Форми та умови здійснення підприємницької діяльності.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 10Следующая ⇒

Підприємництво класифікується:

За типом власності та управління:

ü підприємець-власник – власник або співвласник підприємства;

ü підприємець-орендар – орендар засобів виробництва;

ü підприємець-менеджер – висококваліфікований спеціаліст у галузі управління бізнесом. Часто він не є власником майна, не орендує його, а працює за наймом на великих підприємствах і управляє ними.

За масштабами діяльності:

ü і ндивідуальне – підприємництвооднієї особи та членів його родини;

ü колективне – підприємництво більше двох осіб.

За сферами діяльності:

ü виробниче;

ü фінансове;

ü комерційне;

ü страхове;

ü посередницьке.

Згідно з Господарським кодексом України, вирізняють такі принципи здійснення підприємницької діяльності:

ü свобода вибору виду підприємництва;

ü самостійне формування програми діяльності, вибору постачальників, споживачів і ресурсів, встановлення цін;

ü вільний найм робітників;

ü комерційний ризик;

ü вільне розпорядження прибутком після сплати податків;

ü самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Умови формування підприємництва в країні:

ü стабільність державної та соціальної політики;

ü наявність прав власності на засоби виробництва, продукцію і доходи;

ü повна економічна самостійність;

ü повна економічна відповідальність;

ü наявність сприятливої громадської думки;

ü простота процедур регулювання підприємництва (реєстрації, ліцензування, звітності та ін.).

Умови для розвитку підприємництва:

ü створення сприятливого законодавчого середовища і нормативної бази:

· захист власності всіх господарюючих суб'єктів;

· створення рівних прав і надання повної економічної свободи всім суб'єктам;

· невтручання державної влади в діяльність підприємств;

ü  конкурентний режим господарювання;

ü формування ринкової інфраструктури;

ü створення сприятливого для підприємництва економічного середовища (податкової політики, державної фінансової допомоги та ін.).

Для розрахунку прибутку потрібно обчислити, крім витрат, розмір виторгу. Загальний виторг (валовий дохід) — сума грошей, які отримує компанія від продажу товарів або послуг:

TR = Q*P, де TR  — валовий дохід, Q — кількість продажу, од., Р — ціна виробу, грн. Середній виторг — сума виторгу від продажу одиниці продукції (або ціна одиниці продукції): AR = , AR — середній виторг.

Загальний виторг(валовий дохід) — сума грошових коштів від продажу товарів або послуг

Загалом розраховують такі види прибутку:

Бухгалтерський прибуток = загальний виторг — загальні витрати (зовнішні).

Абсолютні розміри прибутку не дають інформації про ефективність виробництва. Для цього обчислюється відносний показник — рентабельність (або норма прибут­ку). Це відношення величини прибутку до величини всіх витрат підприємства:

Економічний прибуток = загальний виторг — економічні витрати.

Саме економічний, а не бухгалтерський прибуток дає повну інформацію про вигідність бізнесу.

або ж успішні інновації. Однак у будь-якому разі економічний прибуток для конкурентної галузі — це недовготривале явище. Справа у тому, що економічний прибуток є стимулом для входження нових підприємств у галузь. Він спонукає міжгалузеву конкуренцію, за якої компанії з неприбуткових галузей переходять у привабливі га­лузі. Проте з часом, внаслідок щораз більшого числа фірм, витрати і ціни знижують­ся, і починає знижуватися прибуток. У підсумку економічний прибуток у галузі зникає, і всі компанії починають отримувати встановлений у галузі нормальний прибуток. Це явище називається "парадоксом прибутку": економічний прибуток стиму­лює міжгалузеву конкуренцію, яка потім його знищує.

Так само і збитки у галузі є тимчасовими. Підприємство, що працює зі збитками, із часом змінить цю галузь на іншу, більш вигідну. Якщо ж її приклад наслідують інші ком­панії, то з часом ціни у цій галузі зростуть, а збитки зникнуть.

Загальна сума прибутку, отримана підприємством у результаті виробничо-господарської діяльності, називається балансовим прибутком.
Чистий прибуток це різниця між балансовим прибутком і сумою податків, який необхідно виплатити відповідно до діючого законодавства. Порядок використання чистого прибутку визначає власник підприємства або уповноважений їм орган відповідно до Статуту підприємства. Як правило, вона витрачається на соціально-економічні цілі підприємства: інвестиції в розвиток виробництва, створення фінансового резерву, фінансування соціально-культурної сфери, відрахування у фонд оплати праці понад заробітну плату, створення благодійних фондів і т.п.

Певна частина прибутку розподіляється в державний бюджет або інші цільові фонди у вигляді податків і відрахувань з прибутку; після відрахувань у підприємства залишається чистий прибуток.

Макроекономіка

Тема № 13.1. Специфічні риси макроекономіки.

Макроекономіка — розділ економічної науки, який досліджує механізм функціонування національного господарства, фактори, що впливають на його динаміку, а та­кож господарську діяльність держави. Уперше макроекономічний аналіз здійснив Дж.М.Кейнс (30-і рр. XX ст.).

Об'єкти вивчення макроекономіки: національний продукт, загальний рівень цін (а не ціни на конкретні товари), ринкова ставка відсотка (а не ставка окремого банку), рівень інфляції, зайнятість, безробіття та ін.

Розрізняють чотири суб'єкти макроекономіки:

1. Домогосподарства, метою яких є максимальне задоволення власних потреб або максимізація корисності. Домогосподарства у макроекономічному аналізі є:

ü власниками економічних ресурсів (праці, землі, капіталу та підприємництва);

ü основними покупцями товарів і послуг;

ü основними зберігачами грошових коштів і кредиторами.

2. Підприємства, що прагнуть максимізації прибутку, є:

ü покупцями ресурсів;

ü виробниками товарів і послуг;

ü основними позичальниками грошових коштів та інвесторами.

Домогосподарства та підприємства разом утворюють приватний сектор.

3. Держава, до функції якої належить регулювання економіки, тобто ліквідація економічних криз і максимізація суспільного добробуту, є:

4.    Іноземний сектор — це решта країн світу, які мають економічні зв'язки з певною країною. Іноземці виконують:

ü експорт та імпорт товарів;

ü експорт та імпорт капіталів;

ü експорт та імпорт робочої сили.

Якщо у макроекономіці розглядається тільки приватний і державний сектор, економіка називається закритою, а якщо до аналізу залучено іноземний сектор, — відкритою.

Критерій ефективності макроекономіки — рівність сукупних доходів і сукупних витрат усіх суб'єктів. На мікрорівні також вивчається проблема "доходи — витра­ти", але, як відомо, успішною вважається та компанія, у якої доходи перевищують витрати. На макрорівні інша ситуація: доходи всіх суб'єктів повинні дорівнювати витратам усіх суб'єктів.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте