Державно-правові ідеї в Стародавній Індії.

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 21Следующая ⇒

Державно-правова думка Стародавньої Індії, як і Стародавнього Єгипту та Месопотамії, формувалася й розвивалася підупливом міфологічних і релігійних уявлень. Цим пояснюється те важливе та панівне становище, котре протягом багатьох століть посідали жерці (брахмани) в духовному й суспільно-політичному житті староіндійського суспільства. Саме вони на основі стародавніх текстів і норм звичаєвого права, відповідно до ідеології брахманізму (від "Брахма", із санскриту - боготворець, найвище божество) -стародавньої релігії Індії, - складали численні збірники мораль­них та правових норм (дхармасутри й дхармашатри).

До правових пам'яток належні й так звані "веди" (священні знання) - "Рігведа", "Самаведа", "Атхарведа" (II тис. до Р. X.) та ін. У них йшлося про поділ населення на чотири групи (варни), створені прабатьком усіх живих істот богом Пуруша. Брахманів він створив зі своїх вуст, кшатріїв - з рук, вайшіїв - зі стегон, шудр- із ступнів. Перші три варни вважалися "двічі народженими" й різко протиставлялися варні шудр - "один раз народженим" - людям низького походження. Кожна попередня варна вважалася вищою за наступну. Отож, приміром, навіть столітній кшатрій повинен був схилятися перед десятилітнім брахманом. Цей поділ оголошувався споконвічним, визначеним світовим законом ("рта") й освяченим релігією. Відповідно, кожній варні були визначені певні права й обов'язки (дхарма), порушувати котрі заборонялося.

Подальшого розвитку брахманізм набув в іншій пам'ятці старо­індійської думки - Упанішадах (дослівно "сидіння біля настав­ника", тобто сокровенне знання, таємне вчення), їх було укладено в V1II-VI століттях до Р. X. як коментарі до текстів вед. Загалом відомо понад 200 упанішад.

Приблизно з II ст. до Р. X. співвідноситься відома політико-правова пам'ятка "Закони Ману" (Манавадхармашастра). Це старо­індійський юридичний кодекс, створення якого приписують міфічно­му предкові людей Ману, сину Самосущого (Брахми). У "Законах" відтворюються та захищаються положення вед й упанішад про поділ суспільства на варни, їх нерівність (зокрема сказано, що "з живих Істот найкращими є одушевлені, а з-поміж останніх - брахмани"), містяться приписи про правила поведінки людей у приватному та суспільному житті згідно з положеннями брахманізму, настано­ви про управління державою, судочинство тощо.

У VI ст. до Р. X. невдоволення індійських мас брахманізмом, який захищав кастовий лад, набуло форми релігійно-етичного вчення буддизму (із санскриту "просвітлений" - у буддизмі істота, що нібито досягла найвищої святості; Буддою називають також напівлегендарного засновника буддизму Сіддхартху Гаутаму). Приваблюючи своїх прибічників демократичною тезою про духов­ну рівність людей, буддизм став релігією мільйонів. У правовій сфері відомий буддійський канон "Дхаммападе" містив вимогу обмеженням ролі та масштабів покарань. Саме буддизм справив значний уплив на формування світських раціоналістичних уявлень про державу та право, на розвиток політико-правової думки взагалі. Поступово ідеї буддизму почали впливати на держав­ну політику й законодавство. За правління Ашоки (268—232 pp. до Р. X.), котрий об'єднав Індію, буддизм став державною релігією.

Важливі положення староіндійського вчення про державу та право містяться в трактаті " Артхашастра" ("наука політики", "наука про державний лад") (IV-III ст. до Р. X.), автором якого вважається Каутілья. Зміст цього трактату багатоаспектний - від характеристики основних філософських шкіл до практичних рекомендацій правителеві та варнам щодо буденного, сімейного, групового, міжстанового спілкування. Трактат називає сім най­важливіших елементів держави: територія, правитель, міністри, столиця, казна, військо, союзники. Утворення держави та форму­вання її політичної організації пояснюється занепадом мораль­ності в суспільстві. Особливе місце в трактаті відведено правилам і принципам діяльності певн их установ влади й управлінню держа­вою. Одним з найважливіших принципів управління називається "артха" - користь. Вона в трактаті є визначальною основою і провідним принципом усіх політичних дій, суспільного порядку, судочинства, правил поведінки й обов'язку державних чинов­ників та ін. Виділення корисності як самостійного принципу було значним кроком у формуванні світської доктрини держави та права. З огляду на все це, дослідники іноді називають автора трактату індійським Макіавеллі.

Государ в "Артхашастрі" хоч і підлеглий жерцям, але має високе походження, він вирізняється розумом, справедливістю, хороб­рістю, красномовністю, правдивістю, щедрістю, сильною волею, відсутністю серед свого оточення негідних осіб.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности