Становлення та загальна характеристика правового (юридичного) позитивізму.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 21Следующая ⇒

Ключові поняття: позитивізм, нормативізм, анархізм,

1. У другій половині XIX ст. провідним напрямом розвитку філософії став позитивізм (від лат. positiviis - позитивний). Представ­ники цього напряму справжнє ("позитивне") знання вважали результатом конкретних наук або їхнього синтезу й заперечували філософію як науку зі специфічною для неї теоретичною та світо­глядною проблематикою. У правовій науці превалював, відпо­відно, правовий позитивізм.

У розвитку правового позитивізму можна виділити два напрями: континентальний (засновувався на досвіді європей­ських країн, і як визначальний елемент, розглядав закон, законодавство, систему "нормативно-правових актів" та був "позитивізмом законів", або "законний позитивізм") й англій­ський (відображав досвід системи загального права в Англії та США, в основу якого покладалися юридичні рішення, судові прецеденти, присуди тощо та був "аналітичним позитивізмом", або "позитивізмом рішень"). Спільним для обох напрямків були такі положення:

-держава визнавалася верховною юридичною особою, право­вою формою колективного життя народу, що історично та логічно передує праву;

- визнавалося існування лише позитивного права, матеріалі­зованого у прийнятих державно-правових актах, і заперечува­лася теорія природного права;

- правова норма розглядалась як стала догма, а джерелом права визнавалася державна влада;

— вважалося, що суспільство є своєрідним організмом, який розвивається за тими ж законами, що й організми природні;

-як основні завдання юридичної науки визначали тлумачення, систематизацію та стабілізацію правових норм.

Огюст Конт(1798-1857)-французький філософ і соціолог, засновник позитивізму. Народивсь у родині посадовця, навчався спочатку в ліцеї, потім -у Вищій політехнічній школі. З 1818 по 1824рр. був секретарем А. Сен-Сімона, який справив на О. Конта великий уплив, але згодом мислителі розійшлися в поглядах. Протягом 1825-1848 pp. О. Конт викладав у Па­рижі математику й астрономію.

У 1840-1842 pp. підготував і видав шеститомний "Курс позитивної філософії", а в 1851-1854 pp. - "Систему позитивної політики, або соціологічний трактат про основи релігії людства" (у чотирьох томах). У них вчений:

- спробував на основі точних наук побудувати "позитивну" науку про суспільство, намагаючись пізнати закони суспільного розвитку як закони фізики;

— розвиток суспільства й таких його явищ, як політична влада, держава та право, пов'язував з еволюцією людської свідо­мості, поступовою зміною типів світогляду: теологічного (світську владу здійснювали військові вожді, а духовну - жерці й віщуни, вони до 1300 р. то об'єднувалися в одних руках (теократів), то роз'єднувалися), метафізичного ( 1300-1800 pp.; на світську владу впливали законники, юристи, адвокати. Влада духовна перейшла до абстрактних мислителів - метафізиків, а потім -до літераторів і публіцистів), позитивного (провідним у суспільстві стає науковий світогляд, панує закон, якому мають коритися всі соціальні прошарки суспільства);

-натретій стадії історії людства (позитиви і й) має виникнути про­мислове суспільство, соціократія, що ознаменується солідарністю класів, яка буде забезпечуватися узгодженою дією чотирьох сил: жінок (осередок і уособлення моральності), священиків-позитивістів (осередок розуму, освіченості, вихованості), патриціату (банкірів, промисловців, купців, землевласників), пролетаріату (матеріальна сила, покликала здійснити перехід до промислового ладу);

-соціократія вимагає військового порядку та дисципліни, атому ідея права в "позитивному ладі" зникає. Кожен має обов'язки щодо всіх людей, але ніхто не має права у власному значенні слова;

- рівність людей у соціократії підпорядкована ієрархії здібно­стей, а свобода замінена обов'язком;

- заперечував дуалізм права (існування поруч з позитивним правом природного права);

- походження закону та причини його прийняття виводив за межі правознавства;

-доводив непохитність нових буржуазних політичних і право­вих інститутів.

Джон Остін (1790-1829) - англійський правознавець, "батько правового позитивізму". Вивчав римське та цивільне право в Німеччині під керівництвом Г. Пухти та Ф. Савіньї. У 20-х pp. XIX ст. очолив першу кафедру юриспруденції в Лондонському університеті.

Найбільш відомі праці Дж. Остіна: "Визначення предмета юриспруденції", "Лекціїпро юриспруденцію, філософія позитив­ного закону" (1832 р.). У них вчений стверджував таке:

- право складається із "законів природи" (які даровані Богом і є мірилом усього людського) та законів, встановлених одними людьми для інших (поділяються на ті, що встановлюються велінням суверена (позитивне право) та правила мор;ілі ("позитивна мораль"));

- джерелом права є влада, а гарантом - звичка більшості людей до покори;

- предмет юриспруденції- виключно позитивне право;

- примус і покора є санкція;

- позитивне право - сукупність норм, створених людьми, політичне владними, котрі реалізують свої правомоччя (наказ влади);

- право принципово відрізняється від інших правил або норм, які регулюють суспільні відносини (останні не походять прямо чи опосередковано від суверенної влади - релігія, звичаєві норми, моральні норми, закони науки тощо);

- право характеризується чотирма елементами: наказом, санк­цією, обов'язковим виконанням і суверенністю влади;

- між правом та мораллю існують певні суперечності;

- найкраща форма права - кодекс;

- важливим складником права є судові прецеденти, позаяк судові рішення набувають нормативно-правового характеру;

- потреба в судовій правотворчості зумовлена прогалинами в статутному праві, котрі можливо усунути кодифікацією.

Ганс Кельзен (1881-1973) - австрійський правознавець, засновник "чистого вчення про право", так званої, нормати-вістської (віденської) школи права. Був професором права у Відні, Кельні, Женеві. В 1940 р. емігрував до США. З 1942 р.-доктор політичних наук, з 1945 р. - заслужений професор Калі­форнійського університету. Основні праці: "Чиста теорія права" (1934р.), "Загальна теорія права і держави" (1945 p.).

Нормативізм Г. Кельзена, фактично, є модернізованою формою юридичного позитивізму та зводиться до такого:

- "чисте вченняпро право" називається так тому, що вивчає тільки право, йоги юридичний (нормативний) зміст;

- право є специфічною нормативною системою не пов'язаною з іншими нормативними системами суспільства (мораллю, релігією, звичаями, природним правом);

- право - це примусовий нормативний порядок, який вимагає належної поведінки, узгодженої з приписам и конституції та законів;

- норма, що є підставою чинності іншої І юрми, є щодо неї вищою;

- норми в національно-правових системах погоджені між собою й утворюють піраміду, на вершині якої-основна норма (загальне джерело всіх норм), нижче - загальні норми (закони, постанови уряду й інших нижчих органів влади), ще нижче (підвалина пірамі­ди) - індивідуальні норми (створюються судовими та адміністра­тивними органами при вирішенні конкретних справ);

- право може бути об'єктивним регулятором суспільних відносин і відповідати своєму призначенню тільки за умови його деідеологізації;

- причиною ідеологізації права є намагання науково його вивчи­ти, пізнати сутність, проникнути вглиб проблеми, що, зазвичай, переходить у площину суб'єктивізму, відстоює певну ідеологічну позицію і вже з цієї платформи трактує право та визначає його соціальну роль;

- держава - це уособлення правопорядку;

- форма державності є лише частковою формою права;

- якщо державу розуміють як правопорядок, то будь-яка держава (авторитарна також) є правовою, адже держава, що не підлягає праву, немислима;

- насправді ж правова держава - особливий тип держави, що відповідає вимогам демократії та правової безпеки.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология