів навчан­ня проводилось українською мовою. Створювалися також умови для задоволення національних потреб інших народів, які прожи­вали в Україні. Станом на травень 1931 р. функціонувало 10 се­редніх педагогічних навчальних закладів (педтехнікумів) для національних меншин, у тому числі: єврейських — 3 (610 студентів); російських — 2 (140 студентів); німецьких — 1 (295 студентів); болгарських — 1 (190 студентів); польських — 1 (140 студентів); грецьких — 1 (270 студентів); молдавських — 1. Створювались і діяли національні культурні центри, бібліотеки, національні райони.

Як слушно зауважує професор A.M. Алексюк, "є всі підстави вважати, що українізація періоду 20-х — початку 30-х років як реальне історичне явище в житті нашого народу, становлення і розвиток (хай і короткочасний) його освіти, зокрема вищої шко­ли як важливого складового елементу національної ідеї, за всіх численних суперечностей того часу все ж об´єктивно відіграла позитивну роль".

До середини 80-х років в Україні склалася чітка структура вищих педагогічних навчальних закладів, які забезпечували фахову підготовку учителів для загальноосвітніх шкіл з усіх спе­ціальностей (табл. 1).

Таблиця 1. Вищі навчальні педагогічні заклади в Україні у 1980-х роках

№ з/п

Назва інституту

Усього студентів на 01.09.05

3 них денної
форми
навчання

Бердянський

3 427

Вінницький

5 538

3 901

Глухівський

Горлівський іноземних мов

Дрогобицький

4 207

2 507

Житомирський

3 583

2 236

Івано-Франківський

4 631

2 394

Ізмаїльський

Кам´янець-Подільський

4 105

2 192

Київський

10 761

4 599

Київський іноземних мов

2 608

1 796

Кіровоградський

4 586

2 701

Криворізький

4 383

2 858

Луганський

6 466

3 499

Луцький

5 221

3 047

Мелітопольський

2 241

Миколаївський

2 452

Ніжинський

3 298

2 256

Одеський

4 531

Полтавський

4 929

3 003

Рівненський

4 238

Слов´янський

4 766

1 713

Сумський

3 503

2 717

Тернопільський

4 773

2 056

Уманський

2 378

Харківський

5 285

3 205

Херсонський

4 710

2 873

Черкаський

2 971

2 230

Чернігівський

4 057

2 451

Усього

120 694

68 067

Практично впродовж усього радянського періоду, за винят­ком 20-х років, розвиток освіти в Україні позначався втратою національної самобутності, русифікацією і нівелюванням закла­дів освіти всіх типів щодо структури, змісту, форм, напрямів діяльності на засадах централізації.

Ось лише один промовистий приклад про кількість шкіл з українською і російською мовами навчання в обласних центрах України станом на 1987 р.

Такі ж труднощі з навчанням рідною мовою мали місце й у вищих навчальних закладах. За переписом населення України (2001 р.) 77,8 % громадян вважають себе українцями і визнають, що їх рідна мова українська.

З 1991 p., коли Україна здобула незалежність, розпочинаєть­ся новий етап у розвитку національної вищої школи. Відроджу­ються і впроваджуються колишні кращі надбання функціонуван­ня вищих навчальних закладів та досвід зарубіжних країн. За останні роки прийнято низку державних документів, спрямова­них на подальший розвиток національної системи освіти в Украї­ні і, зокрема, вищих навчальних закладів. Це Закон України "Про освіту" (1993 p.), Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття) (1992 p.), Закон України "Про вищу шко­лу" (2002 p.). Згідно з цими документами значно змінена струк­тура вищої освіти (введено поняття вищих навчальних закладів І, II, III і IV рівнів акредитації; запроваджено ступеневу освіту). Усе це дає змогу розвивати національну систему освіти взагалі і вищої професійної зокрема.

Таблиця 2. Розподіл шкіл за мовою викладання в обласних центрах України

№ з/п

Назва обласного центру

Школи з мовою навчання

українською

російською

змішаною

Вінниця

—

Донецьк

—

—

Луганськ

—

Дніпропетровськ

Житомир

Ужгород

Запоріжжя

Івано-Франківськ

Кіровоград

Сімферополь

—

—

Львів

Миколаїв

—

Одеса

—

Полтава

—

Рівне

—

Суми

—

Тернопіль

—

Харків

Херсон

Хмельницький

Черкаси

Чернівці

—

Чернігів

—

Київ

На початку третього тисячоліття станом на 1 вересня 2003 р. українська вища освіта представлена 1009 вищими навчальни­ми закладами І—IV рівнів акредитації, в яких навчається понад 2,1 млн. студентів.

Глобалізаційні, інтеграційні процеси висувають нові завдан­ня перед національною вищою школою. Україна чітко визначи­ла курс на входження в європейський освітній простір, у зв´язку з чим наполегливо і послідовно здійснюється модернізація освіт­ньої діяльності в контексті європейських вимог, робляться рішучі кроки щодо приєднання до Болонського процесу, який розпочав­ся у 1999 р. підписанням міністрами освіти 29 європейських країн Болонської декларації. Стрижневим дискурсом Болонського про­цесу є перетворення Європи на найбільш розвинутий і конкурен­тоспроможний освітній простір на планеті. Болонська деклара­ція передбачає реалізацію низки ідей і перетворень: формування в Європі єдиного, відкритого освітнього простору; перехід до дво­ступеневої структури вищої освіти, визнання кваліфікації бака­лавра на ринку праці; збільшення частки самостійної роботи сту­дента до 50 % і вище; поліпшення контролю якості освіти; впро­вадження системи академічних кредитів (ECTS) — Європейської кредитно-трансферної системи.

Болонський процес спрямований на зближення освітніх сис­тем європейських країн зі збереженням більшості досягнень і кращих традицій в освіті, досягнутих Україною за її більш ніж тисячолітню історію.

Підсумовуючи, можна констатувати, що українська вища школа пройшла складний і неоднозначний шлях розвитку і за­йняла передові позиції в європейському і світовому освітньому просторі. Якість діяльності, мережа і структура вищих навчаль­них закладів в Україні дають підстави для впевненості у відтво­ренні інтелектуального багатства нації і забезпеченні успішності соціально-економічного розвитку Української держави.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов