перші стрічки Саури («Полювання»), «Тьотя Тула» Мігеля Пікасо і ще

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 4Следующая ⇒

1897 року фотограф Ф. Хелаберт сконструював власний кіноапа-

рат і почав знімати хроніку («Вихід з церкви Санта Марія ле Санс»).

З 1908 року центром іспанської кінематографії стала Барселона, де

працював найбільший режисер і продюсер німого кіно Р. Баньос —

він ставив фільми, звертаючись до історії та екранізував літературні

твори («Кармен», 1914). Саме там спільно з представниками фран-

цузького кіно 1917 року було випущено один із найзначніших іспан-

ських фільмів німого кіно «Життя Христофора Колумба і відкриття

ним Америки».

У 1920-х роках почало швидко розвиватися кіновиробництво в Ма-

дриді, але продукція характеризувалась низьким художнім рівнем

(фільми Б. Перохо: «За все життя», «Севільський чаклун»). Найвідомі-

ший режисер того періоду — Ф. Рей («Прокляте село», 1929). Перший

звуковий фільм вийшов 1934 року.

1931–1939 — період республіки. 1939 року після тривалої грома-

дянської війни було встановлено диктатуру Франко і кіно деградува-

ло. За інформацією «Кино. Энциклопедического словаря» (Москва,

1986 рік), у той час заохочувались історичні фільми («Безумство лю-

бові», 1948, «Зоря Америки», 1951), випускались фільми релігійної те-

матики («Свята королева», 1946). Х. Де Ордунья ставив антирадянські

стрічки. В кіно фігурувало іспанське мистецтво: «Краса і таємниця

фламенко», реж Е. Невільє, 1953. Відомими стали екранізації: «Дон Кі-

хот» (1947, режисер Хіль, «Дон Жуан» (1950) Саес де Хередіа Хосе Лу-

їса та «Кармен з Тріани» (1959) режисера Б. Перохо.

Іспанське кіно аж до 1950-х років залишалося фактом внутрішнього

життя країни, на відміну від кінематографа таких європейських країн,

як Франція, Данія, Великобританія, Швеція, Німеччина, Італія. І тільки

в 1950-х роках почали з’являтися фільми, які привернули увагу гляда-

чів і за межами країни. Й не тільки тому, що вони сміливо критику-

вали іспанську дійсність, відображаючи опозиційні настрої, а й тому,

що вирізнялися національною формою, в якій переважали іроніягротеск.

Прогресивні кінематографісти того періоду — Хуан Антоніо

Бардем і Луїс Гарсія Берланга зверталися до сатиричних жанрів, пока-

зували деградацію й розпад особистості. Іспанські фільми починають

з’являтися на Міжнародних кінофестивалях і здобувати нагороди

Період з кінця 1950-х до середини 1960-х Педро Альмодовар назвав

«швидкоплинним золотим віком іспанського кіно». 1998 року він на-

писав статтю для журналу «Кайє дю сінема», присвячену комедії Фер-

нандо Фернана Гомеса «Дивна подорож», і дав у ній характеристику

іспанських фільмів того часу: «Цей період скромно називали періодом

«нового іспанського кіно». Саме тоді було створено блискучу три-

логію Берланги («Кат», «Пласідо», «Ласкаво просимо, містере Мар-

шалл!»), перші іспанські фільми Феррері («Квартирка» і «Коляска»),

одну справжню перлину — перші фільми Бардема («Головна вулиця»,

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте