Герої чи антигерої: спроба об’єктивного тлумачення історії упа у антропології памяті гуцулів (на матеріалах жителів верховинщини).

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 4Следующая ⇒

Герої чи антигерої: спроба об’єктивного тлумачення історії УПА у антропології памяті гуцулів (на матеріалах жителів Верховинщини).

                                                                                                     А.Магомета

У статті розглянуто процес формування індивідуальної та колективної памяті гуцулів про національно-визвольний рух 40-50 х рр.. ХХ ст. Головну увагу зосереджено на диференціації точок зору респондентів які формувались під впливом двох протилежних течій:лояльності до радянської влади та прагнення до незалежності.

Метою написання даної статті є спроба об’єктивного трактування діяльності Української повстанської армії на Гуцульщині. Оскільки заангажованість архівних документів даного періоду радянською ідеологією не дозволяє правдиво реконструювати історію даного формування визнаючи його «бандитською» організацією то у цьому нам допоможе розібратись  історична памяті жителів Верховинщини, авто і гетеро стереотипи яких формувались під впливом двох течій: націоналістичної та комуністичної.

   Головним об’єктом є УПА – організація, яка протягом 40-50 х. рр. вела активну боротьбу як проти німецько-фашистських загарбників так і проти радянської влади. Причиною цьому було

   Після встановлення радянської влади на Верховинщині велика кількість її жителів зустрічала Червону армію як визволителів, які прийшли звільнити Україну від польського гніту. Але дуже швидко прийшло розчарування, коли так звані «брати» почали творити жахіття.  Вже через місяць тут почались  масові арешти членів Просвіти, бібліотекарів, вчителів та трохи багатших людей. Навіть найменша підозра на релігійність чи причетність до ОУН коштувала висилкою до Сибіру. Респондент, Петро Шкрібляк, пригадує момент як: «Одну родину з Ясенова, коло Писаного каменя прийшли вже виселяти, а у сусіда був  похорон, на якому  було багато жінок. Жінки  прибігли, почали кричати, забирати людей. І НКВД розгубилося. Це єдиний раз коли так була зірвана висилка». А згодом НКВД ув’язнило у  Жабєвській тюрмі з 8 чоловік, 7 з яких закатували, відрізувавши вуха і т.д.

   Населення гуцульщини швидко зрозуміло, що «брати» не прийшли допомагати, а прийшли поневолювати. Тому дуже швидко, як зазначається у архівному документі: «Починаючи з 1941 р. націоналісти і взагалі багато місцевого населення зустрічало [вже]  прихід  німців з хлібом і сіллю, прикрашаючись націоналістичними прапорами і тризубами». ЦДАІФО. Ф.1.Оп.1. Спр. 425. Арк.20

   Коли росіяни відступили члени ОУН Дмитро Білінчук-Хмара та його брат - Василь- Сібіряк  зайняли місто Жабє, вивісили синьо-жовтий прапор і проголосили Україну. (Респондент Іван Потяк с. Бистрець). Німці такі заходи почали розганяти. Німці прийшли по хліб, м'ясо і рабів, відкрито заявляючи, що дойчу потрібні хліб і м'ясо, а не Україна. ЦДАІФО. Ф.1.Оп.1. Спр. 425. Арк.20

  Націоналісти та патріоти своєї держави розуміючи, що ні фашистська Німеччина ні Радянський союз не допоможуть їм вибороти незалежність і вирішують іти в підпілля, ставлячи перед собою  мету: «Або здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї». Коли настала потреба вчитель з с. Зеленого Василь Андрусяк, будучи військовим провідником ОУН став одним з чільних командирів УПА. Його загін бореться за незалежність України як проти мадярсько-фашистських загарбників так і проти радянських енкаведистських формувань. Загинув від рук НКВД 24 лютого 1946 р. але пам'ять про його подвиги та боротьбу продовжує жити.

Повстанці швидко організовуються щоб захищати родинні оселі рідного краю і всієї України. «Вони не палили Москву, Берлін, Варшаву, Будапешт, Бухарест, а лише оборонялися на рідних батьківських порогах від посланих кровавих катів». Теодозія Плитка з сльозами на очах згадує ці роки свого життя. Щоб стати до лав УПА потрібно було знати Отче наш – це була сама перша молитва, Десять заповідей, та Декалог: «Я дух великої стихії, що поставив тебе на грані двох світів, творити нову державу… Або здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї». Вступаючи до лав УПА складалась присяга: «Світять свічник, ставлять розп’яття Христа, Біблію,Євангелію на стіл і ти на колінах присягаєш, що віриш вірно у Бога і ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ні смерть не приневолять тебе зрадити таїнство». Багато молодих хлопців і дівчат будучи підбадьорені ідеєю створення власної держави ставали на повстанський шлях, формуючи бойові загони.(теодозія плитка)

У памяті жителів Верховинщини, закарбувався момент, як сотня Упа «Недобитого» на Жабєвщині зупинила свавілля мадярських загонів, які безжалісно грабувала карпатські села. Коли на другий день прийшла підмога регулярної армії, «Недобитий» влаштував засідку і зненацька обстріляв добре озброєний мадярський загін. Угорці понесли великих втрат, хто вижив потрапили в полон. Як згадує респондент: «мадярських полонених перебрали в гуцульський стрій. Треба було бачити тих воїнів у різноколірних гачах і потертих постолах». Мадяри не покидаючи своїх у полоні, з білим прапором пішли на переговори. В обмін на полонених повстанські сотні змогли озброїтись та позбутись мадяр з верховинщини.

У післявоєнний час продожувалися захворювання на тиф та недуги. Не оминула вона провідника «Маєра» Івана Ошудляка. На лікуванні він пребував у домі Федюка Михайла. Охороняв його вірний товариш «Артем». Однієї ночі на вулиці було чути шум, хтось прийшов просив ліків. Через хвилину хата вже горіла. НКВДисти вичислили місце розташування «Маєра» і отримали приказ знищити. У палаючу хату через вікно запустили собаку який мав загризти «Маєра», але той з останніх сил спромігся дістати револьвер, вистрілити в пса і застрелитись самому. З палаючого будинку відстрілювався і кидав гранати «Артем». На заклики НКВД здатися він відповідав: « Не здамся гадам-москалям, Україна моя».

Респондент Іван Потяк наступним чином згадує історії свого діда. Його дід був колишнім січовим стрільцем, фізично здоровий. Членом УПА він не був, але ходив допомагати повстанцям копати криївки. Коли про це довідались НКВДисти, то запропонували йому показати де ті схрони, бо інакше його вишлють у Сибір. Дід не був зрадником і сказав: «Якщо я поїду в Сибір, то я і моя родина виживе, а якщо вам покажу ви знищите упівців, а вони за зраду знищуть нас.  З родини Потяків в УПА був брат діда Василь, який загинув через зраду свого односельчанина. Спочатку він потрапив до рук НКВД, і його сліди вели ще до Станіслава. Більше відомостей про нього не було. Колишній член СБ ОУН, боєць сотні «Крука» Дуленчук Г. називає період свого перебування в УПА «найбільшою трагедією життя». Він пригадує, що його обманом змусили вступити до боївки: «Півтори місяця проходив військову муштру поблизу с.Голови. Довкола були не люди, а якійсь тварини. Кожний мав клички, і одна огидніша іншої. Нас вчили стріляти і ненавидіти більшовиків, а перед їдою нас заставляли молитися». Він не міг витримати такої долі і посилаючись на хворобу зумів втекти у с.Зелене. Зявившись з повиною до радянської ради розказує все що знає і вступає до «истребительного батальйона»¹ , щоб боротися з «бандою Упа».

В грудні 1946 р. в горах біля с.Зелене було влаштовано облаву на криївку, яка за розповіддю респондента знаходилась біля г. Піп Іван. В ході спецоперації загинула дружина «Майєра». Та ряд чільників повстанського проводу окружний провідник «Тріска»(Дмитро Гурей), районний провідник «Кубанец»(петро жикаляк) і поранена його дружина Настя.

Дружина «кубанця» Настя Чупрінчук(Жикаляк) наступним чином згадує момент: «Прожили ми з чоловіком після весілля тільки два місяці, коли прийшов якийсь невідомий чоловік зі Львова, покликав його за хату. Після довгої розмови Петро повернувся і сказав: «я записався в партизани… Бо нам би встидно було як нас треба би було заставляти свій краї боронити. Ми повинні самі йти». Чоловік заспокоював свою дружину словами: «за свій край не встидно вмерти, встидно зрадити». Провадячи розмову далі респондент згадує моменти коли їх криївку викрили. «В с.Зеленому жили не добрі люди. Були два брати Кузманюки, які швидше були в польських загонах. Пройшло лиш два тижні як ми були в бункері Кузманюк привів російських солдатів до боївки. Нас було там 4 жінки та 9 чоловіків. В ході цієї спецоперації загинула дружина «Майєра», та ряд чільників повстанського проводу: окружний провідник «Тріска»(Дмитро Гурей), районний провідник «Кубанец»(Петро Жикаляк) і поранена його дружина Настя Жиляк-Чупрінчук. Тіла вбитих повстанців привезли до Жабє, кинули біля церкви, де вони пролежали близько тижня. Над ними знущалися «стрибки» та НКВДисти.

Провадячи розповідь далі вже стрибок Дуленчук згадує, що у його загоні служили Аксюк Василь та Андрій, які перейшли на сторону УПА. «Одного разу коли ми ночували у Стебнях у хаті Василя Попюка, нас всіх без єдиного пострілу взяла в полон Боївка «Маєра». Як потім вияснилось Аксюки стояли на посту і пропустили упівців». Під загрозою смерті запропонували знову стати до лав УПА. Респондент наступним чином згадував момент коли бійці УПА робили бойові вилазки: «навіть маленька підозра на прихильність до радянської влади коштувала людині життя. Багато крові пролили українські націоналісти. Причетний і я до цього горя. Колись вони обдурили мене і сплюндрували мої літа. Хотіли утопити український чесний народ у крові і продати Україну за кусок гнилої ковбаси….»

 На рахунку майора Станіславської НКВД( псевдо « Дик») тисячі невинних жертв, в тому числі дітей, тариків. А діяв він під виглядом начальника СБ. багато лиха завдали грабіжники в бандерівській формі . повстанцями було ліквідовано лише шість таких груп лише на території Жабєвського району. Всюди був клич : «Будем бити всіх , хто приходитиме до нас як завойовник .в бою вони були безстрашні , зносили важкі тортури, але ідеї не зрадили. В околицях Верховини діяли сотенні Д.Білінчук- «Хмара», Іван Скульський Артем,, сотники Скиба, Підгірський, Дорошенко, Недобитий, Перебий ніс, палій, грім. На сторону Упа перейшли 2 курені капітанів Ковпака Лісовий і Степовий. За непідтвердженою інформацією С.Руднєв хотів перейти в УПА , але його зразу ліквідувала агент Анна Тюркіна. В 1943 р. Молодий Дмитро Германюк вступає в УПА до сотні «Палія». Псевдонім бере Верховина. Він разом з четою «Боєвира» роззброює у с. Волови німецькі загони, а коли в 1944 р. приходять Радянські війська вступає у боротьбу з ними.(верховинські вісті 14 жовтня 1995.

Зберігаючи пам'ять про героїчну боротьбу повстанців Верховинська районна Рада народних депутатів 12 липня 1992 р. звернулася до Верховної ради України з пропозицією визнати ОУН-УПА воюючою стороною у другій світовій війні і цим відновити історичну справедливість про її національно-визвольну боротьбу. А 1 лютого 2013 р. на сесії Бистрецької сільської ради Верховинського району депутати узаконили червоно-чорний прапор УПА.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности